Валерія Дражинська - Я хворий тобою, Валерія Дражинська

Спостерігаючи, що Ігнат ніяк не реагує на її старання і постійно тримає мене поруч із собою, вона почала кидати замислені погляди в мій бік. Зрозуміло, зараз буде позбуватися! Уперта! Краєм ока побачила як вона щось надрукувала в телефоні. Невдовзі друга блонд дістала свій. Діяти подруга почала, коли Ігнат відволікся на розмову з Маратом.

- Славо, ти можеш мені допомогти? - почала вона із завзятою посмішкою.

- Як? - приготувалася я.

- Сфотографуй мене в лісі, там так гарно! Мені дуже потрібно викласти в інстаграм сьогоднішній відпочинок, а Кіра мене фотографувати ненавидить. Та й виходить у неї не дуже.

- Упевнена, що у мене вийде ще гірше, ніж просто "не дуже".

Але привід зацінила - креативні дівчата. Уявляю скільки б на мене чекало цих самих фотографій, у випадку моєї згоди.

- Давай спробуємо! Ну, будь ласка, будь ласка, будь ласка! - вона прохально склала руки, благаючи дивлячись на мене.

Оце так натиск! Не знаючи їхньої задумки, я б, найімовірніше, погодилася. Напружуватися не довелося:

- Вона сказала ні! - підійшов Ігнат і, ні на кого не звертаючи уваги, потягнув мене до хати.

- Ти іноді поводишся як варвар! 

- Міро, мною неможливо маніпулювати, - він підхопив мене на руки і почав швидко підніматися на другий поверх, - Тим паче, я хочу тільки свою дівчинку.

- Ти помітив! - розсміялася я.

Замість відповіді він акуратно кинув мене на ліжко і почав роздягатися.

Вийшли ми з дому, коли вже почало темніти. Подруга Кіри веселилася з Маратом, а та, лише помітивши нас, почала вдавати веселощі. Такого провалу вона явно не очікувала. Поводилася натягнуто і намірів у бік Ігната більше не робила. Незабаром ми поїхали. До столиці повернулися вже за північ. Ігнат у мене не залишився, поцілував і поїхав.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно