Брем Стокер - Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер

нас ті знаки не були загадкою — ми прочитали те, що фіванські жерці написали майже п’ять тисяч років тому. Ієрогліфи на скелі сповіщали:

«Сюди боги приходять не за кожним покликом. Безіменна образила їх і відтоді назавжди буде самотня. Не наближайся, бо їхня помста спопелить тебе!»

Напевне, колись це попередження мало надзвичайну силу — слово «назавжди» позначалося ієрогліфом, який означав «мільйони років». Цей символ повторювався дев’ять разів, у трьох групах по три, а після кожної групи стояли знаки верхнього світу, нижнього світу і неба, щоб через прокляття всіх богів для цієї душі не могло бути відродження ні в світі сонячного світла, ні в світі мертвих, ні в царстві богів.

Ні містер Трелоні, ні я не наважувались розповісти нашим людям про значення написів. Хоч вони і не вірили в релігію, з якої прийшло прокляття, та були настільки забобонні, що кинули б усе й утекли, якби знали, про що йдеться.

Але нас оберігало їхнє незнання і наша обережність. Ми розмістили табір поблизу, але все-таки за виступом скелі, щоб напис не був постійно перед їхніми очима, бо навіть традиційна назва самого місця — Долина Мага — лякала їх. Ми зробили драбину і вилізли на скелю. Плита, що правила за двері, була закріплена кількома камінцями.

Ми повалили її всередину і зайшли в гробницю вдвох із містером Трелоні.

З кожним кроком нас охоплював невимовний подив і захват. Це була одна з найвеличніших і найкрасивіших гробниць, які ми бачили. Витонченість скульптури і фарбування, досконалість роботи свідчили, що склеп готували ще за життя тої, для кого він був призначений. Лінії ієрогліфічних малюнків були точні, кольори — яскраві, усе в цій високій сухій печері збереглося дуже добре.

Передусім упадало в око те, що написи на скелі належали жерцям, а внутрішнє опорядження здійснив архітектор. Перша печера була вхідною камерою. В кінці її стояв кам’яний портик. Його підтримували масивні семигранні колони — такого ми не зустрічали в жодній іншій гробниці. На архітраві був вирізьблений човен місяця, в якому стояла Хатор з головою корови, диском і плюмажами, а також собакоголовий Хапі, бог півночі. Човен провадив на північ Гарпократ у вигляді Полярної зірки, оточений сузір’ями Дракона і Ковша. В останньому сузір’ї зорі були більші, у світлі смолоскипів вони аж горіли золотом.

Поминувши портик, ми виявили верхню і нижню камери поховання. Нагробний обеліск унизу на західній стіні був настільки незвичайний, що ми докладно дослідили його ще навіть до того, як розпочати пошуки мумії, яка і була метою наших мандрів.

Цей обеліск був великою пластиною з ляпіс-лазурі, повністю вкритий ієрогліфічними фігурами невеликих розмірів і незрівнянної краси. Після гравірування вони були наповнені якимось надзвичайно делікатним яскраво-червоним цементом. Там було написано:

«Тера, правителька Єгипту, дочка Антефа, володаря півночі й півдня», «дочка сонця», «цариця діадем».

Потім описувалася історія її життя і правління.

Були там зображені й царські клейноди — корони Верхнього і Нижнього Єгипту. Для нас обох було новиною побачити Хедже і Дешер — білу і червону корони Верхнього і Нижнього Єгипту — на обеліску правительки, адже існувало правило, що у Стародавньому Єгипті ці корони мав право надівати лише фараон, хоча їх можна побачити і на богині. Пізніше ми знайшли цьому пояснення, про яке я розкажу зараз докладніше.

Вже сам цей напис був незвичний, і ви собі навіть не уявляєте, яке враження він справив на нас. Ми перші прочитали послання тієї, котра боролася проти давніх богів і заявила, що зможе підкорити їх, кинувши виклик жерцям.

Стіни верхньої камери, колодязя і камера саркофага були густо вкриті написами, всі вони були зафарбовані синьо-зеленим пігментом.

Ми спустилися в колодязь за допомогою спеціального спорядження, — то була шахта завглибшки сімдесят футів, наприкінці хідник ішов угору і провадив до камери саркофага. Всередині ми знайшли великий саркофаг із жовтого каменю. Але описувати його нема потреби, ви бачили його в кімнаті містера Трелоні. Віко лежало на землі й мало саме такий вигляд, як описав його ван Гайн.

Не варто й казати, які схвильовані ми були, коли зазирнули в саркофаг. Так, у мумії справді була відірвана рука, але обламане зап’ястя було вкрите засохлою кров’ю! Враження було таке, ніби мертве тіло спливало кров’ю. Кров стікала вниз і поплямувала похоронні шати. Все, про що писав ван Гайн, було правдою, — тепер ми не мали сумнівів у тому, що та семипала рука задушила арабів і без сліду зникла.

Правителька Тера походила з Одинадцятої, чи Фіванської, Династії єгипетських фараонів, які правили з 2900 до 2500 року до нашої ери. Вона була єдиною дочкою фараона Антефа, надзвичайно освіченою й талановитою. Фараон помер, коли вона була ще геть молодою, й це підштовхнуло до активних дій жерців, які завдяки багатству і знанням здобули неймовірну владу над Єгиптом, особливо над Верхнім Єгиптом. Вже тоді вони були готові до втілення зухвалого і добре продуманого плану — забрати владу у фараона, але Антеф передбачив це і забезпечив своїй дочці підтримку армії. Він також навчив її керувати державою і навіть посвятив у таємниці самих жерців. Він використав прихильників одного культу проти іншого; кожен сподівався на виграш для себе шляхом впливу на фараона чи на якісь блага через вплив на його дочку.

Значна частина цієї історії була змальована ієрогліфами, й ми зробили висновок, що деякі з них принцеса зробила сама. На обеліску вона не без причини була названа «покровителькою мистецтва». Але фараон пішов далі — він навчив свою дочку магії, яка давала їй владу над сном і волею. Це була справжня чорна магія, на відміну від храмової, яка була нешкідливим різновидом білої магії й була призначена швидше для того, щоб вразити, ніж уплинути. Вона була здібною ученицею і перевершила своїх учителів. Вона пізнала таємниці природи і якось навіть сама лягла в могилу — її забинтували, поклали в саркофаг і залишили