Глен Чарльз Кук - Чорний Загін

з десяток вулиць і провулків. Вночі освітлюється слабо. Як стемніє, руху майже немає.

-- Ідеальний варіант, -- похвалив Одноокий.

-- Факт. Я зняв кімнату з видом на площу.

-- Пішли поглянемо, -- запропонував Елмо. Спільне перебування в закритому приміщенні далося взнаки. Розпочався масовий вихід. На місці залишився тільки Ловець Душ. Можливо він розумів нашу потребу побути подалі від нього.

Очевидно, Гоблін мав рацію на рахунок площі.

-- І що далі? – запитав я. Одноокий посміхнувся. Я вибухнув. – В мовчанку граєте!

-- Сьогодні вночі? – запитав Гоблін.

-- Якщо старий чорт дасть добро, -- кивнув Одноокий.

-- Ви мене вже дістали, -- заявив я. – Що відбувається? Ви, клоуни, тільки граєте в карти й спостерігаєте, як Ворон гострить свої ножі.

Це продовжувалося годинами, без зупинки. Від рухів точильного каменю по сталі в мене мурашки бігали по спині. Це погана прикмета. Ворон точить ножі, тільки якщо очікує, що ситуація вийде з-під контролю.

Одноокий каркнув, як ворона.

Ми викотили віз опівночі. Власник конюшні обізвав нас божевільними. Одноокий відповів йому однією зі своїх славетних посмішок. Він правив кіньми. Решта з нас йшла, оточивши віз.

В блоку щось змінилося. Щось додали. Хтось вирізьбив на камені якийсь напис. Мабуть, Одноокий під час однієї зі своїх загадкових вилазок зі штаб-квартири.

До каменю додали напхані шкіряні мішки та міцний стіл з дощок. Видавалося, що стіл здатен витримати вагу блока. Його ніжки були з темного, полірованого дерева. Вони були інкрустовані символами зі срібла і слонової кістки. Символи були дуже заплутані, схожі на ієрогліфи, містичні.

-- Де ви викопали цей стіл? – запитав я. Гоблін писнув, засміявся. Я не стримався. – Чому ви не можете сказати мені зараз?

-- Гаразд, -- сказав Одноокий з глузливою посмішкою. – Самі зробили.

-- Навіщо?

-- Щоб поставити на нього камінь.

-- Це нічого не пояснює.

-- Терпіння, Док. На все свій час.

Гандон.

На нашій площі відбувалося щось дивне. Її вкрив туман. Більше ніде туману не було.

Одноокий зупинив віз посеред площі.

-- Знімайте стіл, хлопці.

-- Сам знімай, -- пропищав Гоблін. – Гадаєш тобі вдасться відмазатися від роботи?

Він крутнувся до Елмо.

-- Клятий стариган завжди має відмазку.

-- Він має рацію, Одноокий.

Одноокий почав протестувати. Елмо різко обірвав його.

-- Тягни свою сраку сюди.

Одноокий поглянув сердито на Гобліна.

-- Колись ти нарвешся, Груба Бочка. Закляття імпотенції. Що скажеш?

На Гобліна це не справило жодного враження.

-- Я б кинув на тебе закляття тупості, якби матінка Природа мене не випередила.

-- Знімайте той клятий стіл, -- гаркнув Елмо.

-- Хвилюєшся? – запитав я. Його раніше ніколи не дратували їхні сварки. Він сприймав це як розвагу.

-- Угу. Ти й Ворон лізьте наверх і пхайте.

Стіл був важчим, ніж здавалося. Знадобилися зусилля всіх нас, щоб зняти його з воза. Вдавані стогони й прокльони Одноокого теж не допомагали. Я запитав, як він завантажив стіл на віз.

-- Збудував його там, дурбецало, -- сказав він, а потім почав ганяти нас, наказуючи пересунути стіл на сантиметр сюди, тоді на сантиметр туди.

-- Хай вже буде, -- сказав Ловець Душ. – В нас немає на це часу.

Цей вияв невдоволення справив на хлопців враження. Ні Гоблін, ані Одноокий більше не обізвалися жодним словом.

Ми засунули камінь на стіл. Я відступив, витер піт з обличчя. Посеред зими, я був мокрий від поту. Камінь випромінював тепло.

-- Тепер мішки, -- наказав Ловець Душ. Цим разом це був голос жінки, з якою я б охоче познайомився ближче.

Я схопив один мішок, крекнув. Важкий, зараза.

-- Ей. Це гроші.

Одноокий зареготав. Я скинув мішок на купу під столом. Цілий клятий маєток. Чесно кажучи, я ще ніколи не бачив стільки грошей нараз.

-- Розпоріть мішки, -- сказав Ловець Душ. – Швидко!

Ворон розсік мішки. Скарб посипався на бруківку. Ми дивилися на гроші й похіть заповнювала наші серця.

Ловець Душ схопив Одноокого за плече, взяв Гобліна за руку. Видавалося, що обидва чарівники зіщулилися. Вони повернулися в бік стола і каменю.

-- Пересуньте віз, -- наказав Ловець Душ.

Я досі не прочитав безсмертний напис, який вони висікли на камені. Я мерщій кинувся поглянути.

ТОЙ, ХТО ПОКЛАДЕ ГОЛОВУ ЗАГРЕБЕЛЬНОГО НА ЦЕЙ КАМ ' ЯНИЙ ТРОН, МОЖЕ ЗАБРАТИ ВСЕ БАГАТСВО

Ох. Ага. Дохідливо. Прямолінійно. Просто. Це наш стиль. Ха.

Я відійшов на крок назад, спробував оцінити скільки Ловець Душ вклав у це коштів. Серед гір срібла, я зауважив теж золото. З одного з мішків сипалися необроблені коштовні камені.

-- Волосся, -- зажадав Ловець Душ. Одноокий простягнув пучок волосся. Ловець Душ притиснув їх великим пальцем до стінок отвору для голови. Тоді відійшов і взявся за руки з Однооким і Гобліном.

Вони розпочали чари.

Скарб, стіл і камінь засяяли золотим світлом.

Нашому заклятому ворогу кінець. Половина світу спробує здобути винагороду. Навіть його власні люди підуть проти нього.

В нього був тільки один маленький шанс. Самому вкрасти скарб. Хоча це буде нелегко. Жоден пророк повстанців не переможе одного з Поневолених у магічному поєдинку.

Маги завершили читати закляття.

-- Нехай хтось випробує, -- сказав Одноокий.

Коли Ворон кінчиком ножа спробував проколоти ніжку стола, почулося