Брем Стокер - Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер

Вінчестер, який, оглянувши пацієнта, прийшов привітатися зі мною, коли я снідав у їдальні. Тут нагодився й містер Корбек, і ми відновили нашу розмову на тому місці, де зупинились учора ввечері. Я сказав містеру Корбеку, що прочитав той розділ про мумію й що доктору Вінчестеру теж було б слід його прочитати. Лікар сказав, що взяв би книжку з собою, бо вранці повинен поїхати в Іпсвіч, і прочитав би її в поїзді. Я піднявся в свою кімнату, щоб принести її, але не міг ніде знайти. Я добре пам’ятав, що залишав її на маленькому столику біля ліжка. Це було дуже дивно: книга не така річ, яку б узяв хтось зі слуг. Я мусив спуститись униз і пояснити, що не можу її знайти.

Коли доктор Вінчестер пішов, ми з містером Корбеком детально обговорили історію про самоцвіт. Я сказав, що урвав читання на тому місці, де змальовували самоцвіт і знаки на ньому. Він усміхнувся і мовив:

— Якщо справа тільки в цьому, то вам не варто розчаровуватись. Ні в часи ван Гайна, ні близько два сторіччя потому ніхто не міг зрозуміти значення цього напису. Це сталося лише тоді, коли до справи взялися Янг і Шампольйон, пізніше Бірч, Лепсіус, Росселіні, Саволіні, Марієтта Бей, Волліс Бадж, Фліндерс Петрі та інші вчені тих часів, які досягнули значних результатів і відкрили справжнє значення ієрогліфів. Пізніше я поясню вам, що означають ті написи, якщо містер Трелоні не зробить цього сам. Гадаю, вам буде краще дізнатися, що сталося після розповіді ван Гайна, бо на цьому історія його закінчується.

Найважливіше у цій книжці те, що вона спонукає до дій, як це сталося з містером Трелоні та мною. Містер Трелоні — фахівець зі східних мов, але не знає мов північних. Щодо мене, то я маю хист до мов; за час навчання у Лейдені я вивчив голландську настільки, що міг легко користуватись бібліотекою. За тої пори містер Трелоні й замовив через книготорговий каталог цю книгу з перекладом, а я читав таку ж у Лейдені мовою оригіналу. Нас обох здивував опис гробниці, яку вирубали високо в скелі. Упродовж останніх століть знання про єгипетські старожитності й рукописи неймовірно зросло, тому нас обох здивувало також те, що про таке поховання не було досліджень, а на скелі не написали, хто там лежить. Та назва долини привертала увагу. Містер Трелоні шукав підтримки інших єгиптологів у своїй роботі, тож ми зустрілися, обговорили цю історію і вирішили відшукати таємничу долину. Під час приготувань до поїздки я поїхав до Голландії, щоб знайти підтвердження історії ван Гайна.

Я прибув прямісінько в Гоорн і терпляче взявся до пошуків будинку мандрівника і його нащадків, якщо такі були. Немає потреби розповідати вам деталі моїх пошуків і знахідок. Гоорн — це місце, яке мало змінилось від часу ван Гайна, хіба що воно втратило ту позицію, яку займало серед торгових міст. Вигляд у нього такий самий, як і тоді: в такому сонному містечку століття чи два не мають значення. Я знайшов будинок і виявив, що ніхто з нащадків не залишився в живих. Я розшукував записи, але марно.

Тоді я почав розпитувати, що сталося зі скарбами, і велику частку їх знайшов у музеях Лейдена, Утрехта й Амстердама, а деякі — у приватних колекціях багатіїв. Врешті-решт у крамниці старого ювеліра в Гоорні я знайшов те, що він вважав своїм найбільшим скарбом, — великий рубін у формі скарабея, з сімома зірками, весь укритий ієрогліфами. Старий не знав ієрогліфічної писемності, а філологічні відкриття останніх років іще не дійшли до його сонного світу. Він знав про ван Гайна лише те, що такий чоловік справді був і протягом двох століть його шанували в місті як великого мандрівника. Камінь він цінував тільки з точки зору його рідкісності і вважав, що карбування його псує. І хоча спершу він зовсім не хотів розлучатися з такою унікальною коштовністю, та гроші переконали його. Гаманець мій був повний, адже я робив покупки для містера Трелоні, а він, як відомо, дуже заможний чоловік.

Незабаром я повертався до Лондона з Зоряним рубіном у гаманці, й душа моя раділа. Адже тепер у нас було підтвердження чудесної історії ван Гайна. Самоцвіт поклали на зберігання у великий сейф містера Трелоні, а ми вирушили в подорож.

Містер Трелоні не хотів полишати свою молоду дружину, яку він палко кохав, але вона любила його і знала, що означають для нього ці пошуки, тож, затаївши усі свої тривоги й турботи, благословила його в дорогу.

Розділ XI

Гробниця цариці

Надії містера Трелоні були не менші, ніж мої власні. Він не такий непостійний, як я, не так піддається сумнівам і розпачу, йому властива цілеспрямованість, яка перетворює надію у віру. Деколи я боявся, що могли існувати два такі камені або що пригоди ван Гайна були вигадками багатого на фантазію мандрівника, але містер Трелоні ніколи не сумнівався у своїй вірі.

З нами сталося чимало пригод, які відривали нас від роздумів про справжність чи несправжність тієї історії. Єгипет — небезпечна країна для чужинців, надто ж громадян Англії, але містер Трелоні — безстрашний чоловік, і деколи мені здавалося, що і я не боягуз. Ми зібрали групу арабів, яких знали з попередніх мандрівок і яким могли довіряти. Нас було досить багато, щоб захиститися від грабіжників, і ми взяли з собою великий багаж. Отримавши згоду і пасивну підтримку посадовців, які досі дружньо ставились до Британії,— мабуть, зайве казати, що найважливішу роль тут зіграло багатство містера Трелоні,— ми вирушили у мандрівку через пустелю.

Після довгих блукань ми нарешті дісталися долини, яку описував ван Гайн. Вона була оточена крутими скелями, звужувалась й центрі й розширювалась на схід і на захід. Ми зупинилися перед скелею і побачили вхід у гробницю й ті ієрогліфічні фігури, які, очевидячки, були вирізьблені, щоб його приховати.

Але для