Борис Ілліч Олійник - Таємна вечеря

руки бджола. Уділила на подячність меду. Перепілка діток привела І сховалась до мого намету. А воно полоще доокруж: Ну, не небеса, а просто сито! З осоки приповз до мене вуж. Каже: дай хоч душу просушити. Так, либонь, у першу водолють До ковчега утлого із суші Все живе збиралось звідусюд, Щоб життя не зупинилось суще. ... Роде людський, змучений в тяжбі, Ненавистю загнаний в окопи, То невже ж для розмиру тобі Треба ще і другого потопу?! Гей, слов’яни!
Прямовисним багнетом прорізавши серпень, Сонце круто ввійшло у боснійський граніт... Причащаються серби. Прощаються серби — Від малого до сивого... Небо гримить. Чорні ризи отців. Біла паморозь болю... Пам’ять важко долає баюри й корчі — Через шість віковіч та на Косово Поле, Де над сербською тугою стогнуть сичі. Брате сербе... Ти знову стоїш наодинці У двадцятому віці на смертній межі. Тільки й те, що сьогоднішні хижі ординці На «фантоми» змінили горбаті ножі. Схаменімось, братове по вірі прадавній! То не важить, чиїх ми племен і родів: Сатана замахнувся на світ православний, На чертоги і храми отців і дідів! Так удармо ж у дзвони, допоки не смеркло, — Хай скликають до гурту слов’янську сім’ю. Бо коли не врятуємо сербів од смерті, Ми погубимо совість і пам’ять свою! Осінившись триперстям, у вірі — єдині, Ми укріпимо вірою душу і плоть! І якщо навіть світ нас полишить, як нині, — Ми — незборні, бо з нами Господь! Благословіння
В горньому граєві райдуга В сім кольорів не згоря. Світе, Європо, возрадуйся: Сходить новітня зоря! Миром, і хлібом, і зладою Під тулумбасовий грім Разом з святою Елладою Вічний віта її Рим! Світе єдиний, не