Володимир Львович Єшкілєв - Фаренго. Ч. 2. Гніздо

— Ок, попрощалась. Ще щось?

— Пем, не тримай на мене зла.

— Яке там вже зло… Ти ж мене знаменитою на всю планету зробила. Дякую тобі. Всі товстолапі тепер витріщаються на мене, як на грьобане чудо. Й усе завдяки тобі, подруго. Просто цу!

— Я розумію, вибач. Хочеш, я віддам тобі половину грошей за ті зйомки?

— Залиши собі на старість.

— Ти не вибачиш мені?

— Ні.

— Я б хотіла з тобою зустрітись.

— Для чого?

— Є розмова.

— Невже?

— Серйозна розмова.

— З питань порнобізнесу?

— Припини, Пем! Тобі треба про дещо дізнатись.

— Про що саме?

— Це при зустрічі.

— Я вже не школярка, Осо. Я тепер відповідальна і дисциплінована леді-матрос. Я не можу залишити військовий кампус без дозволу ротного командира.

— Я прийду, куди ти скажеш.

— Добре, — Пелі стало цікаво. — У кампусі є зона для відвідувачів. Я чекатиму тебе там за годину.

— За годину я не встигну.

— За півтори.

— Добре, Пем. Чекай на мене за півтори години.

«Прийду, куди скажеш. Гм! Постановочка… Яку там ще цурню придумала ця тварючка?» — міркувала Пела, поки повільно минали півтори стандартні години. Вона вже запакувала свої особисті речі до сріблясто-зеленого баула, причепила до нього обліковий талон і тепер вешталась без діла спорожнілим кампусом. Її маршеву команду відправляли на «Імператрицю Нелі» однією з останніх. Серед голих керамітових стін, коридорних протягів та зграй роботів-прибиральників Пелі стало нестерпно самотньо. Привиди шалених днів їхнього з Осою кохання повернулись до неї у кольорах втраченого щастя. Вона знову відчула запах її тіла, повільно-солодкі доторки її пальців, побачила її звужені від насолоди зіниці й розгублені мандри її рясно прикрашеного пірсингом язика. Сльози вкотре за цей день зволожили вилиці леді-матроса Махоніко. Вона вирішила помиритись з Осою, вибачити їй усі гнилі підстави і випросити у скуадрон-майстра дві години для справжнього прощання зі своєю першою у житті спробою викликати заздрість у богів.

Коли настав домовлений час, леді-матрос прийшла у зону для відвідувачів. Тут також було порожньо і гуляли холодні протяги.

Вона чекала на Осу цілу годину. Але та не прийшла.

А ще за добу військові медики Зоряного Флоту поклали Пелу в сніжно-білу капсулу, під’єднали її легеневі та судинні імпланти до апаратів живлення, застебнули мембрану протиперевантажного кокона та прослідкували, щоб охолоджений гель щільно заповнив весь його внутрішній об’єм. Коли гель почав надходити до кокону, Пела вже перебувала у глибокому компенсаційному сні.

Вона не бачила й не відчувала, як її капсулу, разом із півсотнею інших, завантажили до біологічного контейнера. Його та ще сім таких контейнерів прийняв у свій транспортний відсік безпілотний «човник». Після того величезний арковий кран поставив «човник» на естакаду електромагнітного рельсотрону. Цей розгінний пристрій надав літальному апарату початкового стартового імпульсу, потім увімкнулись двигуни самого «човника». За сім хвилин після відриву від естакади Телону він вийшов на первинну орбіту навколо Аврелії, а ще через десять годин пристикувався до одного з портів корабля-дока «Імператриця Нелі», де вже спочивало більш як дванадцять тисяч пасажирів. Ще за дві доби корабель-док залишив орбіту Аврелії, прискорився на іонній тязі й вирушив до області скупчення темної матерії ІК78556, більш відомої як Тридцять восьмий лімес. Там він подолав фізичні кордони відомої людям частини сущого та зійшов на Темні Шляхи, щоб потім знову випірнути у тривимірний Всесвіт за багато парсеків від системи Мійтри. Випірнути там, де навколо зірки Ахернар, знаної астрономами як Альфа Ерідана, оберталась захмарена негостинна планета Сельва.

