Естрела Асферіс - Несвідоме одруження, Естрела Асферіс

Глава 10

Аурелія Ерабет Альтаур

Ми бігли, блукаючи різними підворіттями близько півгодини. Мел весь час принюхувалася, досліджуючи повітря на наявність знайомих запахів. Вона побоювалася, що за нами все ж хтось ув'язався. Тому, використовуючи не тільки свій нюх, а й природні інстинкти перевертня, вона петляла вулицями і підворіттями як заєць, тікаючи від вовків. Нарешті, вкотре принюхавшись, вона зупинилася. Я також прислухалася до своєї інтуїції. Ні, начебто все нормально, переслідувачів немає, ми вчасно забралися з того місця.

- То що там за історія? Ти зв'язалася з ватажком банди? Ти ж уже наступала на ці граблі, - засипала я Мел запитаннями після того, як трохи віддихалася.

- Я що, винна, що інстинкти перевертня вимагають від мене, щоб я пов'язала себе стосунками з альфа-самцем?! - відповіла вона запитанням на запитання.

- Ти що, не можеш знайти такого самця не серед представників злочинного світу? Навіщо тобі взагалі займатися такими справами? Може, пора вже зав'язувати? - спробувала я пояснити їй, що можна знайти потрібного чоловіка і в інших місцях, і взагалі давно вже час змінювати своє життя.

- Щодо злочинного світу, може, ти й маєш рацію. Я почала красти, щоб насолити батькові. Потім втягнулася. І стосунки заводила здебільшого серед представників злочинного світу, вважаючи, що так сильніше насолю батькові. Але тепер думаю, що час щось змінювати, уже котрі стосунки закінчуються сумно, - схоже, вона замислилася над моїми словами.

- Ти збираєшся змінити місце проживання або професію? Назавжди зав'яжеш із криміналом? Або продовжиш в іншому місці? - продовжила я закидати її запитаннями, хвилюючись за майбутнє єдиної подруги, що залишилася в моєму житті.

- У цьому місті ще є парочка непоганих хлопців, тож поки що не можу все кинути. Спочатку я б хотіла допомогти їм, а потім уже справді покинути місто. І, можливо, справді зав'яжу з криміналом. Поки не вирішила, - відповіла Мел.

- Ясно, - сказала я, кивнувши, і перейшла до іншої теми, - Слухай, а ти не знаєш, де мені знайти карти найближчих земель? І взагалі, що це за місто? Я, коли тікала, так і не зрозуміла, куди рухаюся, постійно змінювала напрямок.

- Так, напевно, тобі було дуже весело тікати, - із сарказмом промовила Мел, - ми зараз перебуваємо в Іфніриті.

- Мені це практично ні про що не говорить. Що це за землі? - запитала я, справді не особливо уявляючи, де перебуваю.

- Королівство Деагніфія. Тут мешкають представники різних рас, зокрема, перевертні, - Мел докладніше описала, де ми перебуваємо.

Потім від неї пролунало запитання:

- Тобі потрібні карти тільки цього королівства, чи сусідніх земель теж?

- Думки мої читаєш? Я якраз думала, де б роздобути всього і побільше, - відповіла я.

- Ну, ми завжди були на одній хвилі, - зауважила Мел.

- То що? Знаєш, де все це можна придбати? - повернулася я до потрібної теми, усвідомлюючи, що, найімовірніше, відповідь мені не сподобається, не дарма ж Мел гальмує з нею.

- Знаю. Але це місце знаходиться на території, підконтрольній тій банді, від якої ми щойно тікали, - відповіла Мел.

Так, як я й підозрювала, її відповідь мене справді не потішила.

- А більше варіантів немає? - уже ставлячи це запитання я усвідомлювала, що той варіант був найкращим, і сподіватися на диво не варто.

- На жаль, та крамничка єдина в своєму роді. Звісно, ми могли б спробувати роздобути карти у вуличних торгашів, але вони не такі точні, як у тому місці, - пояснила Мел.

- Зрозуміло. Тоді ходімо. Ще пам'ятаєш, як лазити по дахах? - спробувала я додати нотки позитиву в ситуацію.

- Звісно. Це навичка, без якої не обійтися в моїй професії. Іноді, коли загнали в кут, доводиться тікати верхами, - відповіла Мел, і, продовжуючи нашу жартівливу перепалку, кинула у відповідь:

- А ти цю навичку не розгубила, поки вчилася в Академії?

- Ображаєш. Там цю справу довели до автоматизму. Особливо за моєю спеціалізацією, - відповіла я.

- І на кого ти там навчалася? - так, це запитання було закономірним. Мел знала, що я вступила до Академії, але вона не була в курсі, на яку спеціалізацію.

- На воїна-розвідника, - не бачила я сенсу приховувати, навряд чи мені вдасться повернутися в Академію найближчим часом, та й Мел не з балакучих.

- Ти мала стати шпигуном? Оце так, - відреагувала моя давня знайома.

- Ну що ж, у дорогу, - закінчивши розмову, я, використовуючи підручні засоби, забралася на дах.

Мел вчинила простіше, використовуючи проміжну трансформацію, серед переваг якої були кігті, також забралася на дах.

- Буду використовувати звірину форму. Сподіваюся, ти збережеш мої речі, - стисло сказала Мел, потім роздяглася і зробила вже не проміжну, а повну трансформацію.

Я ж, підібравши всі її речі, склала їх у рюкзак, після чого ми вирушили по карти.

***

Аурелія Ерабет Альтаур

Ми пробиралися верхами щонайменше годину, почало темніти, і ми стали практично непомітними. І для мене, і для Мел темрява не була проблемою, тому рухалися ми досить швидко. Але відстань довелося подолати пристойну. І якщо моя втома тут ролі не відігравала, то час був дуже важливим фактором. Боюся, що мої переслідувачі якщо ще не дісталися міста, то скоро будуть тут.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