Семюель Беккет - Уот

питанні ніхто від Уота не вимагав і не сподівався якоїсь видючості, бо він же не знав і не дуже розпитував, що саме мав Ерскін робити на другому поверсі. Хоча не можна й казати, що Ерскіну зовсім не сиділося на другому поверсі, ні, сиділося, просто Уотові здавалося, що він занадто вже часто сновигав униз і вгору по сходах, і це Уота вкрай дивувало, як недовго Ерскін перебував нагорі після того, як він туди видерся, і перед тим, як звідти помчав долі, і як недовго він долі затримувався після того, як туди збіг, і перед тим, як він звідти вшився, ну і, звичайно, його дивувала частота пересування і одвічний поспіх, з яким Ерскін мотався туди, звідки щойно прибіг. А якби хтось поцікавився, звідки це Уот, який жодного разу не був на третьому поверсі зранку до ночі, звідки він знає, скільки часу Ерскін проводить на другому поверсі, ледве туди діставшись, то у відповідь він, либонь, почув би, що Уотові, який сидів собі на нижньому поверсі, було добре чути, як Ерскін гупає сходами, кваплячись на верхній поверх, тоді майже без перерви, гупаючи сходами, кваплячись на середній поверх. Причина ж цього явища полягала, мабуть, у тому, що звук без усякої перешкоди легко й швидко линув димарем, який вів із кухні на самий дах.

Уот не вимагав велемовних пояснень і не питав, що ж воно все означає, бо він казав: Уотові колись свого часу усе це як слід розтовкмачать, тобто тоді, коли Ерскін піде, а хтось інший прийде. Все ж він не заспокоювався, аж поки сказав за допомогою стислих, не зв’язаних між собою фраз, точніше уривків фраз, між якими пролягали чималі паузи: може, містер Нот посилає його то на нижній, то на верхній поверх із якимось дорученням, ще й каже йому, чуєш, Ерскіне, не барися, а поспішай до мене, ти зрозумів? Поспішай. Але що то за доручення? Піднести якусь дещицю, яку він не взяв, а тут йому раптом закортіло її мати, — гарну книжку, віхоть вати або цигарковий папір. Або йому закортіло, щоб Ерскін визирнув у вікно на горищі і подивився, чи не чимчикує там хтось до їхнього дому, а ні, так щоб Ерскін зиркнув під сходи і пересвідчився, чи на місці фундамент, чи, бува, нічого йому не загрожує. Але ж тут, під сходами, я й так пильную фундамент, бо цілий день не виходжу з кухні. Хоча може бути, що містер Нот довіряє Ерскінові більше, ніж мені, бо Ерскін працює тут довше, ніж я, а я — менше, ніж Ерскін. Це, однак, зовсім не схоже на містера Нота, вічно чогось жадати і ганяти Ерскіна, щоб той виконував кожну його забаганку. Але що я знаю про містера Нота? Нічого. Тому ті вчинки чи риси, які видаються мені типово Нотовими, можуть виявитися аж ніяк не Нотовими, ці вчинки чи риси, які на позір здаються зовсім не Нотовими, можуть виявитися типово Нотовими, хіба ж тут вгадаєш. А може, містер Нот ганяє Ерскіна вниз і вгору, щоб його здихатися бодай на кілька хвилин. Ерскіну теж міг остогиднути другий поверх настільки, що він не раз і не два змушений бігати на третій поверх ковтнути повітря, тоді знову не раз і не два бігати по те саме повітря на перший поверх чи навіть у сад, так само, як деякі види риб, що водяться у певних водах, щоб утриматися на середній глибині, змушені то підійматися до поверхні, то опускатися на океанське дно. А чи існують такі риби в природі? Так, зараз такі риби існують. Але що означає «остогиднути»? А що, як містер Нот випромінює щось на зразок хвиль, що якимсь незбагненним способом збурює почуття смутку та пригніченості, а можливо, що й почергово то ті, то інші. Але це аж ніяк не узгоджується з моєю концепцією щодо містера Нота. А яку ж саме концепцію щодо містера Нота я маю? А ніякої.

Уота цікавило, чи пройшли Арсен, Уолтер, Вінсент та інші через той етап, на якому зараз закляк Ерскін, а також чи доведеться йому, Уотові, свого часу теж не минути цього етапу. Уоту нелегко було уявити, щоби Арсен або він могли так поводитися. Але існувало безліч усяких речей, які Уотові нелегко було уявити.

Інколи серед ночі містер Нот натискав на кнопку, в кімнаті Ерскіна дзеленчав дзвоник, Ерскін підводився і спускався на другий поверх. Уот про це знав, бо, лежачи в ліжку, чув, як тілінькає дзвіночок — тілінь-тілінь! — як Ерскін підводиться і спускається долі. Він чув, як дзеленчить дзвінок, бо ще не заснув або спав тільки наполовину, або лиш куняв. Бо це є річ нечувана, щоб дзеленчання дзвіночка не чув той, хто лежить десь поруч, той, хто заснув тільки наполовину або лиш куняє. Або Уот чув якщо й не саме дзеленькання дзвіночка, то звуки, які робив Ерскін, підводячись і спускаючись долі, що, по суті, можна прирівняти до дзеленчання дзвінка. Бо невже Ерскін підводився б і спускався б долі, якби дзвінок мовчав? Ні. Він міг би підвестися й без дзвінка, тільки якби йому закортіло справити малу і велику потреби у свій великий білий горщик. Але отак, щоб підвестися і спуститися долі без дзвінка, ні, ні в якому разі. А якби сталося так, щоб Уот міцно заснув або поринув у глибоку задуму чи ще у щось глибоке, а дзвінок тим часом дзвенів, аж заходився, а Ерскін підводився та й підводився, спускався та й спускався, тоді з усіх Уотових припущень вийшов би пшик і ніякої мудрості. Але то все пусте. Бо Уот не раз і не два чув, як дзвеніло, як Ерскін підводився і спускався, і цього досвіду вистачило, щоб дійти висновку, що інколи серед ночі містер Нот натискав на кнопку, після чого Ерскін слухняно і згідно з наказом підводився і спускався долі. Бо чий же ще палець, як не містера Нота, не Ерскінів і не Уотів, міг натискати на кнопку дзвоника? Та й чим ще, як не пальцем, великим чи вказівним, можна натиснути на кнопку дзвоника? Носом? Пальцем ноги? П’яткою? Зубом? Коліном? Ліктем? Чи ще якимось виступом типу кістки, хряща або м’яза? Тільки так і не інакше. Але чиїм виступом, як і не містера Нота? Уот ніколи жодним із своїх виступів не тиснув на кнопку, у цьому він був абсолютно певен, бо в його кімнаті не було кнопки дзвоника.