Борис Ілліч Олійник - Таємна вечеря

цілунками, програмками. Меломанки в буклях з минулого століття сплескували руками: «Боже, як він стужився по домівці!» «Але ж який прийом... який прийом!!! Тут і камінь заплаче!» ...А він плакав за тим, що колись — давно-давно — йому не дозволили вдарити м’яча, щоб він злетів у зеніт, як планетка. І зала теж промокала розчулені сльози, не здогадуючись, що разом з Маестро плаче за своїм дитинством... Сюжет
Колами, колами листя — в осінньому танго... Може це спогад?.. А може, незбутий сюжет: Ніби в Полтаві біляво біліє альтанка... Ніби і досі там чийсь мерехтить силует... Як це далеко?!. ...Уже на моїм небоспаді Вечір в задумі схиляється на парапет. Може, це казка? А може, було те насправді: Біла альтанка і твій неземний силует? Парами плавають горлиці в небі кохання, Плавко спадаючи на молодий бересклет. Може, це пісня? А може, це просто омана: Одсвіт альтанки і цей полохкий силует? Скоро затужиться стужам на цілому світі. Холод прониже до серця, як хижий стилет. В темінь грудневу свічею провісною світить Біла альтанка і твій неземний силует. В час одиноцтва, коли перевесники в ірій Ті відлетіли, а інші збираються в лет, Не похитнусь у любові, надії і вірі, Доки на прузі видніє хоча б силует. Колами, колами лист опада з високості. Зорями хтось вишиває небесний намет... Може, це казка? А може?.. А може, це просто Осінь мені нагадала забутий сюжет? Дощ
Зажурились голуби на дощ. Сіро. Сиро. Вимокає суша, Дощ, холодний, як ослизлий хвощ, Кільчиться і облипає душу. Над усім живим — вселенський плач. У старих дубів суглоби ниють. Навіть миша проситься під плащ, Вимокла під мжичкою до нитки. Чи воно прорвало небеса — Сіється і сіється, мов просо. Задубіла від мокви коза Відігрітися у мене просить. Пригорнулась до