Марина Гриміч - Фріда

А потім взяла до рук листочки зі шкільного зошита, що лежали в старій теці з мотузочками, в яких колись школярі носили шкільні зошити.

Твір на тему

„Дружба народів — не просто слова,

дружба народів — це правда жива…“

учня 7-го класу

Бердичівської середньої школи № 1

Радянський Союз — багатонаціональна держава, в ній живе багато народів, і всі вони дуже дружні. Чого бракує одному народові — є в іншого, і навпаки. Так вони й допомагають один одному. А разом будують наше світле майбутнє — комунізм.

Наприклад, наш дім по вулиці Торговій якраз і є таким маленьким багатонаціональним Радянським Союзом. У ньому живуть росіянин Соболєв, українка — його жінка тьотя Аня, ми — вірмени Варданяни, поляки Жевуські, євреї, яких найбільше — Мойсей Давидович Шнеєрзон і його жінка Беба, а от син Мойсея Давидовича, Дмитро Мусійович Шостак, та його жінка Дуся, здається, українці, а ще Берта Соломонівна Кац і сім'я Альперовичів, теж євреї, дядько Промокашка (не знаю, хто він за національністю, здається, він її не має). Справжній інтернаціонал.

Хоч за національністю я вірменин, але моя сім'я не живе у Вірменії. Я не знаю вірменської мови, а мої батьки пам`ятають лише окремі слова. Мій батько виріс у Львові, на Вірменській вулиці, отже, він вірменський поляк, або ж польський вірменин.

Якось я почув від свого дідуся одну легенду. Думаю, що вона якраз про дружбу різних народів, про те, що представники різних народів шукають одне в одного те, чого їм бракує. Ось ця легенда.

Вірмени — один із найдавніших народів світу. Навіть у найпершій книзі людства Біблії йдеться про гору Арарат. На ній жив мудрий народ. Якось Бог сказав: „Вірмени, ви живете на горі Арарат! Подивіться в долину! Там живуть нерозумні народи! Одні сіють пшеницю і їдять лише її, а інші розводять худобу і їдять тільки м`ясо. І ненавидять вони одне одного: землероби називають скотарів кровопивцями, а ті їх — гноярами. І немає миру поміж ними. І вбивають вони одне одного, і немає тій війні кінця-краю. Ідіть, вірмени, вниз і помиріть їх!“ От зібралися вірмени і пішли, як наказав їм Бог. Приходять вірмени до землеробів і кажуть: „Позичте нам зерна, а ми віддамо вам борг теплою шкірою“. Тоді приходять до скотарів і кажуть: „Скуштуйте цього запашного хліба, це і їжа, й ліки водночас. Міняймося: хліб на шкіру вбитої худоби“. З тих часів і ходить торговий народ вірмени по світу, будує міста і мирить через торгівлю землеробів і скотарів».

Ми всі в нашому домі, в нашому дворі дуже дружні. Щоправда, трапляються сварки на кухні між жінками, особливо за «кошер-не-кошер», тоді звучать неінтернаціональні слова: «Ідіть ви з вашими єврейськими штучками знаєте куди?», або «русскіє голодранці», або «хохли-салоїди!», і тоді приходить дядько Федя Соболєв і командним голосом кричить: «Стой! Смірно! На пєрвий — второй розщитайсь!» А якщо немає дядька Феді, то унизу прибігає п`яний Промокашка і, розмахуючи селянським ціпом, яким він обороняється від хлопчисьок на базарі, коли просить милостиню, починає репетувати: «Ви заткнетесь чи ні? Я — больний, контужений! Мені не можна нервничати!»

А от діти між собою ніколи не сваряться, ми як одна сім`я — мій брат Рафік, Галя Кац, Сашка Соболєв і його сестра Лєнка, Ромка Альперович, Свєтка Шостак. Ми разом ходимо до школи, робимо уроки, гуляємо, бешкетуємо.

А взагалі: навіщо вона нам — та національність? От, приміром, коли я виросту і одружуся з Галею Кац, то ким буде за нацональністю наша дитина? Я думаю, на той час уже не буде національностей, а буде просто великий і могутній радянський народ.

Під твором червоним чорнилом було каліграфічним учительським почерком виведено:

2.

І дописано:

«Скільки тобі втовкмачувати в твою дурну голову: бога немає!»

Записка, написана красивим учительським почерком:

Шановні батьки!

Звертаюся до Вас у письмовій формі, оскільки ви вже вдругe не з’являєтеся на батьківські збори.

Ваш син, Рубен Варданян, останнім часом має дуже погану поведінку, він систематично прогулює уроки, грубіянить учителям, здійснює якісь афери. Я розумію, що в нього зараз перехідний вік, однак треба на нього якось впливати. Учительський колектив з ним не справляється.

Ось, наприклад, у нас минулого тижня відбувалося соціалістичне змагання між класами, хто здасть найбільше макулатури. Рубен підбурив oднoкласників на те, щоб продавати макулатуру іншим класам. Ми посіли останнє місце по школі, зате він з кількома своїми дружками заробили на цій афері, за неповними даними, близько двадцяти п’яти карбованців!!!