Глен Чарльз Кук - Чорний Загін

зловісне потріскування. Він вилаявся, хмуро поглянув на свою зброю. Елмо пхнув мечем. Тріск! Кінчик меча засяяв білим кольором.

-- Чудово, -- промовив Ловець Душ. – Забирайте віз.

Елмо відправив одного з солдатів. Решта поспішила в кімнату, яку винайняв Гоблін.

Спочатку ми юрбилися біля вікна, сподіваючись, що щось трапиться. Та це нам швидко набридло. Місто Троянди довідалося про те, що Загребельний приречений тільки на світанку.

Обережні мисливці за фортуною винайшли сотні методів, як здобути гроші. Зібрався натовп роззяв. Одна заповзята банда почала зривати бруківку, щоб зробити підкоп. Поліція прогнала їх.

Ловець Душ всівся біля вікна і сидів там нерухомо. Одного разу він сказав мені:

-- Не думав я, що вони такі винахідливі. Доведеться вдосконалити закляття.

Здивований власним зухвальством, я запитав:

-- Яка вона, Леді?

Я саме закінчив один зі своїх нарисів-фантазій. Він повернувся і кинув на мене короткий погляд.

-- Вона з тих, кому пальця в рот не клади, -- промуркотів він жіночим голосом. Дивна відповідь. І додав. – Не можна дозволяти їм користуватися інструментами.

Це й все, що я довідався від наочного свідка. Міг би й здогадатися. Ми, смертні, для Поневолених всього лиш знаряддя. Їх абсолютно не обходить наша цікавість. Я сховався у своєму таємному королівстві серед привидів уявних Леді.

Тієї ночі Ловець Душ вдосконалив захисні чари. Вранці на площі лежали трупи.

На третю ніч мене розбудив Одноокий.

-- З’явився клієнт.

-- Га?

-- Чувак з головою.

Він був явно задоволений.

Спотикаючись, я побрів до вікна. Гоблін і Ворон були вже там. Ми з'юрмилися з одного боку. Ніхто не хотів стояти поряд з Ловцем Душ.

Внизу через площу крався якийсь чоловік. В лівій руці в нього звисала голова. Він тримав її за волосся.

-- Я якраз питав себе, коли це почнеться, -- сказав я.

-- Тихо, -- зашипів Ловець Душ. – Він тут.

-- Хто?

Він був терплячий. Надзвичайно терплячий. Інший Поневолений вже давно стер би мене з лиця землі.

-- Загребельний. Не зрадь нас.

Я не знаю, звідки він знав. Може це й на краще. Такі речі лякають мене.

-- Таємний візит – все як задумувалося, -- прошептав Гоблін пискливим голосом. Як він ухитряється пищати пошепки? – Загребельний хоче довідатися з чим має справу. Це можна зробити тільки тут.

В голосі маленького товстуна пролунала гордість.

Капітан вважає, що наша найкраща зброя це людська природа. Цікавість і воля до життя заманили Загребельного в наш котел.

Можливо йому вдасться використати цей котел проти нас. В нас теж є свої слабості.

Минали тижні. Загребельний повертався раз за разом, проте обмежувався спостереженням. Ловець Душ наказав нам не чіпати його, не дивлячись на те, як сильно той підставлявся.

Хоча з нами наш наставник поводиться тактовно, є в ньому якась жорстока жилка. Здавалося, йому подобалося мучити Загребельного непевністю його долі.

-- Місто охопило божевілля з тією нагородою, -- пропищав Гоблін. Він станцював одну з своїх джиг. – Тобі слід виходити частіше, Док. Загребельний перетворився в цілу індустрію.

Він поманив мене в найдальший від Ловця Душ куток, витягнув гаманець.

-- Поглянь, -- прошептав він.

В нього була ціла жменя монет. Деякі з них золоті.

-- Дивися, щоб тебе не скривило, -- зауважив я.

Він посміхнувся. Посмішка Гобліна – незабутнє видовище.

-- Заробив все це бабло, підказуючи людям, де знайти Загребельного, -- прошептав він. Кинув крадькома погляд на Ловця Душ. – Вигадані підказки.

Гоблін поклав руку мені на плече. Для цього йому довелося стати навшпиньки.

-- Там можна заробити цілу фортуну.

-- Я не знав, що це наша мета.

Він кинув на мене хмурий погляд. Його кругле, бліде обличчя вкрилося зморшками.

-- За кого ти себе маєш? Якийсь?..

Ловець Душ повернувся.

-- Ми просто б’ємося об заклад, сер, -- буркнув Гоблін. – Звичайний заклад.

-- Дуже переконливо, Колобок, -- засміявся я голосно. – Краще йди сам повісься.

Він надувся, але ненадовго. Гоблін просто невгамовний. Його гумор проривається навіть в найбільш гнітючих ситуаціях.

-- Курва, Док, -- прошептав він. -- Бачив би ти, що витворяє Одноокий. Продає амулети, які гарантовано покажуть, чи поблизу є якийсь повстанець.

Знову крадькома поглянув на Ловця Душ.

-- Вони дійсно працюють. Більш-менш.

Я похитав головою. Це в стилі Одноокого.

-- Принаймні зможе розплатитися з картярськими боргами.

В Мейстрікті йому велося не дуже, там у нього не було змоги робити вилазки на чорний ринок.

-- Ви повинні розпускати чутки. Підігрівати інтерес до винагороди, а не…

-- Шшш! – Він кинув ще один погляд на Ловця Душ. – Ми підігріваємо. По всіх притонах міста. Хай йому грець, язики мелють мов помело. Ходімо, я тобі покажу.

-- Ні.

Ловець Душ ставав щораз балакучішим. Я сподівався схилити його до справжньої розмови.

-- Твоя втрата. Я знаю букмекера, що приймає ставки на те, коли Загребельний позбудеться голови. А в тебе доступ до інформації з перших рук, розумієш?

-- Вали звідси, поки не позбувся своєї.

Я підійшов до вікна. Через хвилину по площі прочимчикував Гоблін. Він пройшов повз нашу пастку навіть не глянувши в її бік.

-- Нехай граються в свої ігри, -- промовив Ловець Душ.

-- Сер? – Мій