Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

"Покиньте цю рабу істинного Бога, котра була спершу рабою марнотних богів ваших, вже не буде з вами спілкуватися, бажає-бо заручитися Христові". Ті, що прийшли, родичі і ласкою, і погрозами немало намагалися відвести від Матрони дівицю і примусом її взяти хотіли, але невидима Божа сила не дозволила їм — нічого не досягли і сказали: "Коли не послухаєш нас і не підеш тепер до нас чинити богам празника, то, прийшовши завтра, запалимо цього храма й усіх, що тут є, і тебе з ними спалимо". І, так похвалившись, відійшли. Свята ж Матрона із сестрами, що були із нею, зібрали багато дров та хмизу і обклали храма довкола та й послали вслід еллінам, котрі відійшли, кажучи: "Готовий уже є вогонь і дрова, ходіть і виконайте обіцяне, спаліте нас — хай будемо добропашною жертвою нашому Христу". Елліни здивувалися такій їхній мужності та безбоязному серцю, що готові за Бога свого померти; не знали, що й відповісти їм, і вже не приходили до них. А преподобна Матрона послала до єпископа, молячи, щоб послав до неї пресвітера. І коли прийшов пресвітер, вручила йому ту дівицю, щоб сподобив її святого хрещення і знову привів її до неї. І учинив пресвітер за повелінням її. Хрещена була та дівиця і подвига чинила добре в пості та молитві з іншими сестрами, їх-бо було при Матроні числом вісім, всі ж подібні до мудрих дів, що прикрашали світильники свої і готувалися до зустрічі із Женихом своїм.

Так пробула Матрона достатній час, день і ніч із сестрами Богові служачи, і багатьох людей до Бога приводила. Відчула бажання знову побачити духовного отця свого преподобного Васіяна і через те захотіла відійти до Константинополя, але іншою думкою стримувала себе від наміру, бо чоловік її Домитіян у Константинополі пробував, тож боялася туди йти, щоб не бути пізнаною від нього. Коли ж говорила подумки: "Не можу тут більше пробувати, багато людей приходять до мене і славлять мене як чеснотливу, боюся марнославства, а ще боюся, що колись почує про мене чоловік мій, вся-бо країна та довідалася про мене, і хтось може сповістити йому. Коли ж сюди прийде — знайде мене, загубить увесь іночий труд мій. Піду ж бо звідси чи в Олександрію, чи в Антіохію". Так свята помислила і почала про це старатливо молити Бога, щоб відкрив їй, як вона чинити має, де корисніше їй пробувати.

Побачила якось уві сні трьох мужів, котрі сперечалися поміж себе за неї, кожен із них хотів узяти її собі у співжиття, вона ж відвертала їх, кажучи: "Я вже давно від подружжя втікаю, а тепер би знову його захотіла? Не буде того! Одначе хто ви є?" Відповів перший: "Я Олександр"; а інший рече: "Я Антіох"; третій же каже: "Я є Константин". Те сказавши, метнули поміж себе жеребка, хто її має взяти. І впав жеребок молодшому літами, котрий Константином себе назвав. Той-бо взяти її хотів, вона ж бо зі страху пробудилася й обміркувала бачене. Розтлумачила сон свій так: "Три мужі: Олександр, Антіох та Константин — це три городи, про які я мислила: Олександрія, Антіохія та Константинопіль. Жеребок щодо мене випав Константинові, значить, це доброзволення Боже, щоб пішла я в Константинополь і побачила отця, блаженного Васіяна. Силу має Господь, знаючи, як мене заховати, щоб не була пізнана від чоловіка мого. І хоча піду між смертні тіні, не злякаюся зла, бо Господь мій зі мною є". І, вставши, хотіла відійти. Довідалися сестри про наміра її, що відійти від них хоче, схопилися за неї із плачем і не пускали, кричачи зі слізьми: "Пощо залишаєш нас, мати наша, дітей своїх, ще не цілком у законі Господньому утверджених? Пощо покидаєш молоді у вірі парості? Ще не досить водою вчення напоєні! Куди відходиш, мати наша? Кому нас залишаєш? Пощо нас не береш із собою?" Вона ж утішила їх, оповівши Боже благоволення, що одкровенням було звіщено їй, щоб ішла в Константинопіль. І тоді послала до єпископа, молячи його, щоб прислав до неї дві диякониси, вправні у чеснотах та досконалі в житті, щоб уручити їм новозібране мале те Христове стадо. І учинив єпископ за бажанням її, прислав до неї таких дияконис, яких бажала. їм-бо преподобна Матрона вручила духовних дочок своїх, як якогось багатоцінного скарба, і, мир їм оддавши, відлучилася від них, одну лишень із собою сестру взявши, блаженну Софронію.

Прийшли до моря, знайшли корабля, що плив у Константинопіль, та й сіли в нього. Повіяв-бо помічний вітер — невдовзі й Константинового города досягли, і пішла Матрона із Софронією до церкви святої Ірини, котра була поблизу моря, зайшли до неї, знайшли раніше згаданого диякона Маркела, котрий радив блаженному Васіяну послати її до жіночого монстиря, що був у місті Ємесійському. Тому дияконові свята Матрона з'явила себе і все про себе докладно оповіла: як у Ємесії, і в Єрусалимі, і в Синаї була гонена від чоловіка, як у Вириті в ідольському храмі пробувала і сестер зібрала, і багато людей через неї Господь до Себе навернув, і як заради Нього таку дорогу із Вирита до Константинополя подолала, щоб побачити отця свого духовного, преподобного Васіяна. Маркел же пішов звістити преподобного про Матронин прихід і оповів йому все, що чув од неї. Той-бо повелів Маркелові, щоб знайшов дім тихий поблизу свого монастиря і щоб туди ввів блаженну Матрону. Коли ж це сталося, побачився із нею преподобний Васіян і благословив її, а довідавшись про всі її шляхи та пробуття, звеселився від таких подвигів та щирої її любові до Бога.

Відтоді преподобна Матрона почала безпечально пробувати в Константинополі, її ж чоловік уже помер. Преподобний же Васіян давав їй потрібне і сестер її, які залишались у Вириті, до неї привів, послав-бо на її прохання писання до єпископа Виритського, просячи його, щоб інокинь, зібраних Матроною, відпустив до Константинополя, до їхньої духовної матері Матрони. І відпущені були всі, прийшли невдовзі й пробували вкупі із преподобною Матроною, служачи Богові у преподобності та правді. А Матрона була для всіх образом боговгідного життя, на неї дивилися не тільки іночі лиця, але й мирських людей багато брало від неї користь, проходила-бо слава повсюдно про її чесноти, і славлений був завдяки їй Отець Небесний.

Дійшла про неї чутка аж до цариці, дружини царя Лева Великого, котрий у той час царював, ім'я ж їй було Верина. Вона ж, прочувши про досконале в чеснотах