Олена Воля - І буде життя, Олена Воля

- Артур Олександрович?

− Так, це я. Слухаю Вас.

− Це Зоряна, дівчина з укриття і повітряними кульками.

− Дуже радий чути Ваш голос. Щось трапилось у чарівної панянки?

− Потрібна Ваша допомога. Дуже потрібна. Я в Києві.

− Мені приїхати до Вас? Кажіть адресу.

− Ні, ні. Ми можемо зустрітися і біля Вашого відділку.

− Я зараз не на місці. Так що кажіть адресу, де маю Вас знайти.

Зоряна вирішила чекати лейтенанта в кафе. Невимушена атмосфера допоможе їй зібратися з думками. Розмова мала бути серйозною і вимагала чітких пояснень. Якщо співрозмовник правоохоронець, то все може бути надто офіційно. Дівчина непокоїлася, що не справиться з емоціями. Очі ще досі були вологі.

За останні два роки Зоряна бачила всякого, чула різноманітні історії від вимушених переселенців. Але з часом воно якось звикається і вже не так болісно реагуєш. Просто розумієш, що це реальність, з якою люди продовжують жити. Останній проєкт, яким займалася в Польщі, взагалі стосувався техніки. З цим усе просто, чітко по інструкції.

Коли Андрій просив їхати до Мілани, він одразу натякнув, що її діяльність у Польщі вже не настільки необхідна. Зараз в Україні є досить багато волонтерських організацій, де пригодяться її вміння. Однак навіть Андрій не уявляв, на скільки важливим виявиться ось цей соціальний проєкт. Колега Мар'яна коротенько ввела в курс справ. Пошуки родичів для діток, які втратили батьків через війну, вимагали наполегливості, енергійності і сильного духу. Зоряна вирішила, що це завдання якраз для неї. Тільки не врахувала одного: доведеться проникнутися скаліченими долями маленьких українців, дивлячись їм в очі, вислуховуючи наболіле...

− Доброго дня, Зоряно. Давно чекаєте? − лейтенант підійшов до столика. На обличчі сяяла посмішка, а рука тримала білу троянду.

− Це Вам, − простягнув квітку дівчині, − для поліпшення настрою.

− Дякую. Несподівано, − Зоряна взяла квітку і вдихнула аромат.

− При розмові по телефону Ваш голос був схвильований. Хтось завдав Вам прикрощів?

Зоряна тепер хвилювалася не менше. І вже не стільки переймалася, чи знайде підтримку в лейтенанта, як через прояв його симпатії.

Артур Олександрович уважно слухав, вникав в ситуацію. Він не обіцяв створити чуда, але зробить усе, що в межах закону.

Зоряна була рада навіть просто консультації. Відсутність юридичних знань зв'язувала її руки. Заручившись підтримкою лейтенанта, шанси на успіх зросли у кілька разів.

Розмова тривала півгодини. Лейтенант поспішав до своїх справ. Не хотів так швидко прощатися з дівчиною, тому взяв слово прогулятися разом на вихідних.

Зоряна ще раз подякувала за оперативність зустрічі і окреме спасибі за троянду. Їй все більше симпатизував цей доброзичливий поліціянт. Вголос про це вона йому не зізналася. Щасливий блиск в очах був красномовнішим усяких слів. Їй здалося, що Артур Олександрович і так все зрозумів. Посмішка не сходила з його обличчя і вже хвилин десять вони стояли біля його службового авто. Лейтенант говорив про чудові краєвиди на Дніпро, розпитував які розваги полюбляє чарівна паняночка, яке улюблене морозиво...Телефонний дзвінок нагадав, що час не стоїть на місці.

− Пропоную перейти на "ти", − підсумував першу зустріч Артур.

− Не заперечую, − Зоряні вже давно кортіло зняти ту офіційність.

− Тоді бувай, Зоряно! − Лейтенант посміхнувся і сів у автомобіль.

Зоряна помахала рукою і нарешті відповіла на дзвінок, що уже в котрий раз вимагав її уваги.

− Доброго дня, Оксано. Щось трапилось?

Ілонина мама дзвонила дуже рідко. Хіба що дівчинка просила увечері набрати тітку Зорю, бо тітку Мілану не можна так часто турбувати. Довелося розповісти маленькій подрузі про Міланину вагітність. Дівчинка ніяк не могла зрозуміти, які такі справи забороняли тітці їхати до Києва. А потім вирішила, що тітка Зоря теж чудова співрозмовниця. Недарма обидві тітки рідні сестри.

− Якщо можете, Зоряно, приїдьте сьогодні до нас.

− Добре. За годинку-півтори я завершу свої справи і одразу до вас. 

Зоряні здалося, що жінка плакала або була чимось сильно засмучена. По телефону вирішила не з'ясовувати. Зараз заскочить до найманої квартиру, по дорозі зробить кілька важливих дзвінків і помчить до Кравченків. Хотіла набрати Мілану. Раптом вона вже в курсі. Але вчасно себе зупинила. Сестру хвилювати не можна. Якщо Оксана просила приїхати, значить, справа серйозна. Якби Мілана була в курсі, то уже сама дзвонила б або принаймні щось написала. Будемо з'ясовувати усе на місці.