Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

кращими для запам’ятовування. Вони виставляли свої обговорення в мережу, витримавши при цьому паузу, ніби репліки й справді належали різним людям. Час від часу інші користувачі додавали свої коментарі, проте Пітер і Валентина ігнорували їх чи частково змінювали свої коментарі, щоби підігнати їх під уже сказане.

Пітер вів ретельний перелік найяскравіших фраз, регулярно заводив їх у пошук у мережі й побачив, що вони з’являються в різних місцях. Звісно, приживалися не всі, але більшість подекуди повторювалися, а деякі навіть випливали під час обговорень у престижних мережах.

— Нас читають, — радів Пітер. — Ідеї наші поширюються.

— Наші вислови — також.

— Це лише початок. Бачиш, ми вже маємо деякий вплив. Імена наші поки не називають, проте вже обговорюють підняті нами теми. Ми також визначаємо порядок денний. Потроху йдемо до мети.

— Спробуємо дістатися головних обговорень?

— Ні, зачекаємо, поки нас туди запросять.

По семи місяцях роботи одна з мереж Західного узбережжя надіслала Демосфенові листа з пропозицією вести щотижневу колонку в непоганій мережі новин.

— Я не можу вести щотижневу колонку, — відмовила Валентина, — у мене ще навіть місячних не було.

— Це ніяк не пов’язано.

— Для мене — пов’язано. Я досі ще дитина.

— Погоджуйся, але скажи, що не хочеш відкривати свою особу, тому нехай платять у мережевий час. Потрібен новий код доступу до їхнього корпоративного імені.

— А коли мене відслідкує уряд…

— Ти просто будеш людиною, яка може ввійти через «колнет». Батьків доступ із ним не пов’язаний. Не розумію лише, чому обрали Демосфена, а не Локкі.

— Талант.

Усе це було цікавою грою. Проте Валентині не завжди подобалися позиції, які Пітер змушував займати Демосфена. У своїх зверненнях Демосфен ставав злегка параноїдальним антиросійським публіцистом. Валентина переймалася цим, адже Пітер добре знав, як треба використовувати страх у тому, що писав, й вона мусила постійно радитися з ним із цього приводу. З другого боку, Локкі притримувався її поміркованої, дещо співчутливої позиції. Частково це мало сенс. Змушуючи її писати від імені Демосфена, він мав певне співчуття, як і Локкі, міг грати на страхах інших. Основною ідеєю було, аби Валентина перебувала нерозривно пов’язаною з Пітером. Вона не могла відійти й використати Демосфена для власних потреб. Зрештою, просто не знала, як саме це зробити. Відповідно, Пітер теж не міг писати від імені Локкі без неї. Чи міг?

— Я гадала, ми хочемо об’єднати світ. Пітере, якщо писатиму те, чого ти вимагаєш від мене, то я радше закликаю до війни на знищення Східного блоку.

— Не війни, а відкритих мереж і заборони прослуховування, вільного обігу інформації та, нарешті, виконання Статуту Ліги.

Сама не бажаючи того, Валентина почала говорити голосом Демосфена, хоча, звісно, ідей його не поділяла. Відомо, що з початку свого існування Східний пакт розцінювався як окрема формація, де зацікавлено ставилися до цих правил. Міжнародний вільний потік досі відкритий, однак для країн Східного блоку ці правила лишалися справою суто внутрішньою. Саме через це вони прагнули не допустити гегемонії Америки у Лізі.

— Ти сперечаєшся з Локкі. Валю, довірся мені. Ти маєш закликати до втрати Варшавським договором офіційного статусу. Мусиш розізлити багатьох людей. Згодом, пізніше, ти визнаєш необхідність компромісу…

— А тоді вони перестануть мене слухати й розпочнуть війну.

— Валю, кажу ж, довірся мені. Я знаю, що роблю.

— Звідки? Ти аж ніяк не розумніший за мене. Та й робиш ти таке теж уперше.

— Мені тринадцять, а тобі — десять.

— Майже одинадцять.

— Я знаю, що робити.

— Гаразд, зробимо по-твоєму. Але я відмовляюся від гасел на кшталт «смерть-або-свобода».

— Не відмовляєшся ти ні від чого.

— Одного дня, коли нас схоплять, то спитають, чого твоя сестра такий мілітарист. Б’юся об заклад, ти не скажеш, що це ти казав мені так робити.

— Ти певна, що місячні ще не почалися, дівчино?

— Пішов ти, Пітере Віггін.

Валентина занепокоїлася, коли її колонка з’явилася в деяких інших регіональних мережах новин і батько почав її читати, цитуючи просто за столом.

— Ну от, нарешті розумна людина, — мовив він. Далі зачитав те, що у своїх роботах Валентина ненавиділа найдужче: — «Зважаючи на загрозу від жучар, добре, що є росіяни, але після нашої перемоги я не бажаю бачити половину цивілізації у рабстві».

— Не сприймай це так серйозно.

— А цей Демосфен мені до вподоби. І хід його думок. Дивно, що його немає в основних мережах. Я навмисне шукав його на обговореннях міжнародних відносин, але він не брав участі в жодному.

На цьому Валентина остаточно втратила апетит й вийшла з-за столу. Витримавши паузу, за нею прослідував Пітер.

— Не подобається брехати батькові? — запитав. — То й що? На ділі ти йому не брешеш. Він не здогадується, що насправді Демосфен — це ти, водночас Демосфен не висловлює твоїх щирих переконань. Тож усе нівелюється.

— Саме через це Локкі такий козел.

Брехня батькові не засмучувала Валентину, бентежив факт, що він погоджувався з Демосфеном. Сама вона була певна, що на нього купляться виключно дурні.

За кілька днів Локкі запросили вести мережеву колонку у Новій Англії, яка мала надавати протилежний Демосфеновому погляд.

— Непогано для малих дітей, — прокоментував Пітер.

— Від ведення власної колонки у мережі до панування над світом шлях довгий, — нагадала йому Валентина. — Довгий настільки, що його досі ніхто не подолав.

— Вони пройшли. У своїй першій колонці я планую написати наклепи на Демосфена.

— А Демосфен ніколи й не помітить Локкі. Узагалі.

— Поки що.

Аккаунти повністю оплачувалися із зароблених на написанні колонок грошей, тож батьків доступ використовували лишень для одноразових імен. Мама помітила, що вони надто захопилися мережами.

— Багато працюєш — скоро помреш, — нагадала вона Пітерові.

З тремтячою рукою Пітер відказав:

— Якщо ти вважаєш, що мені варто зупинитися, я спробую контролювати себе. Правда.

— Ні, не зупиняйся. Просто будь обачливим.

— Я обережний, мамо.

Навіть за рік нічого не змінилося. Ендер був у цьому переконаний, однак тепер речі видавалися гіршими. Він досі був головним солдатом у армії, і тепер він на це заслуговував, ніхто не сумнівався. У свої дев’ять років Ендер керував взводом у Армії Феніксів, під командуванням Петри Акарнян. Ендер досі проводив вечірні практичні уроки. Зараз до них приєдналася елітна група солдатів, яких обрали їхні командири. Незважаючи на це, новачок все одно міг прийти. Алай також був взводним у іншій армії, і вони так само були добрими друзями. Шен не мав статусу лідера, проте це не було перешкодою. Дінк Мікер нарешті став командиром і прийняв у Розика-Носика Армію Щурів. Усе йде добре, навіть дуже, більшого й бажати не