Юлія Келер - Пʼять пелюсток любові, Юлія Келер

1119

Кеті вийшла з поліцейської дільниці та сіла в машину. Поки вона в сумці шукала ключі та свій телефон, люди кудись бігли вулицею. Хтось кричав. Кеті краєм ока помітила метушню і відволіклася від сумки. Вона подивилася в лобове скло і завмерла з широко відкритим ротом і витріщеними очима. Величезна стіна води рухалася прямо на неї. Того ранку на місто обрушилося цунамі.

П'ять років тому.

- Мені подобається тут, - сказала Кеті і зробила крок через поріг шикарного апартаменту з дубовим паркетом і ліпниною на високих стелях. Її чоловік Майкл винайняв це приміщення за бажанням самої Кеті. Йому було байдуже, головне, щоб їй подобалося. Його дружина була шанувальником прекрасного. Кеті любила красиву архітектуру. Вона вважала, що треба оточувати себе красою. Їй це було життєво потрібне.

- Я радий, що тобі подобається, - сказав щасливий Майкл.

Це рідкість, коли після стільки років шлюбу чоловік продовжує радувати свою дружину - напевно, тому що вона його теж радувала, а саме, продовжувала з ним займатися оральним сексом.

Майкл відлучився у справах ненадовго, тим часом Кеті оглянула кожну кімнату. Квартира перевершила всі її очікування: старі торшери та комоди з потертими стільницями, правда, у двох комодів були стільниці з зеленого мармуру, високі шафи в колоніальному стилі, на вікнах важкі портьєри сірувато-коричневого кольору, на стінах тапети з набивними малюнками. У вітальні Кеті побачила двері в стіні, тобто дверна ручка бронзового кольору впала їй у вічі. Самі двері помітити було складно, оскільки вони теж були обклеєні шпалерами. Вона підійшла до дверей і повернула ручку. Двері відкрилися. А за неми були ще одні скляні двері, зачинені на ключ. Кеті смикнула за ручку, потім вона притулилася обличчям до рифленого жовтого скла, намагаючись щось побачити, але вид був розмитим. По стінах, які можно було ледве розпізнати, вона припустила, що за дверима довгий коридор. "Хм", - замислилася Кеті.

- Люба, що ти робиш? - заговорив Майкл. Кеті стрепенулась від несподіванки.

- Я виявила двері, які ведуть у якись коридор.

- Люба, цей будинок дуже старий. Швидше за все, раніше там був прохід між приміщеннями, а тепер їх розділили на дві окремі квартири. Зачини краще двері. Раптом там мешкають люди.

Кеті ахнула і стрепенулась.

- Майкле, там хтось є. Чиєсь обличчя притулилося до скла, а потім зникло. Чуєш тупіт?

Майкл підійшов до дерев'яних дверей, біля яких стояла Кеті, і зачинив їх, примовляючи:

- Я ж говорю, там хтось живе.

- Чому ці двері не замкнені на ключ? Тобі не здається це дивним? - здивовано запитала Кеті.

- Я спитаю завтра власників, де від них ключ.

Усю другу половину дня Кеті постійно мучилася в здогадах. Двері не давали їй спокою. Вона про це більше не говорила з Майклом, тому що він помітно дратувався, але все ж таки їй хотілося б дізнатися, хто там живе.

Вона вийшла на сходову клітку, підійшла до сусідніх дверей і постукала, потім подзвонила. Ніхто не відкривав. Кеті притулила вухо до дверей і почула якісь шарудіння. Вона голосно заговорила:

- Хей, є там хто? Це ваша сусідка. Чи можете вийти на хвилину?

Вона завмерла в повному очікуванні, потім знову постукала у двері. Пролунав голос Майкла:

- Кеті, що ти робиш?

- Стукаю до сусідів.

- Навіщо?

- Як "навіщо"? Познайомитись хочу.

- Ми можемо повернутися у квартиру?

Кеті скривилася і пішла за Майклом.

- Чому не можна постукати до сусідів? - обурювалася вона.

Майкл не витримав і сказав:

- Там немає нікого. Квартира порожня.

- Звідки ти знаєш?

- Я щойно розмовляв із власниками будинку. Вже півроку там ніхто не живе.

Кеті напружилася.

- Тоді кого я бачила?

- Нікого ти не бачила. Вони знайдуть ключ, і ми замкнемо перші двері на замок.

- Я тобі кажу, що там хтось був. Я чула кроки.

- Значить, хтось був і вже пішов. Можливо, сантехнік приходив чи прибиральниця.

- Щось мені все це не подобається.

Майкл глянув на Кеті недовірливо і вийшов на балкон покурити.

Надвечір Кеті заспокоїлася і навіть забула про двері. Вона вирішила погодитись із чоловіком, що там, напевно, була прибиральниця, яка вже давно пішла.

Пройшов тиждень. Кеті нічого не турбувало. Вони з Майклом облаштувались у квартирі, та спокійно проходили їхні буденні дні. Якось серед ночі Кеті розплющила очі, лежачи у своєму ліжку і закричала:

- Майкл!

Щось майнуло перед її очима і зникло в темряві.

- Майкл! - знову закричала Кеті. - Тут хтось є. - Вона почала його гарячково будити.

- Що трапилося? - неохоче видав Майкл.

- Я викликаю поліцію, - сказала Кеті і взяла свій мобільний телефон.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