Ельма Кіраз - Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз

— Ти казала, щоб я щось вигадав, щоб завоювати твою довіру. Ось. Я вигадую. Як можу.

— Хм, — вона посміхнулась, — чесно, я не думала, що ти будеш так сильно боротись за мою увагу.

— То ти згідна? — я ледь не благально спитав, а вона деякий час мовчала.

— Добре, — врешті Меліса погодилась, — але це востаннє. Це твій третій, останній шанс. Якщо мені щось не сподобається чи щось піде не так, обіцяю, ти більше ніколи не побачиш мене. А якщо спробуєш, то я просто напишу заяву до поліції про переслідування. Думаю, тобі такі проблеми не потрібні.

— Я зрозумів. Але…напиши мені хоча б свій номер, — я простягнув їй телефон, — щоб знову не загубити тебе.

— Ні, — вона категорично відмовила, дивлячись вниз на мою руку, — сьогоднішній вечір покаже все. Чи можу я довіряти тобі таку інформацію про себе. Чи ні.

— Але ж…

— Зустрінемось сьогодні о девʼятій. В парку біля того клубу, де ми зустрілись. Там справді гарно навіть ввечері.

— Ти знаєш? — я вигнув брову і відчув, як вколола ревність.

— До вечора, — вона як завжди хитро посміхнулась та швидко пішла далі, залишивши мене самого.

Не знаю чому, та зʼявилось якесь дурне хвилювання, наче я закоханий хлопчисько. Тому вирішив підготуватися до цього вечора добре. То ж поїхав додому і вирішив знайти підходящий одяг, проте мій гардероб це лише суцільна класика. Нехотячи, та все ж довелось ще поїхати до магазину. Я купив джинси, кросівки, футболку та сорочку в кліточку. Побачивши себе в дзеркалі я трохи скривився, бо востаннє так виглядав мабуть ще будучи підлітком. Ну що ж, вийде згадати молодість. 
До парку я прийшов трохи раніше, щоб проникнутись цією атмосферою та почуватися впевненіше. Незважаючи на вже доволі сильні сутінки, людей тут було багато. Але від цього я тільки ще більше хвилювався. Вже о девʼятій я пішов ближче до входу в парк, щоб зустріти Мелісу. І коли вона зʼявилась, я просто зачарувався. На ній була довга біла сукня у квіточки. Вона в ній виглядала настільки інакше… Я навіть не стримав широкої усмішки.

— Оце так, — дівчина заговорила першою, — а де ж костюм. Випрасувана сорочка. Чи ти тепер вирішив повністю відповідати образу хаскі.

— А ти дуже гарна, — я перебив її вʼїдливі слова, бо це вже починало бути образливо.

— Дякую, — Меліса легенько схилила голову набік, — я майже не готувалась.

— Тоді…ходімо? — я протягнув їй руку, але дівчина лише глянула на неї та пройшла вперед.

— Це лише перше побачення, шановний. Ніхто не тримається за руки.

— О то в нас побачення? — я щиро засміявся.

— Називай це як хочеш, — вона знизила плечима і пішла далі. Я ж знову наздоганяв її.

— Я мріяв про це з нашої останньої зустрічі.

— Наречена дозволяє думати тобі про інших жінок? — Меліса наче знущаючись питала.

— Здається, ми вже говорили про це…

— Та розслабся трохи, я просто жартую, — вона засміялась, — до речі, тобі дуже пасує такий стиль. Виглядаєш трохи молодшим. Бо щось ти геть втомлений.

— У мене…складна робота. І певні непорозуміння в сімʼї. 

— Справді? Я думала, ти живеш сам.

— Звісно сам. Але це не заважає моїй сестрі діставати мене. З нею постійно якісь проблеми, які зачіпають мене. Була рік закордоном і це було прекрасно. Але повернулась.

— Весело мабуть. Я в сімʼї єдина дитина. Це і добре, і не дуже. Спочатку батьки балують та роблять з мене ледь не принцесу. А потім всю відповідальність звалюють на мене. Але годі, ми щось почали говорити про якусь дурню. 

Я погодився з нею, бо говорити про Діану, особливо зараз мені точно не хотілося. Потім якийсь час ми йшли просто мовчки. Парк був довгий та зі звивистими доріжками, не всюди було дуже людно. Я спробував акуратно підійти трохи бличже, щоб це було непомітно. На мене хвилями нападала тривога та якась дурна невпевненість. Мене дратувало це, бо я завжди рішучий та зібраний. А тут просто наче закоханий підліток. Меліса ж просто йшла вперед, дивлячись або собі під ноги, або кудись перед собою. Я думав, про що можна говорити, щоб і вразити її, і не образити. Та якось вже несвідомо опинився майже поряд з нею. Незрозумілий магнетизм аж відчувався, то ж моя рука легенько, але впевнено торкнулась до її. Пальці Меліси були холодними, але такими ніжними. Вона підняла на мене здивований погляд і карі очі знову блиснули. Як же мені це подобається. Але дівчина різко забрала руки собі за спину.

— Це…так…— вона почала невпевнено говорити.

— Мелісо, — я мʼяко взяв її за обидві руки та притягнув їх до себе. На щастя, вона не пручалась, — ти замерзла? У тебе льодяні руки.

— Ні, — вона вперше соромʼязливо відвела погляд, — вони у мене такі завжди. Коли я хвилююсь.

— Хвилюєшся? — я награно здивувався, — а де ж та зухвала та гостра на язик дівчина?

— Не лише ти вмієш здивувати, — вона знову подарувала мені хитру посмішку.

І я не втримався. Підняв свою руку та провів, ледь торкаючись, пальцями по її щоці. Моє дихання стало надто частим, такого я ще ніколи не відчував. І, здається, щось дивне відчувала і сама Меліса.