Дідьє ван Ковелер - Жуль, Дідьє ван Ковелер

— А ще вони — телепати?

— Саме так, телепати. Коли привчаєш певну бактерію до певного типу робіт, а посестри по виду наслідують її приклад.

— Це точно наука чи якесь божевілля?

— Раніше було божевіллям. А зараз про це друкують статті у поважних наукових журналах і ці практики вважаються рятівними для планети. Франція ж, як завжди, відстає.

— А ти зміг би це підняти?

— Так. Якби знайшов необхідні кошти...

— Ну, тут уже справа за мною.

— Справді?

— Заспокойся: я не намагаюся бути люб’язною. Я професіонал. І мені не хочеться, аби Аліса потрапила в руки мрійника та опинилася згодом на вулиці. Ти маєш знати: вона звикла жити на широку ногу. Самостійна поведінка — це дуже добре, але лише тоді, коли є відповідний нагляд. Я не проти віддати тобі Алісу, але тільки за умови, що ти її заслуговуватимеш. Тож надай мені детальне досьє — а я передам його на вивчення моїм інвесторам. Якщо вони переймуться, то ти — король, і я віддам тобі королеву. Якщо ж ні, то ти ніхто. Все зрозуміло?

— Гадаю, у разі необхідності обирати між нами має Аліса.

— Твоя правда. Однак я — не пес. Я a priori нікому не довіряю, роблю лише виграшні ставки — інакше й пальцем не поворухну. Якщо ти будеш не на висоті, то вона отримає на тебе досьє з такими фактами, про які навіть ти уявлення не маєш. І захиститися ти не зможеш — тут у мене також не бракує зв’язків.

Вона склала газету і злегка вдарила мене по коліну, ніби підбадьорюючи.

— Гей, нічого особистого! Просто хочу трохи на тебе натиснути, аби ти поворушився і був чемним хлопчиком! Та якщо ти виявишся оманою, я хотіла б, аби Аліса негайно повернулась до мене. Вона починає нове життя, і я не хотіла б, аби вона чіпляла на себе якийсь вантаж. То як, згода?

— Дозволю собі все ж зауважити, що я заледве двома фразами з вашою подругою перемовився. Тож усе це, як на мене, передчасно...

Фред відкинула голову на шезлонг і зітхнула.

— Мені біля Аліси жити вже не довго, — не відводячи погляду від моїх кросівок, з несподіваною ніжністю в голосі заявила вона. — Але я до цього давно готова. Я завжди знала, що буду для неї лише перехідним етапом. І повір мені: роки з нею були найкращими у моєму житті. То ти згоден, чи як?

Приголомшений раптовою зміною тону, я незчувся, як відповів:

— Згоден.

— Чудово! А тепер повертайся до роботи, і зможеш уже ввечері віддати мені досьє. І нічого не кажи Алісі! Це буде нашим секретом, гаразд? Можеш сказати, що я переповіла тобі історію про зґвалтування. Бо коли вона дізнається, що я тобі допомагаю, лише махатимемо їй у спину ручками.

Її словесний «калашніков» однією чергою випустив купу дешевих погроз і неймовірні новини. Я відреагував миттю:

— Яке зґвалтування?!

— Коли Алісі було сімнадцять, за нею упадало багато хлопців, а кохатись вона обожнювала. Тільки один із них не наважувався зізнаватися їй у симпатії. Її найкращий друг. Тож одного разу після уроків разом із двома приятелями він вирішив додати собі сміливості. Але все пішло не так, як вони планували. Вона запанікувала, і один із ґвалтівників приснув Алісі в очі спреєм. Хто це був — невідомо, він так і не зізнався, а решта двоє покривали його. Їм дали двадцять років. Якщо добре поводитимуться, то наступного року вийдуть. Тепер ти знаєш усе — і можеш іти ва-банк. Та я все ж ставила б радше на твоє професійне, а не любовне майбутнє. Поквапся — вони виходять із води! Увечері ми запрошуємо тебе на вечерю до казино. Наплічник залишиш на рецепції у готелі і о восьмій підійдеш до нас. І краще не смикай за цю мотузку: Аліса вирішить, що ти її шантажуєш. Усе, ходи! Пам’ятай: я на тебе розраховую.

Вона загасила недопалок, кинувши його у пісок, віддала мені газету, накинула на плечі парео, підвелася, схопила подушку й попрямувала до «Флобера». Приклавши «Ле-Монд» до чола, я дивився вслід Фред, поки вона не зникла за «Галатеєю». Не знаю, що збентежило мене більше: щойно почуте про жахливе минуле Аліси чи перспективи мого майбуття.

Жуль одним стрибком перекинув мене на пісок.

— Як усе минуло? Усе гаразд? — поцікавилась Аліса, відтягуючи пса від мого обличчя.

Я заледве підвівся, вибираючись із поламаного шезлонга. Алісині очі горіли нетерплячкою. Я заспокоїв її, вдавши безтурботність — але вона не повірила. Зблідла. Я потупив очі. Вона двома пальцями підняла моє підборіддя і холодно й дуже чітко проказала:

— То був просто нещасний випадок, зрозуміло? Так сказав лікар. Ти маєш забути про це. Я спекалася цього самотужки, тож це нікого не стосується!

Заскочений зненацька, я пробелькотів, що ми говорили лише про роботу. Хоча брехня мені ніколи не вдавалася, все ж Аліса, здається, повірила. Вона вправно струшувала з моїх плечей піщинки й цурпалки. Поки Жуль несамовито стрибав, показуючи мені дрючок, який я мав кинути, Аліса всміхнулася, немов вибачаючись.

— Слухай, я цілком нормальна жінка! Та це не означає, що я така вже проста.

Я погодився, легко торкнувшись своїми вустами її вуст, і пішов гратися з псом.

Ми зустрілися перед готелем. Фред ніяк не прокоментувала свою зустріч із месьє Макароном, лише кинула:

— Приходь до мого грального столика о пів на восьму. Я запросила того хлопака на вечерю.

— А чому в казино? Вони ж не пускають тварин!

— Саме тому. Ви маєте залишитися наодинці, аби зрозуміти, що справді відчуваєте одне до одного, без втручання Жуля.

Це було так проникливо, що я оніміла і лише дивилась, як Фред віддалялася. Той, про кого щойно йшлося, потягнув за повід, аби привернути мою увагу. Ми пішли до крамниці, я купила Жулеві смаженої курятини і заварне тістечко з шоколадом — його улюблені ласощі. Ніби наперед намагалася підсолодити дві години самоти, що чекали на нього — зараз ідея провести цей вечір утрьох видавалася мені найгіршою у житті.

*

Фред, широко усміхнувшись — джек-пот! — звіддаля подала мені знак. Вона сиділа біля балюстради у залі, що ніби нависала над столиками для гри в бакара. Ішла вже четверта гра. Якась німфетка (навряд чи повнолітня) швиденько набирала смс, схилившись над тарілкою. З оголеного плеча спадали аж три футболки, натягнені одна на одну.

— Пригадуєш Елеонор?

— Елеонор без «а»! — уточнила дівчина. Вона підвелась, аби поцілувати мене, — ми якось бачилися. Принаймні я тебе бачила. До речі, вітаю! Які