Володимир Львович Єшкілєв - Фаренго. Ч. 2. Гніздо

лише грошима, а й життями колоністів. Життями наших дідів і прадідів. Я прошу, щоб і ви це усвідомили. Предки зробили свою справу, виконали свій обов’язок. Слава предкам! А наше з вами завдання, друже мій, є цілком чітким і конкретним. Перед нами стоїть проблема забезпечення безпеки і комфортного життя для двох мільярдів колоністів. Ми повинні її розв’язати. Якомога швидше й ефективніше. Ми не будемо більше повертатись до минулого.

— Як скажете, пане міністре.

— Я радий, що ви мене розумієте, Маккосліб.

— В аномальній зоні немає систем спостереження за ситуацією?

— Я ж вам кажу, там відмовляє техніка.

— А орбітальний моніторинг?

— Ведеться постійно.

— Я зможу отримати доступ до цих даних?

— Звісно, це ж тепер ваша сфера компетенції.

— Я спробую виправдати довіру уряду Аврелії.

— Іншого я й не чекав, — широко посміхнувся Надзвичайний міністр. — Проте на вашому обличчі, мій друже, я бачу знаки невдоволеної цікавості.

— Ви прониклива людина, лорде… За вас! — Маккосліб підніс свою склянку. — За мудрість і передбачливість міністра Наваріна і решти лідерів Аврелії!

— Навзаєм, — цього разу лорд ледь торкнувся напою. — Отже, ваші запитання, друже.

— Мені здається, що для розв’язання «проблеми Мефістофеля» ви могли б найняти людину з більш відповідною спеціалізацією. Геофізичні аномалії, м’яко кажучи, не мій профіль. Скажіть відверто, навіщо вам я, відставний керівник управління «D»?

— З двох причин. По-перше, ви в курсі ще однієї проблеми, яка хвилює уряд Аврелії — проблеми так званих ґиргів. Чому це нас хвилює, вам, я думаю, пояснювати не треба. По-друге, кілька місяців тому у ваших колишніх колег раптом проявився безпрецедентний інтерес до авреліанської школярки зі степного поселення. Вона колоністка у першому поколінні, сирота з темним минулим. Її звати Пела Махоніко. Вам це ім’я про щось говорить?

— Я зв’язаний присягою імперського офіцера, лорде. Я у відставці, але моєї присяги ніхто не відміняв.

— Так, я вас розумію. Офіційно ви ОДР — оперативний діючий резерв Служби Запобігання.

— Так точно.

— Ознайомтесь із цим от документом, — Наварін вставив у агрегатне гніздо стола циліндрик високозахищеного носія інформації. — А поки ви із ним будете знайомитись, я запрошу сюди для рекомендації старшого офіцера вашого штабу. Я сьогодні узгодив кандидатуру з рештою міністрів. Призначення на цю посаду є виключно в компетенції уряду.

Над кришталевою поверхнею стола спалахнув голографічний аналог панелі двовимірного екрана. На ньому висвітився електронний скрипт документа з імперськими гербами і кодом секретності «три А». Маккосліб професійним оком визначив автентичність скрипту. Це було дозвільне відношення за підписом Верховного координатора Служби. Цим відношенням керівник Джи Тау погоджувався з тим, що колишній офіцер його Служби Ланс Маккосліб прийме присягу народу колонії Аврелії як генерал-полковник Охоронних сил означеної колонії і що з цього моменту з нього знімаються всі нині чинні обов’язки та зобов’язання.

«Це політичні ігри найвищого рівня, — зрозумів Ланс. — Ніякий координатор не наважився б надати такого дозволу без санкції імператора. Авреліанські лорди мене на щось виміняли. На щось дуже потрібне Еарлану Третьому».

Панель згасла. Маккосліб відчув за спиною чиюсь присутність, озирнувся і побачив високу жінку з красивим і твердим, ніби виточеним із чорного дерева, обличчям. Її складна зачіска, сплетена із сотень дрібних косичок, серед флотських означала б майстра бойових мистецтв. Про знайомство чорношкірої красуні з практиками одноборств свідчили спортивна статура жінки та специфічний вигляд її напульсників.

