Анна Харламова - Під омелою, Анна Харламова

Глава 23.

   — Спочатку… прийми те, що я тобі хочу подарувати. — Емма спокусливо підняла брову і підняла вверх пакетик, який ховала за спиною.
   Дівчина підійшла до нього спокусливою ходою. Стегна плавно та граційно рухались і разом з ними повільно в такт рухались її шовкові перси, під легкою тканиною.
   Святослав не міг і не хотів відривати від неї погляду… усе манило роздивитись та торкнутись… Він голосно ковтнув, коли вона у притул підійшла до нього, минаючи усю кімнату.
   Емма простягнула пакуночок.
   — Це мені? — його погляд спалахнув цікавістю.
   — Так. Це мій тобі подарунок на Новий рік. — Емма закарбувала його погляд у своїй душі. Він дивився на неї і вона бачила у його очах кохання та захват. — Відкривай! — вона віддала йому пакунок.
   Святослав обережно дістав гарну темну скляночку і усе одразу зрозумів:
   — Ем… коли ти встигла? — здивовано запитав хлопець і в туж мить відчув, як його серце наповнюється теплотою.
   — Минулої ночі… коли… ти відрубився. — Засміялась вона.
   Святослав трішки прокашлявся, погано приховуючи сентиментальність цієї миті. Він підніс пляшечку до носа і втягнувши ним, потрапив у дивовижний світ: роскоші, стриманості, класики… Аромат з нотками свіжого бризу, мускусу, чуттєвості і водночас спокуси.
   — Ем… у мене немає слів…
   — Ось так… я уявляю твій аромат…
   — Я не очікував… мені неймовірно приємно, що ти створила мій аромат… — Святослав підніс їх до шиї і декілька разів приснув ними на свою шкіру. Кімнату заполонила димка невагомих ноток чоловічої енергетики…
   — Ммм… коли вони змішались з ароматом твого тіла, - це взагалі екстаз… — Емма майже замурликала, заплющивши очі.
   Не встигла вона їх заплющити, як Святослав припав до її м’яких, солодких перцевих вуст. Його язик митю оволодів глибинами її ротика, - вириваючи тихі стогони.
   — Дякую, Красуне з перчиком… — він ледь промовляв слова, важко дихаючи. — Це безціний подарунок. — Святослав ніжно торкнувся її вуст.
   — Я рада, що тобі сподобався подарунок. — Емма сяяла та була сповнена щирими емоціями.
   Він обережно поставив пляшечку з пакетиком на стіл і промовив:
   — Готова прийняти усе, що я запропоную… — його очі блиснули хижістю і зацікавленістю.
   — Дивлячись на скільки мені буде від цього добре… — Емма не пасувала, але і не поспішала давати йому повний карт-бланш… навіть, якщо все для себе вирішила. Святославу поки що не варто про це знати.
   — Гарна відповідь. — Він вишкірився на усі тридцять два і схопив руки Емми у свої. — Роздягни мене…
   Емма відчула гул свого серця у скронях… ледь трималась на ногах, стримуючи власне тремтіння… її зітхання наче казали – «прошу, дай мені себе». Дівчина обережно узялась за рукави сорочки, розстібаючи гудзики, закінчивши з цим, вона почала її спускати з його плечей, оголюючи міцне, красиве чоловіче тіло. Сорочка впала на підлогу. Черга штанів. Емма узялась за ремінь. Занадто швидко справившись із ним, вона усміхнулась власній перемозі. Ґудзик… блискавка… і все… Емма звільнила його декількома рухами від штанів і білизни… шкарпеток не було… Він стояв босоніж і це було сексуально. Емма задивилась на його плоть, яка бажала її так само, як її лоно бажало його прийняти. Унизу розлилось тепло і вона відчула, якою вологою стає… до непристойності вологою. Їй кортіло узяти його «друга» і запестити до безтями, але… але він підхопив її на руки і відніс до власноруч зробленого ложе.
   Коли вона його роздягала і її пальчики торкалися його тіла, він гадав, що тільки зараз він пізнає життя… Її погляд у якому було стільки бажання… її тихі стогони, коли вона торкалась його… усе пробуджувало у ньому щось нове не звідане… кохання у кожній клітинці його тіла.
   Поклавши Емму на м’які пледи, він ліг біля неї, і нахилившись припав у смачному поцілунку до її вуст. Доки він цілував її, його рука поповзла досліджувати свої завойовані володіння… О, Господи! Він здається у Нірвані… Емма така волога, гаряча,… а її зітхання від його доторків, - це заохочення до дій. Його пальці повільно рухались на її «квіточці», доводячи і її, і себе до божевілля… Він на мить розплющів очі і усміхнувся їй у губи, коли ця Красуня з перчиком схопила його за руку і надавила на свою шовкову «квіточку»… крихітка захотіла жорсткіше…
   Емма була у повному дурмані… вона навіть не розуміла, як поводить себе… Схопивши його руку, вона доводила себе до неймовірних відчуттів… це не був екстаз від оргазму, - це було щось інше… не менш захоплююче. Це було непристойно… збуджуюче… і просто шалено… Їй не було соромно, вона бажала його так, як нікого у житті… І їй хотілось усього-усього разом з ним… без сорому і табу.
