Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

Віддати сліпі цінності які до цього він мав, стало легко. А ще легше, коли саме ці цінності його ламали з середини, шматуючи його душу. Жертва, яку він віддав богу з легкістю, скинула з його плечей тягар. Сила алруус пульсувала в його жилах з новою силою, він єдиний за весь час існування проклятої мітки, став тим, хто її активував. Чи збирався він повстати проти корони, й знищити пітьму Астрід, Роувен не певен був, що саме так вчинить. В чому він був певен зараз, так це те, що спрямує силу проти Адріана, тепер вже остаточно після всього, що він вчинив.

Зараз, стоячи посеред печери, де колись Роувен проходив пекельні страждання, вона йому не здавалася такою великою й моторошною.

— Ми на місці. Я знаю тут кожен куток, шпарину, і не пам’ятаю, щоб батько розповідав про захований артефакт.

— Може він і сам не знав, — сказала Сільсія, дивлячись на Навіє. — Ніхто з твоїх пращурів не знав, бо не шукав.

***

Навіє дістала з кишені клапоть шкіри складений в кілька разів. Карта, яку їй дав продавець в магічній лавці. Карта була написана на жовтуватому, зістареному пергаменті, краї якого були обгорнуті ледь видимим золотим орнаментом й приклеєна на шматок шкіри. Саме шкіра тримала пергамент й не дозволяла йому розкластися під плином часу. Лінії на карті були витонченими, але водночас переплетеними в складний лабіринт, що вказував на місце знаходження  артефакту.

Шляхи, що вели до артефакту, були зашифровані символами, що нагадували древні руни давно забутої мови, і діаграми, які були схожими на астрономічні знаки. 

— В центрі карти позначене місце як "Серце Печери", де артефакт був схований. 

Сільсія, підійшла ближче розглянувши карту з близької відстані,  зморщила лоб, несподівано її очі загорілися радістю від розуміння. Вона тицьнула пальцем на кілька символів на карті, що були ключем до розгадки місця знаходження артефакту.

— Тут, — вона вказала на певну ділянку карти, — ці символи вказують на прихований прохід, який веде до серця печери. Це не просто руни, це частина древнього ритуалу. В нас в школі постійно щось схоже викладалося на лекціях з "магічних карт".

Навіє і Роувен наблизилися, щоб краще розглянути те, на що вказала Сільсія. Аберхат продовжила пояснювати:

 — Символи тут свідчать про те, що перед входом до основного приміщення з артефактом є магічний бар'єр. Для його подолання потрібен спеціальний ритуал. Ці руни активують стародавні механізми, які відкривають шлях лише за певних умов.

Сільсія зосереджено оглядала карту, її погляд постійно повертався до символів, що вказували на глибину печери. Вона повільно рушила вперед, м'яко й обережно крокуючи по кам'янистій поверхні. Сморід вогкості й плісняви наповнював повітря, але вона не звертала на це уваги, цілком занурившись у ритуальні вказівки.

Дійшовши до однієї з похмурих стін, Сільсія зупинилася.

— Стійте на місці і не рухайтесь, бар’єр реагує на будь-який сторонній рух.

Її очі швидко ковзали по давніх символах, нанесених на грубу поверхню, покриту мохом. Вона складала руки у відповідні печатки, як було зазначено на карті. Спочатку переплела пальці, потім торкнулася кінчиками пальців лоба, грудей і плечей, створюючи магічну послідовність.

Поступово стіна перед нею почала тьмяніти. Спочатку з'явилося ледве помітне мерехтіння, а потім ілюзія стіни почала зникати. Повітря наповнилося шурхотом, наче стародавня магія пробуджувалася від вікової дрімоти. Туманна пелена, що маскувала прохід, розтанула, як ранковий туман, оголюючи перед нею вхід до потаємної печери.

Перед Сільсією відкрився великий, темний тунель, що вів углиб. Підземелля було залите слабким світлом, що виходило від магічних кристалів, вмонтованих у стіни. У самому центрі приміщення, обережно накритий скляним кубом, лежав артефакт. Його поверхня мерехтіла, випромінюючи загадкову, м'яку ауру, ніби він охороняв власну силу навіть після тисячоліть бездіяльності.

— Це він, — тихо промовила Сільсія, відчуваючи, як магічна енергія артефакту переплітається з повітрям навколо неї.

— Неймовірно, — приголомшливо вимовила Навіє. — Здається щойно було доведено, що академія - не показник.

— Зовсім, — приєднався до коментаря Навіє, Роувен.

Сільсія, Роувен і Навіє квапливо покинули гори Сільвера, і тепер рухалися швидко й обережно через густий ліс. Вони йшли мовчки, кожен занурений у свої думки. Артефакт, захований у міцному тканинному пакунку, який Сільсія несла в кишені, випромінював слабке тепло. Ліс ставав дедалі темнішим, густі крони дерев перешкоджали проникненню денного світла.

Раптом Навіє, яка йшла попереду, різко зупинилася, піднявши руку.

— Що сталося? — запитав Роувен, зупиняючись поруч.

— Ми не одні, — тихо відповіла Навіє, зосереджено оглядаючи ліс перед собою.

Легкий шурхіт і дивне відчуття чужої присутності наповнили повітря. Ліс, що до цього був тихим і спокійним, тепер здавався ворожим і непередбачуваним. Кожен з них відчув, як хтось уважно стежить за ними, переховуючись в тіні дерев.

— Це пастка, — шепнула Сільсія, притискаючи артефакт ближче до себе.

Раптом кілька тіней з'явилися між деревами, ніби зливаючись із навколишньою темрявою. Постаті були вбрані в чорні мантії, їхні обличчя приховані капюшонами, а магічна енергія виходила від них, створюючи навколо дивний вібраційний фон.

— Віддайте артефакт, і ви підете звідси живими, — прогарчав один із нападників. Його голос був холодним і безжальним.

— А як щодо того, щоб ви пішли, і тобі маєте шанс залишилися живими? — парирував Роувен, в його пальцях вже іскрилася блискавиця.

Навіє швидко оцінила ситуацію, її руки вже готували захисне заклинання. Сільсія, відчувши небезпеку, що насувалася, почала повільно відступати, їй чаклувати було заборонено, та не встигла цього зробити, як один із нападників кинув заклинання прямо в її бік. Полум'я розсікло повітря, влучивши в землю перед нею. Вибух пилу та уламків змусив її відскочити назад.