Ірвін Ялом - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Тільки уяви, до чого це призвело б! Просто дах зриває! Якою б не була твоя думка про Юнґа, бачить Бог, він аж ніяк не був дурником. Звісно, то був не рівень Фройда, але досить близько. Тож більшість прихильників Юнґа спри­йняли його слова буквально — якщо під час терапії зринали їхні власні проблеми, вони починали з ними працювати. Мій психоаналітик не тільки переказував мені сни — він починав інтерпретувати їх, торкаючись дуже особистих тем. Одного разу навіть зізнався, що відчуває до мене гомосексуальний потяг. Тоді я кулею вилетів з його кабінету! Щоправда, пізніше дізнався, що моя волохата дупа його зовсім не цікавила — він тоді активно злягався з двома своїми пацієнтками.

— Звісно, він брав приклад зі свого досвідченого друга, — зауважив Ернест.

— Аякже! Коли йшлося про стосунки з пацієнтками, Юнґ не відчував жодних мук сумління. Усі ці «ранні» психоаналітики були справжніми хижаками, практично кожен із них. Отто Ренк спав із Танаїс Нін, Юнґ мав стосунки з Сабіною Шпільрейн і Тоні Вульф, а Ернест Джонс не оминав жодної жінки, через сексуальні скандали йому навіть довелося ви­їхати з двох міст. І, звісно, Ференці — тому теж не вдавалося триматися від своїх пацієнток якнайдалі. Одним із тих, хто цього не робив, був сам Фройд.

— Може, тому що він був надто зайнятий фліртом зі своєю своячкою Мінною?

— Я так не думаю, — відповів Пол. — На користь цього немає жодних доказів. Гадаю, Фройд дочасно поринув у стан гонадного спокою.

— Очевидно, «полювання» на пацієнток викликає в тебе такі ж сильні емоції, як і в мене. То що ти думаєш про мою ситуацію — зустріч із колишньою пацієнткою у книжковій крамниці?

— Знаєш, що мені нагадала ця сцена? Мій дядько Морріс дотримувався ортодоксальних поглядів і завжди стежив, щоб їжа була кошерною. Він ніколи не зважився б з’їсти бутерброд із сиром у некошерній крамниці, бо боявся, що сир могли нарізати тим самим ножем, що й шинку. Є відповідальність, а є фанатичне ставлення, що під неї маскується. Чорт забирай, я пам’ятаю наші розваги зі студентками-медсестрами в Гопкінсі! Ти завжди намагався цього уникнути і втекти, щоб почитати книжку, або ж починав фліртувати з якоюсь поганулею. Пригадуєш Матильду Шор? Ми ще називали її Зашореною Матильдою. Ось кому ти віддавав перевагу! Якось за тобою упадала одна красуня, а ти втікав від неї, мов від чуми. Як її звали?

— Бетсі. Вона була дуже тендітна, аж страшно, і до того ж мала хлопця, який працював детективом.

— От бачиш, що я хочу сказати! Тендітна, має хлопця — Ернесте, то її проблеми, а не твої. Хто призначив тебе на посаду психотерапевта всього людства? Але дозволь мені спершу закінчити розповідь про лікаря Файфера. Кілька разів ми з ним мінялися кріслами.

— Мінялися кріслами?

— Саме так. Подеколи він підводився просто посеред сеансу і пропонував мені сісти на його місце, а сам сідав на моє. А тоді починав говорити про власні проблеми, що стосувалися теми, на яку ми спілкувалися, або зауважував сильне контрперенесення й одразу починав над ним працювати.

— Це частина концепції Юнґа?

— Почасти так. Я чув, що Юнґ експериментував із такою методикою разом із диваком, якого звали Отто Ґросс.

— Про це хтось писав?

— Я не певен. Знаю, що Ференці та Юнґ говорили про таку зміну крісел і застосовували цей метод на практиці. Навіть не знаю, хто з них запозичив цю ідею в іншого.

— То в чому тобі зізнавався психотерапевт? Хоча б один приклад?

