Ельма Кіраз - Я, ти, наша ненависть, Ельма Кіраз

Шлюб — це прекрасно. Але тільки не тоді, коли він фіктивний та тріщить по швах. Двоє колишніх кращих друзів вирішили обманути долю та самих себе, погодившись на договір, що зіпсував життя. Тепер між ними тільки ненависть, образи та зневага. Як довго це зможе продовжуватись та чи буде таке бажане для них розлучення… А що ж буде після?

Пролог

Старенький бар на околицях спального району великого міста. Він виглядає непримітно, там ніколи не буває туристів, лише ті місцеві, хто точно знає, де він знаходиться. Одними з таких відвідувачів була невелика компанія студентів, що кожного п‘ятничного вечора зустрічалися там вже декілька років, щоб підбити підсумки тижня.

— І він вигнав мене з лекції, уявляєте? Тому більше я туди навіть не піду, — заходився сміхом один з друзів, що розповідав про свої пригоди з нелюбим викладачем.

— Обережно, бо ще трохи і ти вилетиш з універу, тобі дали останнє попередження.

— Та мені байдуже, насправді. Батькам чхати на мене, тому я навіть не хвилююсь через це. Піду до сусіда працювати в автомайстерню.

— Неймовірні перспективи, — похитав головою третій з друзів і надпив своє пиво.

— Знаєте, що я недавно зрозумів? — знов заговорив перший, — в нашій компанії ніхто ніколи не мав серйозних стосунків. Ну оце, побачення, кіно, квіти, романтика… Наскільки я знаю, в інших колах люди між собою знаходять кохання.

— Може це все тому, що між вами лише я одна дівчина? — вона заговорила байдуже, дивлячись у свою склянку.

— Марто, припини. Ти сьогодні щось зовсім не в настрої, що сталося? Тебе хтось образив?

— Ні, — дівчина похитала головою, — просто… ні, нічого.

— Та ж не лякай нас так, добре? Бо ти завжди між нами була найоптимістичнішою людиною на світі. А тепер щось ми тебе не впізнаємо.

— Вибачте, не хочу псувати вам вечір. Але я вже піду, — Марта гучно відсунула свій стілець і вже стоячи випила свій напій.

— Куди так швидко? Ще навіть дев‘ятої немає. Ти жартуєш?

— Ні, але я маю бути вдома. Так…треба. Зідзвонимось завтра.

— Стій, — вже майже в дверях дівчину зупинив друг, що був другим у розмові, — я проведу тебе, ти не проти?

— Проти. Вибач, Назаре, але я справді поспішаю.

— Але ж…

— До завтра. Напевно, — Марта криво усміхнулась і вибігла навулицю.

Вечір зустрів її сирістю та мрякою, то ж дівчина одягла навушники з музикою та хаотично замотала шарф на голові. До дому їй було іти найближче з усіх, проте це було єдине місце, куди зараз вона точно не хотіла б потрапити. Адже там панувала атмосфера радості та щастя, бо всього лиш на рік старша сестра виходила заміж всього лиш через два тижні і вдома були такі приємні для всіх приготування. Для всіх, але не для Марти. Адже її мама з малечку переконувала обох дівчат, що важливо вийти заміж, але дівчині це було зовсім не цікаво. Натомість Риті, сестрі дівчини, ця ідея дуже подобалась. І коли пів року тому вона офіційно заявила, що виходить заміж, радості у сім‘ї не було меж. Проте разом із цим прийшли докори і криві погляди від матері: «Ось дивись, Риточка змогла, а ти що, гірша? Хоча про що це я, тобі ж лише твої гульки і друзі в голові, зовсім не думаєш про майбутнє!» І таке продовжувалось день в день, що вже добряче зіпсувало Марті нерви. Вона намагалась як раніше вийти з дому, так і прийти якомога пізніше, щоб не вислуховувати вічні претензії, але сьогодні на вечерю приходив наречний Рити з батьками, то ж мама пригрозила дівчині, щоб та обов‘язково з‘явилась вчасно. Перед дверима під‘їзду Марта важко видихнула і таки відчинила двері. І якщо колись вона дуже раділа, що вони жили на першому поверсі, то тепер мріяла про той недосяжний чотирнадцятий, щоб сьогоднішнього вечора підійматись на нього сходами.

— Сім‘я, я вдома, — крикнула Марта, коли знімала свої промоклі черевики.

— Нарешті, — повз пронеслась мама із якоюсь каструлею в руках, що на півсекунди змусило дівчину посміхнутись.

Зайшовши до вітальні, Марта побачила тата у костюмі і навіть з краваткою, які він просто терпіти не міг.

— І тебе теж одягли в гамівний нашийник? — дівчина вперлась в одвірок і вони разом з татом засміялися. Він, як і його молодша донька, зовсім не був у захваті від цього всього.

— Я вже не витримую, Масю, — так він лагідно називав свою доню, — весь цей переполох і заради чого? Та нехай би одружувались собі хоч сто разів, для чого це все? Твоя матір наче збожеволіла.

— Та не наче, а точно. Даю гарантію, зараз змусить одягти мене якусь гарну сукенку.

— Марто! Ти ще не готова!? — поряд з‘явилась мама, зачіска якої вже давно втратила презентабельний вигляд через всю цю біганину, — ану пішла перевдягтися. Я підготувала тобі там сукню.

Батько розсміявся і з добротою глянув на своїх любих дівчат. Як би йому це все не набридло, але чоловік дуже сильно кохав свою дружину і безмежно любив своїх маленьких дівчаток — Рисю і Масю. Марта зайшла до кімнати і побачила на своєму ліжку гарну сукню, але бридкого для неї, помаранчевого кольору, тому скептично оцінивши ситуацію, вона вирішила, що і так дуже гарно виглядає. Потім до кімнати залетіла Рита, яка була дуже схвильована.

— Вони вже під‘їжджають, матінко, — дівчина стала перед дзеркалом і почала хаотично поправляти макіяж. Рита була дуже привабливою на думку Марти і вона завжди по-доброму трохи заздрила сестрі.

— Не хвилюйся так, все буде добре. Це ж уже не перша вечеря разом.

— Ох… але це остання перед весіллям. І я дуже хочу, щоб все пройшло ідеально.

— Які ж ви всі дивні, — Марта посміхнулась і похитала головою.

Потім почувся звук відкритих вхідних дверей і веселі голоси, то ж Рита як влетіла до кімнати, так і з неї вибігла. Марта оглянувши себе в дзеркалі, зібралась з думками і теж вийшла до гостей. Під спопеляючий погляд матері, дівчина пройшла до вітальні. І це було так комічно, коли вітаючи любих гостей, жінка усміхалась, а поглядом хотіла вбити свою молодшу дочку через «неналежний вигляд», а точніше не той, який би вона хотіла. Потім всі дружно сіли за стіл і почалась невимушена бесіда. Але Марта не брала в ній участі, бо сьогодні на неї ніхто не звертав уваги. Ховаючи телефон під столом, дівчина переписувалась в бесіді зі своїми хлопцями. Так, вона дружила лише з ними, бо їй так було простіше. І хоч мама хотіла якнайшвидше видати заміж своїх дочок і раділа будь-якому залицяльнику, друзів Марти вона майже ненавиділа. Бо вважала, що вони погано впливають на дівчину і не дають їй рухатись у «правильному руслі». Посміхаючись від недолугих жартів своїх друзів, дівчина навіть не помітила, як минув час і вже прийшов час десерту. Мама принесла усім морозиво і Марта тоді вирішила теж поїсти. Дівчина кинула погляд на сестру з її нареченим і як миленько вони щебетали.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