Ельма Кіраз - Танго наосліп, Ельма Кіраз

Зухвала і впевнена у собі, холодна і незалежна. Єдиний, хто є авторитетом — батько, хоч і стосунки з ним погані. Розбила не одне серце, але їй на це так байдуже. Тільки вільне життя буде під загрозою, коли постане питання заміжжя. Батько обрав якогось нареченого, проте це зовсім не входить в її плани. Втеча на бал-маскарад мала б трохи відволікти, але там вона зустрічає таємничого незнайомця, єдиний, хто зачепив душу. Але він так швидко зник. І що тепер робити, коли вдома уже чекає майбутній чоловік?

1

— Ти знову не ночувала вдома? — батько показав своє обличчя з-за газети, сидячи на дивані у вітальні.

Я глянула на годинник на руці і зрозуміла, що сьогодні прийшла максимально пізно. Але нехай.

— Пошта, — я кинула на журнальний столик декілька конвертів, що витягла зі скриньки.

— Я не почув відповіді на своє питання, Еріко! — суворо сказав тато і відклав свою газету. Він підвівся, а за той час, поки він дійде до коридору, я хотіла втекти до своєї кімнати. Тільки не вийшло.

— Ну, затрималась. Буває, — я підняла руки і знизила плечима.

— У тебе швидше «буває» це прийти додому, — він поправив свої окуляри і почав розглядати листи, що я принесла.

— Ну я піду, бо маю ще купа справ, — я розігналась бігти по сходах.

— Що!? Штрафи з поліції!? — це зупинило мене від втечі до себе, — на тисячі гривень!? Я клянусь, колись я заберу в тебе права і будеш їздити на велосипеді!

— Повір, я зможу їздити на машині і без прав, — я хитро посміхнулась правим боком губи, — а на велосипеді скільки всього можна натворити, — постукала пальцем по підборіддю.

— Геть з моїх очей, — батько махнув рукою, — але щоб на обід з‘явилась без хвилини запізнення. І нормально одягнена, а не в цьому лахмітті, — так, тато не надто любить мої рвані джинси.

Я чемно послухалась і швидко опинилась в кімнаті. «Ти не слухаєшся, Еріко!», «Ти соромиш нас, Еріко!», «Годі казитися, Еріко!» і ще з сотню фраз, які я чула протягом свого життя, що смусили мене ненавидіти своє ім‘я. Але так назвав мене тато, то можливо, проблема була таки в цьому. Я підійшла до комоду, де стояло моє фото з мамою і ніжно провела по рамці. Невимовно сумую за нею і її лагідністю. А поряд фото зі старшим братом. Абсолютно байдуже на цього гівнюка, який просто втік в Австралію і залишив мене наодинці з татом. До обіду залишалось ще трохи часу, тому я подзвонила до подруги.

— Щось цього разу ми засиділися, — сказала дівчина.

— Бачила б ти вираз обличчя мого тата, — я сміялася, — мені навіть соромно стало.

— Тобі соромно? Це щось новеньке.

— Ой, Яно, будь ласка, не дратуй мене.

— Добре-добре. Ти щось не в гуморі. До речі, мені писав той хлопець з вечірки.

— Який? — я накручувала волосся на палець і байдуже слухала цю «захопливу історію».

— Ну той, що приїхав на червоному джипі. З другом.

— Не пам‘ятаю, — мені було абсолютно байдуже, про яких хлопців вона розповідала, бо це не цікаво. За все моє життя жоден з цих жалюгідних залицяльників не викликав у мене хоча б поваги. Тому все, що подруга з захопленням говорила, я пропускала повз вуха.

— І оцей його друг питав за тебе.

— Яно, мені так байдуже, що аж соромно, — я фиркнула, припини нав‘язувати мені всіх чоловіків світу.

— Ти хоч би на одного увагу звернула.

— Я не хочу їх змінювати так часто, як це робиш ти, — іронічно зауважила, але це Яну зачепило, бо вона трохи замовчала.

— Хочу вийняти наш улюблений бар для свого дня народження, — дівчина змінила тему.

— Ну це мало би бути класно.

— Треба буде ще обрати, що вдягнути.

Я різко глянула на годинник і зрозуміла, що от-от запізнюсь на обід, тому завершила розмову. Одягла улюблену сукню мами і розчесала волосся. Не чекаючи обов‘язкової години, я спустилась до вітальні.

— Яка ж красуня, — батько задоволено глянув на мене, — ти в цій сукні дуже схожа на маму.

— Хотів би, щоб я так одягалась завжди? — я сіла на диван навпроти нього.

— Мені байдуже, як ти вдягаяєшся. Лише б не ті твої штани з дирками. Ти ніби із собаками побилася, коли в них.

Я нічого не відповіла, лише закотила очі. Мене страшенно дратували розмови тата про одяг і манери. Так, він сам завжди ходив у костюмах і виглядав дуже стильно, проте від нього це вимагає ще й робота. У мене ж таких зобов‘язань немає, тому можу хоч голою розходжувати. 

— Як там робота? — спитатала, щоб якось змінити тему.

— Невже тобі цікаво? Чи питаєш просто з ввічливості?

Я закотила очі: — гаразд, не цікаво. Задоволений? Вже й спитати нічого не можна, — я підвелась і пішла сідати за обідній стіл.

— Правда завжди задовільняє мене найбільше. Просто щоб ти знала, — тато посміхнувся і теж сів на своє місце за столом. 

Марія, наша доморобітниця, почала ставити страви на стіл. Я дуже люблю смачно поїсти, але не в такій жахливій обстановці. Але для батька це просто дурна насолода: сніданок, обід та вечеря обов‘язково за столом, всі разом, ніби ми в якомусь середньовіччі. Це мало сенс, коли була мама і брат, а зараз це більше виглядало як дурна забаганка.

— Ти думала щось з приводу свого влаштування на роботу? — батько підняв тему, яку я просто ненавиділа.

— Дай подумати, — я глянула вгору, вдаючи інтенсивне обдумування, — стриптизерка? Повія?

Татові очі ледь не налились кров‘ю. Тільки мені так подобалось його злити.

— Здається, ти забуваєшся, — суворо сказав він, — твої жарти тебе до добра не доведуть.

— Якби не вони, я б уже з розуму зійшла, — я кинула серветку на стіл, — мені двадцять два роки, а ти постійно повчаєш мене. Я вже не маленька дитина.

— Саме так, — тато стверджувально кивнув, — а поводишся ще гірше, ніж дитина.

— Досить, — голосно відповіла я, — хочу хоча б поїсти в тиші. 

— Еріко, але ж твій батько хоче для тебе лише добра, чому ти не слухаєш його? — озвалася наша доморобітниця.

— Займайтесь, будь ласка, своїми каструлями, — їдко сказала я, бо страшенно не люблю, коли хтось втручається у розмови, — і не пхайте свого носа у чужі справи.

— Еріко! — крикнув тато, що я аж трохи знітилась, — ти вже починаєш переходити межі.

— Вибач, — тихо сказала.

— Бачила б тебе твоя мати, — тато похитав головою, — вона мабуть була б шокована.

— Не смій про неї говорити. Ти не маєш права.

— Це ще що за розмови?

— Ти захотів розлучитися з нею! Через тебе вона так страждала і захворіла! Її смерть це лише твоя провина! А ти і далі живеш, як ніби нічого не було і зустрічаєшся із тією паскудою, яка розбила нашу сім‘ю, — я голосно відкинула прибори на мармуровий стіл і відсунула стілець, — так, не витріщайся, я знаю про твою Марту. Знаю, що через неї ти нас покинув. Дякую за обід!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