— Рекомендую вам старшого штаб-офіцера, полковника Охоронних сил Чайдру Палангус, — мовив Наварін. — Вона забезпечуватиме координацію діяльності вашого офісу з усіма адміністративними та громадськими структурами колонії. Персональні дані полковника Палангус уже на вашому комунікаторі. Вона заслужений офіцер, компетентний фахівець, користується повного довірою нашого уряду і має великий досвід роботи у контексті «проблеми Мефістофеля».

— Щиро радий нашому знайомству, полковник, — Маккосліб підвівся назустріч Чайдрі.

«Значить, за мною шпигуватиме оця чорна пантера. Довірена особа лорда й, судячи з усього, королева місцевого рингу. В сіра Леоніда Наваріна добрий смак. Пантера далеко не безпородна, он яка характерна шия», — оцінив він зовнішні дані штаб-офіцера.

— Я також рада знайомству, генерале, — в погляді полковника Палангус, як здалось Лансові, майнуло щось знайоме. Щось таке військово-дослідницьке.

— Він поки ще не генерал, — зауважив Надзвичайний міністр, — але зараз ним стане. Друже мій, — звернувся Наварін до Ланса, — пройдіть он туди, де стоїть прапор Аврелії, станьте на коліна й візьміть краєчок прапора до правої руки… Ось так, правильно. А тепер повторюйте за мною: «Я, Ланс Перегрін Маккосліб, імперський громадянин першої категорії, присягаю народу Особливої самоврядної колонії Аврелії. Клянусь…»

Ланс повторював слова присяги, думаючи про те, як здивується Ґвен, коли дізнається про нову посаду свого чоловіка.

18

Космодром Телон,

планета Аврелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтри (HD168443).

14 квадрарія 417 року Ери Відновлення.

Незважаючи на те, що логістику передислокації з’єднань Одинадцятого флоту до Сектору Ерідана розробляли найдосконаліші військові комп’ютери, реальний процес відправки на орбіту Сельви десятків зорельотів, сорока трьох тисяч військовослужбовців та шістнадцяти мільйонів тонн обладнання супроводжувало звичне безладдя. Графіки відправки вантажів постійно зривались через нестійку погоду над космодромами та міжвідомчі суперечки координаторів тилового забезпечення. Завдяки плутанині у комплектуванні транспортів Ясмін потрапила до складу команди, яку спрямували на борт крейсера «Адмірал Бімар», а Пелу зарахували до маршевої бригади, яку планували у повному складі завантажити до неозорого черева корабля-дока «Імператриця Нелі».

«Човник» з Ясмін мав стартувати з Телону за тридцять годин до відправлення на орбіту новоспеченого марінера. Пела отримала дозвіл від свого скуадрон-майстра провести подругу. З огляду на те, що «човники» злітали з рельсотрону із великим прискоренням, бійців запаковували до протиперевантажних коконів безпосередньо на космодромі. Прокинутись та пройти відновлювальні процедури вони мали вже за місцем призначення, на сельвійській базі.

Пела провела Ясмін аж до брами карантинного сектору, де військові медики здійснювали останні перевірки особового складу перед завантаженням бійців у гелеві надра коконів. Дівчата встигли нашепотіти одна одній сотні обіцянок та настанов, перш аніж на комунікатор Ясмін прийшов наказ рушати до карантину. Вона востаннє поцілувала Пелу, змахнула з обличчя сльози і пробігла крізь бактерицидну мембрану.

За три години заплакана Пела побачила, як з довжелезної стартової естакади до захмареного неба злітає швидка чорна крапля з транспортного «човника», на борту якого розмістили біоконтейнер із коконами унтер-офіцерів четвертої бригади. Повітряний удар, що супроводжував подолання «човником» звукового бар’єра, вітровою хвилею пройшов обличчям Пели та йоршиком її матроської зачіски.

Дорогою до кампусу дівчина отримала виклик від Оси. Вона кілька секунд вагалась, але дозволила з’єднання.

— Чого тобі?

— Я знаю, що завтра тебе відправляють. Хотіла попрощатись, — у голосі Оси вже не було тої агресії, якою відзначилась