Владислав Едуардович Теліпко - Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.

1. У справі про відновлення втраченого провадження заявник звільняється від оплати судових витрат. У разі подання завідомо неправдивої заяви судові витрати відшкодовуються заявником.

1. Особливістю справ про відновлення втраченого судового провадження є положення, за яким заявник звільняється від оплати судових витрат. Судові витрати відшкодовуються заявником лише у випадку, якщо буде встановлено, що він подав завідомо неправдиву заяву, у якій навмисно повідомлені суду дані, про неправильність яких заявник знав. Але зазначення заявником у заяві неправдивих відомостей внаслідок власної помилки, без наміру введення суду в оману, не тягне застосування правових наслідків стягнення з нього судових витрат.

1. Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі — іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

2. Іноземні особи мають процесуальні права та обов’язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Виключено.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 21.01.2010р. № 1837-VІ)

1. Громадяни України можуть мати процесуальні права та обов’язки на території іноземної держави, так само як й іноземці та особи без громадянства можуть набувати процесуального статусу в судах України. Конституція України проголошує норму про піклування та захист Україною її громадян, що опинилися за кордоном. Вона наділила іноземців та осіб без громадянства національним режимом стосовно здійснення ними прав та виконання обов’язків. Вказане стосується і процесуальних прав та обов’язків суб’єктів права, але з особливостями, які закріплені у законодавстві України та міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.

2. У статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. іноземцями визнаються громадяни — особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особами без громадянства — особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Іноземці та особи без громадянства мають ті ж права та виконують ті ж обов’язки, що й громадяни України (ст. 2); вони можуть звертатися до суду й інших державних органів для захисту своїх особистих, майнових та інших прав. У судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України (ст. 22).

3. Іноземними юридичними особами є такі підприємства та організації, які засновані за межами України за законами тієї країни, де вони створені. Їх правосуб’єктність підтверджується нотаріально засвідченим у місці знаходження іноземної юридичної особи і легалізованим документом: сертифікатом реєстрації, витягом з торгового реєстру тощо.

4. Відповідно до статті 74 Закону України «Про міжнародне приватне право, процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України. Згідно ч. 2 ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право» міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у цивільному процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб.

Поширення національного режиму у цивільному судочинстві на іноземців ґрунтується на принципі безумовності і не пов’язане з їх проживанням в Україні. Норми цивільного процесуального закону, яким визначені правила процесуальної правоздатності та дієздатності, підвідомчості, підсудності, процесуального становища осіб, які беруть участь у справі, та інші права та гарантії, поширюються на іноземців незалежно від того, чи передбачено законодавством їх держави рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України.

(згідно із Законом України від 23.06.2005 р. № 2709-ІV)

(згідно із Законом України від 23.06.2005 р. № 2709-ІV)

(згідно із Законом України від 21.01.2010 р. № 1837- VІ)

1. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

(У редакції Закону України від 21.01.2010 р. № 1837- VІ)

1. У міжнародному цивільному процесі категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу компетенції між судами існуючої у державі системи розгляду цивільних справ, а також компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

2. Норма коментованої статті носить відсильний характер. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. у статтях 75 — 78 визначає загальні правила підсудності.

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право»;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи — відповідача;

3) у справах