Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

звістили Домитіянові. Він-бо більше ревністю та жалем запалився і всюди ходив, шукаючи її. Пішов і в Єрусалим і, поселившись у якійсь гостиниці, запитав жінок, котрі там жили: чи не траплялося їм бачити такої-то жінки (описав її обличчя). Вони ж бо сказали йому: "Пам'ятаємо, що одна така інокиня тут до однієї церкви приходила, а де тепер пробуває, не відаємо". Він старанно шукав її там, дорогами ходячи й запитуючи по гостиницях. Був випадок, коли зустрілися вони, і пізнала Матрона чоловіка свого, але він не пізнав її: коли ж бо мимо йшов Домитіян, вона покрила лице своє і схилилася долі, ніби щось збираючи, і так хитро затаїлася, щоб чоловік її не впізнав. Здивувалася, що з такою настирливістю шукає її чоловік, і злякалася, що знову десь зустрінуться і пізнає її чоловік. Через це пішла на Синайську гору, але й там довідався про неї супряжник, і гнана була. Тоді пішла у Вирит і, знайшовши якийсь порожній ідольський храм, увійшла до нього й почала в ньому жити. Біси ж, не терплячи її туди приходу, всіляко її страшили, бажаючи звідтіля вигнати святу, часом горлали на неї невидимо, іноді нападали очевидно; і коли Матрона співала псалми, біси співали супротивно, лаючись. Усі-бо бісівські мариська й провидіння відганяла хресним знаменням і старатливою молитвою до Бога. Жила в тому ідольському храмі преподобна, маючи в їжу зілля, що росло навколо, а пиття із джерела, яке чудовно заради неї протекло. Якогось, спрагла бувши, пошукала в довкіллі води і не знайшла: суха-бо земля була й опалена від сонячної спеки. Знайшовши якогось каменя малого та гострого, викопала в землі ямку, як людська пригоршня і, покинувши, відійшла на молитву. Назавтра прийшла на те місце і знайшла струмка води, що швидко тік, і зілля довкола джерела солодке проросло, і то була трапеза нареченій Христовій, солодша всіх трапез царських: зілля те солодке їла, а воду пила, дякуючи Богові, котрий дає харч усякій плоті і "відкриває руку Свою і все, що живе, зичливо годує".

Якось біс перетворивсь у гарну жінку і прийшов до преподобної із звабою, кажучи: "Пощо, пані моя, вибрала ти собі це відсторонене життя, де порожнє місце і немає нічого на потребу тілу; до того ж молода ще ти і лицем красна; боюся, щоб хтось не вразився красою твоєю і ґвалту тобі не учинив, — не буде кому допомогти тобі і збавити тебе від рук його. Покинь же, пані моя, життя таке і йди зі мною в місто, можеш-бо і в місті безмовно жити. Я ж знайду тобі для пробуття такий дім, який тобі добровгідний буде, і все матимеш на потребу, і ніхто не дерзне учинити тобі якоїсь капості, бо ті, що житимуть довкола, допоможуть тобі і збавлять тебе. Ці звабні слова почувши, свята Матрона збагнула, що то є стріли ворожі, відтак "підняла щита непереможного — преподоб'я — і не тільки від стріл лукавого захистилася, але й самого стрільця молитвою, як мечем, поранила і прогнала. По тому знову перетворився біс у престару бабу, у якої з очей вогонь виходив, і кинулася на неї із гнівом, схопила дерзновенно за ноги її, безсоромні та грізні слова промовляючи. Свята не зважала на неї, але стояла, молячись Богові, і тоді зник біс. А Господь після таких бісівських нападів певним божественним одкровенням утішив блаженну Матрону і сповнив серце її невимовною радістю, духовною та небесною втіхою: знає-бо, як тих, котрі служать Йому, втішати в скорботах і допомагати їм при капостях і печаль їхню у радість перетворювати, як каже Давид: "Коли є безліч страждань у серці моїм, то розради Твої веселять мою душу".

Захотів Господь тією своєю угодницею давати користь багатьом і на шлях спасіння наставити, через це явною її учинив людям, що жили у Вириті. Її віднайшло троє вірних чоловіків, які пізно повз того храма йшли і побачили її, як молилася. Вони звістили іншим, і почало до неї приходити немало, бажаючи її бачити. Вона ж бо, прийнявши од Бога благодать учення, промовляла їм слово Боже і подавала велику користь їм богонатхненною своєю бесідою і наставляла на шлях спасіння. Прийшли до неї і якісь жінки, і дівиці, і дивувалися її рівно-ангельському життю, захотіли наслідувати її і почали жити з нею, іночачи. Спершу прийшла до неї одна жінка, на ймення Софронія, що, бувши в еллінському нечесті, любила повстриманість та чистоту і жила безмужньо, як інокиня, маючи із собою інших жінок, які наслідували її життя та вчення. Вони ж, почувши про блаженну Матрону та жорстке її життя, забажали побачити її і прийшли до неї із другинями своїми. Свята ж, розтуливши богомовні вуста свої, почала їм говорити про єдиного істинного Бога і про Єдинородного Його Сина, як утілився від безмужньої та пречистої Дівиці, і постраждав заради спасіння нашого, і воскрес, і плоттю зійшов на небеса, і має судити живих та мертвих. І багато таїнств віри оповіла свята Матрона Софронії, прихилила її до Христа, також і тих, що з нею були, і невдовзі від єпископа Виритського сподобилися хрещення та й шокували з преподобною Матроною в тому ідольському храмі — тож із розбійницького вертепу утворилася обитель Христовим нареченим. По тому одна дівиця на ім'я Євхе, котра була жриця ідолам і зберігала дівство, прийшла до преподобної і, припадаючи до її ніг, молила, щоб навчила її віри в Ісуса Христа і щоб прийняла її до свого співжиття. Свята ж, за звичаєм своїм, кажучи слова Божі, запалила серце тієї дівиці до любові Христової і до того, щоб відкинутися від світу.

У той час настав якийсь богопротивний еллінський празник, і зібралися елліни, що були у Вириті, до своїх ідолів, бажаючи празникувати. Не знайшовши ж жриці ідолів, яка, за звичаєм язичницьким, принесла б їхні жертви, подивувалися, куди відійшла. А довідавшись, що пішла до Матрони, побігли туди деякі із них, а передусім родичі дівиці тієї і знайшли Євхе, що сиділа біля Матрони і захоплено слухала Божих слів. Тож сказали до неї: "Пощо, дівице, великих богів зневажила ти і залишила їх без жертви? Це через тебе піднявся народ на нас, не терплячи безчестя своїх богів. Ходи-но з нами, щоб учинила тепер празника". Дівиця ані слів їхніх чути, ані дивитися на них не захотіла, але як Марія сиділа в Ісусових ногах, так і вона сиділа біля своєї навчительки, преподобної Матрони, котра покірливо та любовно до них говорила: