Арістофан - Комедії

рада й народ

не розв'яжуть важливого діла,

То осібним наказом підсудних велять

передати до суду присяжних.

Отоді ж то Еватл і сам Клептонім,

що покинув щита серед бою,

Запевняють, що зрадити нас не хотять

і що все за народ вони тягнуть.

І на зборах народних ніколи ніхто

не доб'ється свого, як не скаже,

Щоб присяжні могли розійтись по домах

після розгляду першої справи.

Сам Клеон-горлодер, що на всіх накричить,

тільки нас не гризе й не кусає,

А в потужній руці стереже від біди,

відганяючи мух осоружних.

Я ось батько тобі, а ніколи мені

не вчинив ти подібної втіхи!

А, приміром, Феор? Адже цей чоловік

від Евфемія мало чим менший,

600 А проте, не вагаючись, губку бере

і взуття наше чистить над тазом.

Подивися ж тепер, до якого добра

ти дорогу мені заступаєш, —

Ще й зухвало хотів довести, що я раб,

що до служби себе принижаю.

Бделіклеон

Говори скільки влізе, а прийде пора —

марність влади своєї пізнаєш

І тоді перестанеш хвалити себе, —

переможець з невмиваним задом!

Філоклеон

А іще я забув розказати про те,

що мені над усе наймиліше:

От я, плату забравши, додому іду.

Тільки в двері, — мене обступають

І вітають ласкаво — я ж гроші приніс! —

а найперше за всіх моя доня

І обмиє, і ноги мені намастить,

і, схилившись до мене, цілує,

Каже: «Таточку мій!», а сама язиком

тріобол витяга мені з рота.

610 От підходить дружина, влещає мене,

подає мені хлібчик ячмінний

І припрошує, сівши край мене сама:

«Покуштуй-но цього, мій миленький!»

Та «поїж-но того!» Я щасливий тоді,

і нітрохи мені не потрібно

Ні дивитись на тебе, ні дбати про те,

коли кухар, бурмочучи лайку,

Приготує нарешті сніданок мені.

Якщо він забариться в пекарні, —

От заслона моя проти лиха й біди,

проти стріл моя зброя незламна:

Якщо ти не наллєш мені зараз вина,

я приношу до хати «ведмедя».

Вщерть він повен вина; нахиляю й тягну,

а ведмедик, роззявивши рота,

На твій кухоль маленький реве і гуде —

войовничо, і гучно, й розлого!

То хіба ж не велика потуга моя,

620 Чи не рівний я владою з Зевсом самим?

Адже часто я чую те саме, що Зевс!

Як ми здіймемо інколи бучу в суді,

Перелякано каже прохожий народ:

«О володарю Зевсе! Сьогодні в суді

розбуялись громи!»

А метну блискавицю, то тільки

«цмок! цмок!»

Та й нароблять під себе усі багачі —

Гордовиті чваньки.

Ти і сам до нестями боїшся мене,

Присягаюсь богами, боїшся, а я,

630 Щоб я вмер, як тебе я боюся!

АНТОДА

Друга половина хору

Ні, присягнусь: зроду мені

Ясних таких, мудрих речей

Не випадало чути!

Філоклеон

Легенько думав він собі мій виноград зібрати!

А знає ж добре, що нема промовця понад мене!

Друга половина хору

Все розібрав, усе згадав,

Не поминув нічого. Ми

Слухали і розцвітали!

Думали, суд ми судим

640 На островах блаженних —

Так промовляв він красно.

Філоклеон

Уже закорчило його, не тямиться від злості!

Сьогодні добре канчуком тебе я полякаю!

Друга половина хору

Щоб боронитися, мусиш ти

Бути тепер хитрим, метким,

Трудно бува втишити гнів

серця мого — надто тому,

Хто сперечавсь зо мною!

Корифей

Через те постарайся добути собі свіжотесане

жорно млинове,

Що могло б розмолоти мій гнів, як тобі вже

й слова не поможуть нічого!

АНТЕПІРРЕМА

Бделіклеон

650 Річ тяжка, потребує багато ума; і акторові,

мабуть, над силу —

Залічити хворобу, що з давніх-давен

угніздилася в нашому місті.

А проте поможи мені, батьку Кронід…

Філоклеон

Замовчи і не батькай даремно!

Як не зможеш негайно мені довести,

що направду марнію я в рабстві, —

Жити більше не будеш, хоча б довелось

мені участі в жертвах позбутись.

Бделіклеон

То послухай же, тату, й хоч трохи розгладь

між бровами чоло своє хмуре!

Напочатку приблизно мені полічи,

без камінчиків, просто на пальцях,

Скільки всяких податків надходить до нас

від народів, що з нами в союзі?

А потому окремо оплатки додай, десятини

та соті частини,

Гроші з пристаней, рудень, торгів і судів,

конфіскації, плату з маєтків, —

660 Я гадаю, всього набереться не менш,

як дві тисячі наших талантів.

З цеї суми доходів тепер відлічи

однорічну оплату присяжних!

їх шість тисяч; гадаю, що більше того

і не знайдеться в нашій державі.

От і вийде, що нам припадає яких

півтораста талантів — від сили!

Філоклеон

То виходить, що ми з тих прибутків усіх

і десятої частки не маєм?

Бделіклеон

А, звичайно, не маєте!

Філоклеон

Де ж, поясни,

подівається решта багатства?

Бделіклеон

А на тих крикунів: «Не продам ворогам

галасливого люду афінян!»

«Буду битися завжди за вбогий народ!» —

І подумай, що сам же ти, батьку,

Обираєш і ставиш при владі таких,

їх облесливі речі почувши!

А вони безсоромно беруть хабарі

й по півсотні талантів одразу

670 Вимагають нахабно з союзних держав,

ще й грозяться й лякають при тому:

«Заплатіть нам податок, бо знищим усе,

до останку сплюндруємо місто!»

А ти любиш цю владу і тішишся тим,

що недогризки маєш від неї!

А союзники бачать і знають про те,

що весь набрід афінський, всі злидні,

Тільки з урни поживу находять собі

і посьорбують юшку нікчемну, —

Ось вони й поважають, мов Конна, тебе;

а отим багачам-пустомелям

Все багатство дарують: вино, килими,

сир та мед, подушки та накидки,

Глеки, келехи, добрі намиста, вінки,

всякі кубки, життя та здоров'я,

А тобі, що блукав по землі, по морях,

поки влади й держави здобувся,

Із підвладних твоїх, ні зубця часнику

не дарує ніхто до печені!

Філоклеон

680 Не дарує, це правда! Я сам посилав

три пучки в Евхаріда купити.

Та не муч мене більше й нарешті з'ясуй,

в чім ти рабство моє добачаєш?

Бделіклеон

А хіба це не рабство, скажи, не ганьба,

що вони і самі урядують,

І підлизники їх на посадах сидять,

та ще й гроші за це побирають,

А тобі три оболи нещасних дадуть,

і ти рад, хоч за ті три оболи

Потрудився немало, міста здобував,

воював на землі і на морі!

Лиш на тебе гукнуть, ти повинен іти.

Мені серце аж пухне від злості,