Галина Курдюмова - Наречена для Демона., Галина Курдюмова

Демон плюнув, кинув обвинувальний погляд в бік вулкана, що бурчав та випускав кільця диму, підхопив мене на плече і побіг. Ось так! Правильно! Так виходить набагато швидше, а то я тільки під ногами плуталася...

Спосіб пересування, скажу я, не дуже приємний. Качає, трясе, на кожному стрибку животом вдаряюся об кістляве плече, синяк вже, напевно, набила... Зате швидко. І бачу в цьому цікавому положенні все, що ззаду відбувається. Ой, краще б і не бачила. Вулкан розійшовся, мов чайник, який забули зняти з плити, фиркає, плюється. Жуки закінчилися, зараз павуки полетять.

 - Швидше !!! - кричу.

Мирт включає прискорення, йому теж не хочеться перевіряти, отруйні ці тварюки чи ні.

Земля здригається, наче їй самій противно. А вулкан, що прокинувся, продовжує нудити, і тепер уже, справді, павуками. Я вищу, дивлячись на цей живий град, але, на щастя, основна маса «випала» навколо колишнього плато, до нас долетіли лічені одиниці і з ними ми благополучно розминулися. Все, сподіваюся? Ні, наступний плювок - і хмара вулканічних газів дістала навіть до нас, змусивши горло кашляти, а очі - сльозитися.

А ось це мені вже зовсім не подобається... Що не подобається? А он ті язики розпеченої лави, які повільно, але вірно починають розтікатися в усі сторони. Я сказала «повільно»! Але найближчий потік все посилюється і набирає швидкість... Мені навіть здається, що він цілеспрямовано мчить за нами.

 - Мирте! - кричу, кашляючи і плюючись. - Лава йде! Ми не встигнемо!

Демон матюкається, зайцем огинає сосни, що ніби падають навперейми, перестрибує через завали, продирається крізь кущі. Вогненні язики вже лижуть дерева, що виросли біля підніжжя плато.

Ми дійсно не встигаємо! Навіть уявити не можу, що б нас могло зараз врятувати... Нам би, по-хорошому, килим-літак - і летіти подалі...

Відколи мої думки стали матеріальними? Треба було вертоліт замовляти. І джек-пот в суперлото. Чи я вже божеволію? Чи давно збожеволіла?

Нас наздоганяв справжній килим-літак, чорно-червоний геометричний візерунок, бахрома тріпоче на вітрі. Дідок на «носі», з рудою бородою, що розвівається на вітрі.

 - Гей! - кричу, розмахуючи руками, немов гальмую попутку. - Гей! Нас захопіть!!!

Дідок знехотя повертає голову в мою сторону, на обличчі ясно написано: «І де ви взялися на мою голову?» Але кодекс бідолах, що потрапили в одну халепу, все ж спрацьовує, килим підлітає до нас ближче і «пілот» командує:

 - Застрибуйте, тільки по-швидкому!

Нас вмовляти не треба. Демон закидає спочатку мене, немов лантух, слідом рюкзаки і, нарешті, сам забирається «в останній вагон». Дідок включає швидкість і килим, гудучи від перевантаження, злітає вгору, несучи нас від несамовитого вулкана.

Нарешті, можна спокійно зітхнути.

 - Дякую, - кажу, підсуваючись ближче до дідуся. - Ви нам життя врятували, в прямому сенсі цього слова.

 - Та не міг же я вас кинути на погибель, хоча і була спокуса, - щиросердно відповідає дідок.

Маленький він якийсь, мов гном, ручки-ніжки коротенькі.

 - Мене Ксюхою звуть, - представляюся, тому що жах як цікаво, хто тут на такому рідкісному виді транспорту літає. - А його - Миртом.

Старий представлятися не поспішає, та й зиркає на нас не дуже доброзичливо.

 - А як вас звуть? Хотілося б знати, кому дякувати за порятунок...

 - Я - Чорноморець.

Чорноморець? Дивні асоціації з Чорномором з казки Пушкіна, тієї, яка про Людмилу та Руслана... Ким він був? Злим могутнім чаклуном, що викрадає красивих дівчат? Ой, мамо...

 - Гарне ім'я. Ви, напевно, живете близько Чорного моря?

 - Можна і так сказати. Коло Лукомор'я.

Ох, як цікаво!..

- Так ви і нас до Чорного моря підкинете?

 - Та куди ж вас дінеш, якщо вже взяв... - скрипить дідок.

Ура-ура! Задоволено потираю долоні. Чаклун чи хто він там, обіцяє вивезти нас з цієї Зони і, взагалі, з Демонії. Головне для мене зараз - повернутися до рідного світу. А від Чорного моря я зумію дістатися куди завгодно.

Хоча...  Відвідала думка, що, може, варто було питати діда не тільки «де» він живе, а й «коли»?

І ще: не факт, що Чорного моря немає в інших світах-вимірах... Гаразд, виберемося з Мертвих Земель, тоді розберемося, що далі робити. Цікаво, вважається, що із Зони № 6 ніхто живим не вибирався, а цей старий, схоже, тут майже як вдома. Сильний, мабуть, чаклун.

 - А ви тут у справах, напевно? Добре знаєте ці місця?

Мирт шикає на мене, щоб не приставала до Чорноморця. А що? Начебто адекватний старий.

Адекватний старий кривиться і чеше в задумі бороду:

 - Та як сказати... Мені просто потрібно було до вулкану, набрати деяких вулканічних порід для приворотного зілля... Я запит послав, мене і викинуло в даній місцевості. Тільки вулкан тут шалений, то жуками вистрілює, то павуками, не вдалося нічого добути.

 - Ага-ага, - киваю. - А тепер додому?