Маркіз де Сад - Будуарна філософія

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Божественний навчителю, невже ви знехтуєте цей порив? Невже вас не знадить ця прекрасна гепа? Погляньте, як вона роззявляє ротика, як розтуляється!

ДОЛЬМАНСЕ. Прошу пробачення, чарівна Ежені але якщо ви не заперечуєте, то я не візьмуся гасити полум'я, яке розпалив. Люба дитино, з мого погляду ви наділені дуже істотною вадою — ви вродилися жінкою. Я здолав свої упередження, щоб зірвати перші плоди вашої цноти; змиріться з тим, що на цьому я зупинюся; і тепер вами займеться шевальє.

ДОЛЬМАНСЕ. Його сестра, озброївшись оцим штучним членом, застромить його братові в гепу і водночас підставить свої гарненькі сідниці Огюстенові, який її й наколе, а я тим часом трахну Огюстена; бо, не стану від вас приховувати, гепа цього юного красеня зваблює мене ось уже годину, і я сповнений рішучості повернути йому втіху, якою він обдарував мене.

ЕЖЕНІ. Я приймаю цю заміну. Але, сказати по щирості, Дольмансе, відвертість вашого зізнання не пом'якшує вашу негречність.

ДОЛЬМАНСЕ. Тисячу вибачень, мадмуазель. Але наш брат педераст вважає за свій головний принцип відвертість і прямоту.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Але ж репутація людей прямих і відвертих навряд чи пасує тим, хто, як ви, звик спілкуватися зі своїми ближніми лише через зад.

ДОЛЬМАНСЕ. Є у цьому щось підступне, щось фальшиве — так ви вважаєте? Але хіба я вас не переконав, пані, що без таких рис характеру годі обійтися в суспільстві? Приречені жити серед людей, які надзвичайно зацікавлені в тому, щоб приховувати свою справжню суть, які маскують свої вади і виставляють напоказ лише уявні чесноти, ми наражали б себе на велику небезпеку, якби покладалися в стосунках із ними лише на прямоту й відвертість. Бо в такому разі ми їм віддали б усю ту перевагу, в якій вони відмовляють нам, і стали б жертвами ошуканства. Прикидання і лицемірство — це поведінка, до якої приневолює нас суспільство. Отож підкорімося необхідності. А для прикладу, пані, я наведу вам випадок зі мною: нема сумніву, що в усьому світі не знайдеться людини зіпсутішої й розбещенішої; а мої сучасники обманюються в мені — і то дуже; запитайте в них, що вони про мене думають, і всі скажуть, що я чоловік порядний, а тим часом не існує злочину, якого я не вчинив би лише задля власної втіхи!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. О, ніколи не повірю, що ви здатні на жорстокість.

ДОЛЬМАНСЕ. На жорстокість? Не знаю, що ви називаєте жорстокістю, пані, але я витворяв жахіття.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ну що ж, мабуть, ви належите до тієї породи людей, один з яких признався на сповіді: «Викладати вам усі подробиці, панотче, немає сенсу. Але будьте певні, що, крім убивства та грабунку, я винен у всіх гріхах!»

ДОЛЬМАНСЕ. Атож, пані, я міг би сказати так само, але без «крім».

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Як? Невже, розпуснику, ви дозволяли собі…

ДОЛЬМАНСЕ. Усе, пані, геть усе. Хіба відмовляють собі хай там у чому з моїм темпераментом і моїми поглядами на життя?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ет, нумо гратися!.. Я більше нездатна слухати ці балачки. Ми до них ще повернемося, Дольмансе, але щоб ваші зізнання звучали переконливіше, я б хотіла послухати їх на свіжу голову. Коли у вас стоїть, ви полюбляєте говорити жахливі речі, і я не виключаю, що ви видаєте за істину розпусні фантазії своєї розпаленої уяви.

(Прилаштовуються.)

ДОЛЬМАНСЕ. Стривай, шевальє, стривай. Я сам його введу, але спершу, попросивши пробачення в прекрасної Ежені, я задам їй доброї хлости, щоб довести її до кондиції. (Шмагає.)

ЕЖЕНІ. Я вважаю цю церемонію марною. Признайтеся, Дольмансе, що вона потрібна для вдоволення вашої хоті, але, влаштовуючи її, не прикидайтеся, я вас прошу, ніби робите добро для мене.

ДОЛЬМАНСЕ (і далі шмагаючи). О, стривайте, незабаром ви заспіваєте іншої!.. Ви просто не уявляєте собі, наскільки важлива ця підготовча процедура… Терпіть, мала шельмо, терпіть, для вас і тільки для вас я стараюся!

ЕЖЕНІ. О, небо! Та він не жартує!.. Мої сідниці вогнем горять!.. Ой, боляче, мені справді боляче!..

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Я за тебе помщуся, люба. Ось йому, ось! (Шмагає Дольмансе.)

ДОЛЬМАНСЕ. О, я вам щиро вдячний. А в Ежені я прошу тільки однієї ласки — хай зрозуміє, що це задля її втіхи я шмагаю ії так завзято, аж мені закортіло різок самому; як бачите, закони природи для всіх однакові. А зараз, пані, ми влаштуємося отак: Ежені примоститься на вашій спині, обхопивши вас за шию, як ото дитина, коли мати носить її за спиною; в такий спосіб я матиму перед собою дві гепи і дам хлости обом; шевальє та Огюстен повернуть мені борг, луплячи вдвох по моїх сідницях… Отак, отак… О, в нас чудово виходить… Яке блаженство!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Не щадіть малої шельми, не щадіть! Я й для себе не прошу жалості і не хочу, щоб ви жаліли її.

ЕЖЕНІ. Ой! Ой! Ой! Та з мене, мабуть, уже кров бризкає!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Від цього твої сідниці стануть тільки гарніші, забарвившись у ясно-червоний колір. Май мужність, мій ангеле, май мужність! Пам'ятай, що тільки через біль можна досягти справдешньої насолоди.

ЕЖЕНІ. Ой, я справді не годна далі терпіти!

ДОЛЬМАНСЕ (на мить зупиняється, щоб помилуватися своєю роботою; і знов шмагає). Ще шістдесят різочок, Ежені. Так, так, по шістдесят на кожну гепу!.. О, шельми! Як солодко після цього вам буде трахатись!

(«Система» розпадається.)

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ (роздивляючись сідниці Ежені). Ой, бідолашна дитина, таж у неї гепка в крові!.. Розбишако, як, мабуть, любо тобі цілувати сліди своєї жорстокості!

ДОЛЬМАНСЕ (вкрай збуджений). Атож, я цього не приховую і цілуватиму її тим палкіше, чим кривавіші будуть сліди биття.

ЕЖЕНІ. Та