Поки залита протиперевантажним гелем Пела з волі могутніх сил переміщалась до Сектору Ерідана, її колишня подруга Оса переживала значні й несподівані для неї переміни в житті. Вона не зустрілась із Пелою тому, що авреліанський координатор Джи Тау наказав не допустити цієї зустрічі. Осу терміново викликали до медблоку, де спочатку шкільні ескулапи влаштували дівчині двогодинне обстеження, а потім наказали не залишати школи до отримання остаточних результатів. Комунікатор Оси в цей час глючив і не давав їй змоги зв’язатись із марінером Махоніко.

Так було спокійніше тим, хто відповідав за контроль над ситуацією, що складалась довкола школярки шостого рівня Орбани Сотазії Анс. Тепер, коли імперську резидентуру на Золотій Планеті звільнили від завдання слідкувати за Пелою, авреліанські агенти і техніки Джи Тау всю свою увагу сконцентрували на Осі. Вони були впевнені, що рано чи пізно той таємничий і могутній зовнішній ворог, який провів переселенку з Альфи через вогняне посвячення, проявить себе. Для того, щоб ефективніше слідкувати за дівчиною, координатори Джи Тау вирішили перемістити Осу з провінційної школи до столичного навчального закладу, де присутність спеціалістів Служби та їхнього специфічного обладнання не так кидалися в очі.

Одного чудового дня на віртуальну скриньку Орбани Анс прийшло запрошення продовжити навчання у престижному приватному коледжі в столиці. Там відома і респектабельна авреліанська транспортна компанія «Елмар Астролайнік» готувала стюардів і стюардес для роботи на орбітальних станціях, де персонал і пасажири міжзоряних лайнерів проходили обов’язковий карантин до і після перельотів. У запрошенні було вказано, що Оса була обрана згідно з результатами заочного конкурсу кандидатів, чиї зображення були знайдені у соціальних мережах. На кастингу, повідомляли автори запрошення, відеоматеріали та фотографії громадянки Анс отримали високий рейтинг та увійшли до п’ятірки лідерів. Відповідно, керівництво «Елмар Астролайнік», серед інших приємних бонусів, запропонувало леді Анс пройти річний курс навчання за рахунок безвідсоткового кредиту, який, у випадку її люб’язної згоди, буде наданий компанією.

Оса вирішила, що її запросили до коледжу завдяки тим записам, які вона так вдало продала представникам підпільної порноіндустрії. Серед її шкільних товаришок і друзів щодо подібних навчальних закладів ходили неоднозначні чутки. З одного боку, фах космічного стюарда вважався добрим джерелом заробітку. З іншого, консервативне суспільство Аврелії зверхньо ставилось до обслуговуючих професій. Інформовані подруги Оси пошепки пліткували, що до обов’язків стюардес входять певні специфічні послуги, які не дуже й гармоніюють із пануючою серед колоністів мораллю. Подейкували також, що авреліанські компанії наймають на цю роботу природно народжених дівчат та хлопців лише тому, що уряд колонії категорично не вітає спеціалізованих ноланських клонів. Природно народжені, зрозуміло, обходяться транспортникам значно дорожче, але вони мусять рахуватись із пануючими на Аврелії настроями.

Оса не мала нічого проти напророченої шкільними пліткарками специфіки її майбутнього фаху, особливо після того, як довідалась про суми, які виплачували контрактникам, задіяним в орбітальних карантинних зонах. Виявилось, що навіть стажери «Елмар Астролайнік» заробляють утричі більше від старшого куратора школи й удесятеро проти техніка на космодромі. За такі гроші дівчина з бідної родини переселенців готова була забути