   Святослав стогнав кожного разу, коли його пальці пірнали у її складочки… коли Емма все сильніше надавлювала ними на свою «квіточку»… Він заховався у її волосся, - приводячи себе до тями, але вже через мить знову дивився то на її привідкритий ротик… то униз, - де вона пестила себе, його долонею… Не жінка, - а мрія… Мрія, яка здійснилась. Святослав відчув її легке тремтіння і застогнав від цього відчуття. Це неймовірно… приголомшливо і так відверто.
   Емма зітхнула… застогнала і хриплувато крикнула, сховавшись об його груди… Це її місце… її… вона тут назавжди. Казанови для інших більше немає… Казанова – тепер її.
   — Святославе… — вона втомлено промуркотіла його ім’я.
   — Ем… ти неймовірна… — він поцілував її у мокре чоло.
   — Я хочу тебе… я наче порожня… прошу… — Емма підняла на нього свої сині очі.
   — Ем… — він почав знімати з неї сорочку так швидко, як тільки міг. Справившись з нею, він кинув її туди де були його речі… тобто навмання. — Хочеш я одягну…
   — Ні… я ж казала… зараз не ті дні…. Прошу… — Емма була повернута до нього спиною, тулячись сідничками до його міцної, набряклої плоті... Відчувати його своїм тілом і не мати змогу насолодитись величчю його ества – це солодка мука… Ну хіба так можна? Він знущається?!  — Святославе… — Емма повернула свою руку за спину і задоволено застогнала, намацавши його член. Направивши його у своє розпалене лоно, Емма зітхнула так, наче отримала кисень у відкритому космосі. Промовляв – «я живу».
   — Ем… — він застогнав, коли її ручки – направили у потрібне річище його член. — Ем… яка ж ти волога… гаряча… втриматись неможливо… О, ти така волога… — повторився він і застогнав, відчувши, як Емма зарухалась назустріч його члену. — О, Боже!
   Емма повільно рухалась… хоча їй було замало цієї швидкості. Тіло благало неймовірного, ненаситного поєднання… одним словом, вона бажала, щоб він її трахнув і не раз.
   Святослав притиснув її м’яке, піддатливе та таке спокусливе тіло до себе і глибоко увійшов, - вирвавши у них обох голосні стогони. Той феєрверк у небі у порівняні з цим феєрверком в охах – то… «пил для моряка»… Уся енергія всесвіту – зараз у цій кімнаті… в сплетінні їхніх тіл, які дарують одне одному – щось цільне… щось назавжди... кохання.
   — Святославе… швидше прошу… — Емма вигнула спину, роблячи його входи і виходи, ще глибшими. — Ооо… прошу… ще…
   Святослав вчепився в її стегно і добряче увійшов у її вологу щелинку, але… зупинився…
   — Ем…
   — Святославе! Що ти робиш? Чому ти вийшов з мене?! — Емма подивилась через плече в повній розгубленості і подиві.
   Він дістав з під подушки презерватив і душе швидко його вдів. Емма дивилась на це дійство і в цей момент згадала його слова про дітей, - виявилось він до них не такий вже і готовий. Це її засмутило… вона ж йому казала, що у неї безпечні дні,… але… 
   Через секунду він узяв олійку, яку вони купили в магазині і приснувши собі на долоню, провів неї по члену, а потім торкнувся пальцями її попки.
   — Якщо ти не проти… спробуємо? — він дивився їй у вічі, чекаючи на її відповідь.
   Емма похитала нерішуче головою.
   — У мене такого ще ніколи не було… — мовила Емма, хвилюючись, що їй не сподобається, а головне, що вона може цим образити Святослава.
   — Я буду лагідним… і наповну входити не буду… Якщо тобі не сподобається, - ми не будемо цього робити. Секс для двох – тож задоволення повинні отримувати двоє. Говори мені, якщо щось буде не так… і я припиню.
   По-перше, Емма зітхнула, що все ж таки – захист не для того, щоб немати дітей… А по-друге, - він розвіяв її страх, що до того, що вона може його образити відмовою. По-третє – з ним вона хоче це спробувати… зараз.
   — Добре… — Емма підсунулась до нього і відчула, як його плоть надавила на маленькій отвір, який уперто не хотів піддаватись. — Вибач…
   — Ем… не вибачайся ніколи, якщо щось не хочеш у ліжку. Ніколи. — Він почав цілувати її плечі… ніжно-ніжно… — Розслабся… довірся мені…
   Емма лягла на його руку, випроставши свою, вона схопила його долоню, переплітаючи свої і його пальці. Вона видихнула і розслабилась на стільки наскільки це було можливим. Вона відчула, як його плоть у друге спробувала увійти між сідничками, але їй стало боляче і вона відсунулась.