— Найбільше мені запам’ятався епізод, пов’язаний із моєю національністю. Хоч мій психоаналітик і не був антисемітом, але його батько-швейцарець був прихильником нацизму. Лікар Файфер страшенно цього соромився. Він розповів мені, що саме з цієї причини одружився з єврейкою.

— І як це вплинуло на твоє лікування?

— Поглянь на мене! Ти коли-небудь зустрічав настільки цілісну особистість?

— Точно. Якби ти провів із ним ще кілька років, то зараз уже замурував би вхід до своєї печери! Поле, я серйозно, що саме він тобі дав?

— Ти знаєш, наскільки важко буває оцінювати чиюсь компетентність, але мушу сказати, що його відвертість ніколи не завдавала шкоди процесу лікування. Здебільшого це тільки допомагало. Я почувався вільним, довіряв йому. Пригадуєш, у Балтиморі я ходив до трьох чи чотирьох психотерапевтів — вони були холодні, мов риби. Я не пішов на другий сеанс до жодного з них.

— Порівняно з тобою я був більш поступливим. Моїм першим психоаналітиком була Олівія Смізерс — я витратив на неї шістсот годин свого життя. Вона працювала викладачем психоаналізу, тож я припускав, що ця жінка знає, що робить, а якщо я чогось не розумію, то вже моя проблема. Як же я помилявся! Якби ж то можна було повернути ці шістсот годин! Про себе вона нічого не розповідала; між нами не було відвертості — жодного разу.

— Гм, щодо моїх стосунків із Файфером… не хочу, щоб ти зрозумів мене неправильно. Відвертість a la suisse[13] необов’язково була щирою правдою. Крім того, здебільшого його історії не мали нічого спільного з моїми проблемами. Його самовикриття траплялося зненацька. Він сидів за десять футів від мене, не дивлячись мені у вічі, і раптом, мов той чортик, який вистрибує з коробочки, починав розповідати, як сильно йому хотілося відтяти батькові голову або трахнути сестру. Наступної миті Файфер знову перетворювався на суворого й зарозумілого чоловіка.

— Мене значно більше цікавить безперервна реальність стосунків, — мовив Ернест. — Повернімося до мого сеансу з Джастіном, про який я тобі розповідав. Він мав би здогадатися, що я на нього образився, що мене це зачепило. Через мене він опинився в парадоксальній ситуації: спочатку я казав, що мета моєї терапії полягає в тому, щоб якісно змінити його стосунки з іншими людьми. А потім намагався будь-що зробити наші з ним стосунки унікальними. Відтак трапляється ситуація, у якій він досить точно визначає проблематичний аспект наших стосунків. Я хочу запитати тебе: якщо я заперечую те, що він чітко усвідомлює, хіба ж це не антитерапія?

— Господи, Ернесте, тобі не здається, що ти зациклився на одній дріб’язковій події в історії людства? Знаєш, скількох пацієнтів я сьогодні проконсультував? Двадцяти двох! Зауваж: я закінчив раніше, аби вчасно сюди дістатися. Признач цьому хлопцеві «Прозак» і влаштовуй п’ятнадцятихвилинну зустріч раз на тиждень. Гадаєш, йому стане гірше?

— Хай йому грець, Поле, забудь про це, дискусію з цього приводу закінчено. Зараз мені потрібна твоя підтримка.

— Гаразд, тоді просто зроби це. Нехай це буде експеримент: під час сеансу ви поміняєтеся місцями, а тоді ти йому відкриєшся. Почни просто завтра. Ти казав, що ви бачитеся тричі на тиждень. Ти хочеш, щоб він від тебе відірвався, припинив тебе ідеалізувати, то чом би не показати йому свої слабкості? Чим ти ризикуєш?

— Із Джастіном є певні ризики, до того ж через стільки років його спантеличить така різка зміна методики. Ідеалізація — явище незмінне. Крім того, такий підхід може спричинити зворотну реакцію; знаючи Джастіна, можу запевнити: якщо я буду з ним відвертим, він почне ще більше мене ідеалізувати.

— Ну то й що? Просто зверни на це його увагу.

— Тут ти