Ельма Кіраз - Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз

Між нами наче застиг простір. Ми так і продовжували стояти, дивлячись одне на одного, а моя рука і далі пальцями торкалась її щоки. Все це було так приємно, так особливо… Що я сам собі не вірив, що а мені може бути така наївна трепетна ніжність. Або ж це просто через те, що я роками приховував її. Та врешті Меліса опустила голову і трохи відвела вбік, тому я більше не торкався до її шкіри.

— Вибач, — тихо сказала дівчина.

— За що? — я мʼяко здивувався.

— За оце все. Це…хвилинна слабкість. Я…не мала поводити себе, як дівчинка, — вона захотіла відступити, але я й далі тримав її за руку, то ж не дав цього зробити.

— Мелісо? Що таке? — я спробував спіймати її погляд, але вона не підіймала голови.

— Тому що це не має бути так. Ми ледь знайомі, я навіть не знаю твого імені, — врешті вона підняла на мене очі і вони були розлючені, — ти постійно поводишся як наглий бабій, хоча мабуть таким ти і є. Але… — вона замовкла і наче вагалась продовжувати.

— Але що? — я сіпнув головою.

— Я не можу…— вона провела вільною рукою по обличчю, — але мені все-одно чомусь подобається бути з тобою. Я думала про тебе і це мене бісило. Бо ти не заслуговуєш моєї уваги. Але натомість мені подобається твоя увага до мене. Те, як ти ніяковієш і злишся, коли я ставлю тебе на місце…

— Що-що? — я засміявся, — я ніяковію?

— Припини. Я бачила кожну твою реакцію, коли ти не знав, що відповісти мені. Але це була тільки маленька частинка того, що я можу говорити.

— Говори, — я підійшов ближче і шепотів, — я готовий слухати тебе вічно. Навіть якщо ти весь час будеш знущатися з мене. 

— Це занадто голосні слова, — вона теж перейшла на шепіт. Наші тіла були в декількох маленьких сантиметрах одне від одного. Бракувало лише поштовху, щоб торкнутися повністю.

— Мелісо, зі мною такого ніколи ще не було. Жінки мене цікавили тільки заради розваги. Мені було байдуже на їхні почуття чи що вони страждають. Але з тобою все інакше. Ти притягуєш мене з першої хвилини нашого знайомства. Я не можу забути тебе ні на мить. І бути зараз тут поруч з тобою… Здається, що таким щасливим я не був ще ніколи.

— Як знати, що це все правда? А не чергова історія, щоб затягнути в ліжко?

Меліса дивилась на мене і я бачив це запитання навіть в її очах. Було трохи образливо, що вона не вірить мені та сумнівається. Але я був готовий до всього, щоб запевнити її в своїх намірах. То ж я нахилився ближче до неї. Ми торкнулись головами та легенько носами. І я прошепотів ще тихіше, практично їй в губи.

— Можна тебе поцілувати?

Вона посміхнулась. Дуже легенько, що якби я не був так близько, то навіть би і не помітив цього. Та я не вважав це відповіддю, тому що вона ні на що не погодилась. То ж просто чекав, коли вона або відповість, або відштовхне мене. Але сталось щось зовсім інакше. Меліса зробила крок вперед та сама поцілувала мене. Наші тіла тепер тулились одне до одного і я насмілився обійняти її. Це був поцілок, яких у мене ще ніколи не було. Ніжний, лагідний, не вимагаючий нічого більшого. Навіть чомусь зі смаком кокосу. Я готовий був простояти тут ось так всю ніч, тільки б Меліса була поряд. Але врешті вона розімкнула наші губи першою і відступила.

— Це схоже на згоду? — хитро спитала.

— Мене звати Захар, — я продовжував тримати її за руку, — думаю цей момент достатньо особливий, щоб сказати про це.

— Гарно, — задумано відповіла Меліса, — і що буде далі…Захаре? Ми переспимо і ти втечеш від мене?

— Що? Ну для чого все псувати такими дурними балачками…

— Тому що в мене вже був досвід стосунків із привабливим та самовпевненим чоловіком. І він швиденько покинув мене, як тільки отримав своє задоволення.

— Ти вважаєш мене привабливим? — я вже не стримався і обійняв Мелісу сильніше, притискаючи до себе. Але вона навіть не пручалась.

— І самовпевненим. Ти цього не почув? — вона підняла одну брову.

— Я нікуди від тебе не дінуся. Навіть якщо і далі будеш такою колючою та зверхньою.

— Мій характер чудово відкидає від мене непотрібних людей, — Меліса посміхнулась одним кутиком губ і її очі знову блиснули тим хитрим вогником.

— А тепер це буду робити я, — я не стримався, та знову поцілував її. Але вже було сильніше, з більшими почуттями. І Меліса відповідала мені. Я акуратно відтягнув її нижню губу та вкусив. Адже дівчина так смачно пахла, що хотілося просто зʼїсти її. На щастя, вже не було того дурного неприємного парфуму. Меліса засміялась та вкусила мене у відповідь, проте значно сильніше.

— Здається, на нас вже косо дивляться люди, — вона відволіклась та вперлась головою до мого плеча. Я обіймав її і це відчувалось так, наче в моїх руках найбільший в світі скарб.

— Ну і нехай. Вони просто заздрять. До речі, ти дуже гарно пахнеш.

— Дякую, — Меліса повернула голову до мене, — це мій новий парфум, вирішиоа спробувати саме сьогодні.

— І це чудово. Бо твій попередній був просто жахливий.

— Що!? — вона різко вирівнялась та натягнулась, як струна.

— Такий надто солодкий, ще й гірчить. Щось схоже колись було у моєї бабусі. Оцей значно кращий.

— Це мій улюблений аромат, — вона фиркнула, — і якщо ти захочеш, щоб я обирала…то це точно будеш не ти, — вона відштовхнула мене від себе. Серйозно чи в жарт, я не зрозумів. І пішла кудись далі вперед. А мені знову довелося її наздоганяти.

— Ну вибач. Я просто кажу правду.

— Деколи можна змовчати. Або сказати якось значно мʼякіше. Але ж ні… хоча, від тебе чогось інакшого й очікувати не варто.

— О, ти знову починаєш мене ненавидіти, — я закотив очі.

— Я і не припиняла. Просто… дала слабинку, — Меліса вхопила мене за комір та притягнула ближче до себе, — все-таки ти до біса гарно цілуєшся.

— І не тільки це, — я ще раз коротко поцілував її, — повір, ти будеш у захваті.

— Мені й без цього добре живеться, — Меліса відпустила мене і я випрямився, — все було дуже гарно. Але я вже мушу йти.

— Так швидко? — я щиро здивувався, — тільки не кажи, що тебе вдома чекає мама.