   — Святославе…
   — Я не буду більше, Ем…
   — Навпаки… я хочу… — Емма закусила губу і обережно за спиною, рукою знайшла його член, і направила у потрібному напрямку.
   Святослав застогнав, відчуваючи, як його член туго обхоплює маленький цнотливий отвір. Вона йому довіряє… довіряє на всі сто… Святослав божеволів від цієї думки.
   Емма стиснула губи… заплющила очі… Так, було боляче і неприємно… спочатку… А потім… потім відчуття чогось недозволеного, збуджуючого – задурманило розум… Це було до непристойності гаряче… Вона відчула себе, немов якась куртизанка, яку беруть… так-так, саме беруть… і це її збудило ні на жарт. Вона обережно піддалась його напору, скрикнувши від солодкої болі.
   Святослав цілував її плечі, спину і пальчиками пестив її клітор, повілно рухаючись, не входячи на повну… Йому здавалось, що він збожеволіє від того, що вона ось так віддається йому, що довіряє і, що захотіла доставити йому ось таке задоволення… Він дуже сподівався, що їй подобається це не менше, ніж йому. Святослав був обережний і повільний, але стримувати себе було все важче і важче.
   Емма відчула, що йому не вистачає швидкості і обернувшись до нього, міцно поцілувала, сплітаючи язики, почала насаджуватись на його міць. І їй це сподобалось… дуже…
   — Ем… — він застогнав голосно, і вчепившись за її стегно, залишив на ньому вм’ятини.
   — Давай… прошу… Я хочу… швидше… — Емма шепотіла йому у губи… зітхаючи… а ж раптом вона почала безсоромно кричати… солодка біль відгукувалась у її тілі.
   Святославу довго часу не потрібно було… Його член обхоплювала її попка, яка стискала його і доводила до піку неймовірної насолоди… Він взірвався… Голосно заричав… застогнав і об’мяк… захоплюючи її в обійми.
   — Ем… я помер,… а тепер у Раю. — Святослав обережно вийшов з неї… так повільно, як тільки міг… Він обожнював її… обожнював те, що відчувавє біля неї. — Ем…
   — Що? — солодко зітхнувши, Емма усміхнулась, відчуваючи його губи на своїй спинці.
   — Тобі сподобалось? Тільки чесно… — він дуже хвилювався чи не заподіяв їй болю.
   — Ти відчував мене… чув мої крики… зітхання… прохання – як ти думаєш?!
   — О, Ем… я хвилювався чи не зробив тобі боляче… Я хотів, щоб тобі було добре…
   — Мені було дуже добре… І я точно знаю, що ми це повторимо ще не раз… — Вона усміхнулась і подивилась через плече.
   Святослав широко усміхнувся… задоволено усміхнувся. Його усмішка говорила, що він повністю задоволений життям… Так само, як і Емма.
   — Ти неймовірна жінка, Ем… Ти моя жінка. Тільки моя. — Він обійняв її так міцно, що Емма засміялась.
   — Твоя. — Вона позіхнула. — Святославе… ти чудовий… І ти мій.
   — Твій. Твій. Тільки твій. — Він вкрив їх пледом і промовив: — Ем... поцілуй мене.
   Емма повернулась наспину, відчуваючи трішки дискомфорт… але і тут вона зловила себе на думці, що вона поводилась, як пристрасна куртизанка. Їй хотілось, щоб він її називав ось так… саме так… Колись, вона про це йому розповість… колись…
   Емма притягнула його за шию і почала пристрасно цілувати… зітхаючи… та пестячі його плечі. Їхні язики сплелись… повний екстаз… дурман… Нірвана…
   В каміні потріскував хмиз… за вікном повільно падав сніг,… а вони тут… цілуються, після неймовірного пізнавання одне одного… після пізнавання забороненого плоду… І це кайф! Чистий кайф!
   — Мені надзвичайно добре. — Прошепотіла, важко дихаючи Емма.
   — І мені, моя Ем. — Він усміхнувся. — Хочеш вина?
   — Так… — вона засміялась. — У горлі пересохло.
   — І у мене. — Широка усмішка з’явилась на його обличчі. Потягнувшись за келихами, він простягнув один із них Еммі. — За нас.
   — За нас. — Повторила вона, і цокнувшись своїм келихоб об його, зробила декілька ковтків.
   Святослав висушив свій келих одним махом. Поставивши порожні келихи поруч, він знову присунув Емму у свої обійми, погладжуючи її спинку кісточками пальців. Вона мурликала від його ніжностей, напівдрімаючи у його руках.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно