Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

          –  Он як? –  промовила вона, і більше нічого не змогла до цього додати. Та й не треба було. Почни вона роздумувати, наскільки благородно з нею вчинили, неодмінно відчула б сором від того, що мала намір зробити. План, як повернути собі своє, а на додачу до всього заволодіти цілющим еліксиром, дозрів у її голові з надзвичайною легкістю. Одкровення Ама-но Дзаку лише сприяли його народженню. Досі в серці пані Акемі не було до цієї жорстокої істоти ні краплі жалю, як і в серці тієї не було ні крихти людинолюбства. Прагнення до краси чарівної Ама-но Дзаку не знало жалості, проте глибока повага до натхненного мистецтва перевтілення вселила в душу кіцуне повагу і до самої хазяйки підземелля. Хто, як не сама вона була затятою шанувальницею театральних вистав і постійної зміни масок?

          Між пані Акемі та пані Ама-но Дзаку існувала незбагненна, непомітна на перший погляд спорідненість. І та, й інша шанували красу, відчуваючи велику потребу у пожертві. Ні, вони не клали на вівтар самих себе, але охоче жертвували іншими, залишаючи їх ні з чим – так би мовити, «оббілованими». І якби пані лисиця раптом стала розмірковувати над тим, чи не стала причиною чиєїсь передчасної смерті, то впевнено заперечити свою причетність не змогла б. Та й якби виявилося, що причетна, і в цьому випадку вона не відмовлялася б від того способу життя, який вела досі.

          Безперечно, вони були схожі у своєму прагненні досягти мети за всяку ціну.

          Але була між ними й суттєва відмінність. І якщо вже говорити відверто, з’явилася вона нещодавно.

          Все, народжене у цьому світі, має чітке призначення. Розгадка його таїться у вивченні та глибокому осмисленні власної природи та внутрішніх прагнень. На відміну від Ама-но Дзаку пані лисиці випала у житті рідкісна нагода народитися з одними задатками та надбати інші протягом одного життя.

          Колись, будучи повноцінною кіцуне, вона не думала про те, що чинить з чоловіками погано. Навпаки, жила впевненістю, що здатна ощасливити їх, хай і  не надовго. Зараз, будучи людиною, горизонти її бачення своєї складної природи дещо розширилися, і сенс існування, як вона його розуміла, зазнав змін. Тепер він полягав не так у створенні ідеального образу щастя і навіюванні його оточуючим під час сну, як у винайденні способу продовжити щасливий стан надовше. Більше не пов’язувати  його зі скороминущим фізичним задоволенням. В ідеалі тривала духовна гармонія не залежала від фізичної близькості партнерів і називалася коханням.

          А в коханні довге замилування собою діяло на взаємне щастя партнерів руйнівним чином. У цьому й крилася важлива різницю між пані Ама-но Дзаку та її гостею. Бо лише остання наблизилася до розуміння людської сутності впритул, що й змінило її погляд  на життя.

          Та все ж пані Акемі не могла не захоплюватися своєрідною відданістю жительки підземелля красі та тією наполегливістю, яку та виявила, бажаючи зробити її нетлінною.

          –  Чи повірите ви мені, якщо я скажу, що у світі є дехто, хто співчуває вам більше, ніж я сама? –  проникливо промовила пані Акемі.

          –  Ви обдарували мене співчуттям сповна, –  відповіла пані Ама-но Дзаку. – Я не розраховую на більше, хоча, мабуть, заслуговую на те. Якщо ваша ласка, скажіть, хто ще мені співчуває? Чи знайшовся хтось такий добрий до мене у Серединній Країні?

          – На жаль, у Серединній Країні таких немає, – похитала головою пані лисиця. – Але є на Рівнині Високого Неба.

          –  Благаю вас, пані Міцуко, –  вигукнула Дама, відчувши сильне збудження, –  скажіть, кого ви маєте на увазі?!

          –  Аматерасу-оо-мікамі прихильна до вас, –  витримавши паузу, урочисто оголосила пані Акемі.

          – Невже? – обомліла Дама. –  Сама хазяйка Рівнини Високого Неба зглянулася наді мною?

          – Чи ви думаєте, що я зуміла дістатися сюди, в Йомі-но Куні, живою, не маючи могутнього покровителя? – навмисне применшила свою заслугу пані лисиця.

          – Зізнаюся, я подумала, що це трапилося випадково. Мені важко повірити, що світло проникло в похмурі чертоги безперешкодно, і Сяюча в Небесах здобула тут хоч якийсь вплив.

          –  Нині все змінилося. Хіба ви самі не були свідком цього? – резонно зауважила кіцуне, не дозволяючи сумнівам, які відчувала співрозмовниця, порушити свої плани. – Вам, напевно, відомо, яка великодушна государиня Неба. Ваше важке становище зворушило її, і вона від щирого серця побажала заступитися за вас. Втім, ви маєте рацію, спуститися в Йомі-но Куні вона не може, бо тутешній морок може послабити її, і тоді вона стане нездатною творити чудеса. Для побачення з вами вона обрала мене, щоб я передала вам добрі звістки та подарунок.

          –  Чому ж ви так довго мовчали про це, пані Міцуко? –  розгублено пробурмотіла Дама. –  Чому не відкрилися мені одразу?

          – Як я могла? – підняла брови пані лисиця. – Спершу мені треба було переконатися, що священний дар призначається саме вам.

          –  Згодна, ви вчинили дуже розважливо, –  погодилася Дама Ама-но Дзаку, і тут же додала: –  Чи не здасться вам надто нескромним, якщо я запитаю, про що йдеться? –  не стала стримувати свого нетерпіння вона.

          –  Авжеж ні, –  не стала ображатися пані Акемі, наче тільки-но й чекала на запитання. –  Навпаки, ваша неувага до подарунку напевно образить володарку. Вам призначено ось це, –  з цими словами пані лисиця вийняла з-за пояса Вмістилище Життя і обома руками подала його Ама-но Дзаку –  дуже ввічливо, з глибоким поклоном, ніби тільки зараз її місія добігла кінця і вона рада зняти з себе важкий тягар зобов’язань.

          Але брати пляшку Дама не поспішала.

          – Государиня Неба посилає мені воду? –  здивовано запитала вона.

          Зрозумівши свою помилку, пані лисиця поспішила пояснити:

          –  Ваша правда, у пляшці – звичайна вода. Але в даному випадку має значення не вміст, але сама посудина.