Арістофан - Комедії

все одно.

490 Я принаймні півстоліття про тиранів

не чував,

А тепер солона риба в меншій славі,

як вони.

Покотилось по базарах осоружне слово це!

Прийде хто за камбалою, а плотиці не бере,

Так і знай, шо скаже злісно, хто плотицю продає:

«А поглянь-но, цей поживність вибирає,

мов тиран!»

А чи редьки хто питає, щоб заправити сардель,

Зеленярка гляне скоса та й промовить: «От який!

Захотілось редьки їсти… Тиранії, певно, ждеш?

Чи тобі Афіни мусять дань приправами нести?»

Ксантій

500 от і я: зайшов учора до повії під обід —

Осідлать її надумав — а вона як спалахне:

«Що? Ти здумав відновити владу Гіппія? Тиран!»

Бделіклеон

До сподоби їм це слово! І мені ж за те, що я

Хочу батька-бідолаху відучити від судів,

Від пораннього вставання, наклепів, намов,

гризот,

Щоб, як Моріх, безтурботно міг він жити, —

і мейі

Закидають тиранію, називають змовником!

Філоклеон

Добре роблять, так і треба! За пташине

молоко

Не віддам життя, якого позбавляєш ти мене!

510 Ні угрів мені не треба, ані скатів; а зате

Радо з'їв би я маленький, в глеку

смажений… процес!

Бделіклеон

Ну, звичайно, в тебе давня звичка ласувати цим.

Але дай мені сказати те, що хочу, помовчи,

І побачиш сам, надіюсь, як ти тяжко помилявсь.

Філоклеон

Я, судця, та помилявся?

Бделіклеон

Подивися добре: ті,

Перед ким ти гнеш коліна, роблять з тебе сміх

собі!

Раб ти, а того не знаєш!

Філоклеон

Ти про рабство не кажи!

Я країною владаю.

Бделіклеон

Не владаєш, служиш ти!

Тільки думка, що владаєш! Отже, батьку, поясни,

520 В чім прибуток твій і шана, що з Еллади

дань береш?

Філоклеон

(показуючи на хор)

Я скажу, а ці розсудять нашу спірку.

Бделіклеон

Згоден я!

Ну, пустіть тепер старого!

Філоклеон

Принесіть меча сюди!

Не здобуду перемоги, — на той меч грудьми впаду!

Бделіклеон

Ну, а що, коли їх присуд ти відхилиш, як тоді?

Філоклеон

Щоб мені богам на славу не спивати більш вина!

АГОН

ОДА

Перша половина хору

(до Філоклеона)

Отже, тепер, речнику наш,

Мислі нові в себе знайди,

Щоб довести виразно…

Бделіклеон

(до рабів)

Нехай хто-небудь принесе приладдя до писання.

(До хору).

530 Короткий зміст його речей

Я запишу на пам'ять.

Перша половина хору

Розважним будь, не заривайсь,

Мов молодик той! Бачиш сам, —

Спір не на жарт завзявся.

Все ми з тобою втратим,

Якщо, — рятуйте, боги! —

Візьме гору ворог наш.

Філоклеон

Ану який, цікаво, ти, коли тебе дратують?

(До хору).

Що скажете, коли мій син мене переговорить?

Перша половина хору

540 Cкажемо те, що ми, старі —

Мотлох, сміття, хто знає що!

Будуть тоді по всіх кутках

З нас глузувати діти.

Скажуть: «Гілки носити їм,

Цим судовим лушпайкам».

Корифей

Ти повинен тепер довести ворогам нашу владу,

величність і силу.

Починай же і сміливо всім покажи язика

красномовного вправність!

ЕПІРРЕМА

Філоклеон

Починаю змагання і зразу ж таки постараюся

вам показати,

Що не менша нічим і не гірша нічим наша влада

від царської влади.

550 Хто на світі так світло й блаженно живе,

хто грізніший з усіх земнородних,

Хто розкошів таких зазнає, як суддя, особливо

суддя посивілий?

Я з постелі встаю, а на мене давно біля суду

юрба дожидає,

Та все люди високого роду, значні. Ще не встигну

до них підійти я,

А мені простягають вже руку гладку, що бувала

в державній скарбниці,

І благають, згинаючи спину в дугу, розливаючи

жалісні зойки:

«Пощади мене, батечку, зглянься, прости,

може, й сам ти гріха не встерігся,

Постачаючи військові хліб на війні

або бувши на гарній посаді!»

А не знав би про мене, що в світі живу,

якби вже не судився раніше.

Бделіклеон

Запишу собі в пам'ятну книжечку те,

що сказав ти про сльози підсудних.

Філоклеон

60 От нарешті, обтяжений просьбами, в суд

я приходжу, лагідний, без гніву;

Але тих обіцянок, які надавав, і на думці

не маю сповняти.

Тільки слухаю я, як на всі голоси коло мене

заводять: «Помилуй!»

Якби знав ти, яких тільки лестощів тут

не почує суддя від підсудних!

На нестатки свої нарікають одні, і до дійсного

лиха приточать

Небувале й таких навигадують бід,

що зрівняються в злиднях зо мною.

Той розкаже нам казку цікаву, а цей

щось веселе утне із Езопа,

Ну а дехто й жартує, щоб я засміявсь та й забув

свою вічну суворість.

А коли вже і це не впливає на нас, то маленьких

дітей поприводять,

Той синка, а той доню за руку веде.

Я сиджу собі, слухаю згорда.

570 Діти, збившись у купу, ревуть і ревуть,

а їх батько тремтить і, мов бога,

Заклинає мене хоч заради дітей не карати

його за провину.

«Коли голос ягнятка тебе веселить,

то власкався на хлопчиків голос,

Коли милі тобі поросятка малі, ради доні

мене пожалів би!»

Ми тоді лагідніші до нього стаєм,

струни гніву в душі попускаєм.

І ти скажеш, що це не могутність, не вдасть,

не ганьба для значних і багатих?

Бделіклеон

Із промови твоєї і це запишу — про ганьбу

для значних і багатих.

Але в чім же вигоди твої, поясни, —

ти ж казав, що Елладою правиші

Філоклеон

Під час огляду хлопчиків можемо ми

милуватися їх наготою^

А коли нам Еагр попадеться на суд,

то не думай, що вернеться цілий,

580 Як не схоче вперед прочитати суду

щонайкращий уривок з «Ніоби».

А чи, трапиться, виграє діло флейтист,

то й від нього нам є нагорода:

Наложивши на губи реміння своє,

він з музикою нас проводжає.

А як батько, вмираючи, доні своїй,

спадкоємиці, визначить мужа, —

До його заповіту нам діла нема, ні до тих

величавих печатей,

Що у мушлі лежать, хай на море пливуть

у тій мушлі вітрам на забаву:

Ми дочку з її віном тому віддаєм, хто зуміє

нас краще вблагати.

І ніхто нас не може карати за те, — цеї влади

не дано нікому.

Бделіклеон

Що ж, за це лиш одно я готовий тебе

таки справді щасливим назвати,

Тільки зле ти робив, що ламав заповіт

про дочку, спадкоємицю батька.

Філоклеон

590 А як трапиться часом, що