Ілля Борщак - Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана

Ненависть царя до гетьмана не знала меж. Той сам, що вкинув до в'язниці свою жінку і свою сестру, що мучив і знущався над жіноцтвом і дітворою і пізніше видав навіть на муки власного сина, хотів власними руками роздерти Мазепу; на саму Думку про його бунт він діставав приступи скаженості, яка наводила страх на його оточення.

У той час, як Мазепа зі шведським королем відступали щораз далі, нагадуючи цим відступ славних 10000 греків, серед голоду і інших невигод, царська дипломатія шукала завзятуще способів, як знищити бунтаря. Вона поробила заходи в Константинополі, щоб Мазепу видали в руки ката. Російський амбасадор передав великому візирові власноручний лист Петра, який домагався видачі Мазепи. Що більше: цар, хоча який був скупий, не завагався запропонувати великому муфтієві 300000 талярів, величезні гроші на ці часи, якщо він згодиться допомогти йому в тій справі.

Висланий з Очакова посол Карла XII Найгебавер, почувши про цю небезпеку, починає діяти. Він передає великому візирові меморіал, де заявляє, що «козаки не є підданими царя, бо тільки прийняли його дуже далеку опіку; тому-то вони мали повне право виступити збройне проти гнету, який зовсім не скривав свого наміру, щоб знищити козацькі вольності».

Швидко після цього виступає другий оборонець, що мав у Туреччині всевладний вплив: сам французький король. Його амбасадор маркіз де Ферріоль, «віце-султан», справжній амбасадор, дістає від державного секретаря закордонних справ де Торсі ноту, яку має передати Порті. У ній читаємо: «Його Християнська Високість бере собі дуже до серця прикре становище шведського короля і козаків. Не було б гідне такого Володаря, як Ти, Високий Пане, видати Мазепу цареві». Ферріоль дістав доручення вжити у цій справі відповідних заходів.

Де Торсі, якого ім'я славно записане на сторінках французької дипломатії, виходив тут із політичних мотивів великої ваги. Державний секретар, який під час перших 5 місяців того самого 1709 р. боронив з такою гідністю у Газі знесилену Францію проти найсильнішого союзу переможців — Євгенія Савойського, Марльбору, Гайнзюса і Великого Пенсіонарія Голландії розумів всю вагу турецької диверсії, зверненої проти Росії, союзниці імператора.

Коли Мазепа доїхав до Бендер, не знав про ці переговори. Турецький генерал-губернатор, уже повідомлений про рішення султана, прийняв його як-найщиріше з усіма королівськими почестями. Він повідомив його теж про московські домагання, впевнивши, що не потребує нічого лякатися: він у гостях великого султана, і сам падишах наказав пильнувати його і добре з ним поводитися, тому, що мав для нього велику пошану.

Гетьман мав забагато досвіду, щоб прийняти всі ті новини без застережень. Він знав добре, яку велику вагу мають у Константинополі гроші, знав турецькі звичаї… султан міг змінити свою думку і зрештою був далеко від Бендер. Чи можна було вірити словам його представника?

Ці думи, повні остраху, налягали щораз важче на душу гетьмана і підривали останні його сили, так уже захитані останнім страшним відступом. Він відчував, що коли його мрія розвіялась, життя втікає від нього. Він збирав усі сили і зосередив усю свою енергію на останнє зусилля, щоб видерти із рук московських катів найкращий квіт українського народу. Недалеко було вже від хвилини, коли він хотів передати зі своїх непевних рук провідний смолоскип молодшим; він хотів спасти свого союзника, шляхетного лицаря Карла XII, щоб не зазнав ганьби полону і зустрічі з диким хижаком, сплямленим людською кров'ю, Петром… Від 1 серпня, дня, коли Мазепа приїхав до Бендер, аж до дня його смерті, маємо скупі і неповні звістки. Гетьман зачинився у своїм домі у Варниці, на передмісті Бендер, і там поволі догоряв. Він приймав тільки вряди-годи відвідини Карла XII, який щодня посилав до нього за новинами. Войнаровський, що мешкав у сусідній кімнаті, дбав за останні хвилини його життя. Орлик, що виїхав був до Ясс, щоб наладнати козацьку канцелярію, вернувся до Варниці і часто просиджував з гетьманом. Мазепа хотів зробити його спадкоємцем своєї ідеї і виконавцем своєї віри, передаючи йому свій політичний заповіт, щось наче духову місію, завдяки якій він мав стати провідником мазепинців.

При кінці вересня не було вже найменшого сумніву, що щораз слабше здоров'я гетьмана наближається до лиховісного кінця. Вислали окремого вістуна до Ясс, який привіз православного священика. Мазепа висповідався і поладнав усі свої справи.

Карла XII прохав він поручити йому якусь певну людину. Знаючи турецькі звичаї. Мазепа не хотів залишити їм ні свого майна, ні своїх паперів. 29 вересня високий шведський комісар Сольдан, знавець слов'янських мов, приїхав до Мазепи. Його спомини, збережені у Стокгольмських архівах, — це майже єдине джерело, яке маємо про останні хвилини гетьмана.

Мазепа на смертній постелі прийняв його з радістю, бо Сольдан у головнім штабі полагоджував завсіди, як джентельмен, усі практичні справи українців. Мазепа знайшов у собі ще енергію, щоб жартувати з ним на тему своєї долі, прирівнюючи її до долі Овідія, що вмирав у тих самих околицях у Томах.

А втім, оповідає Сольдан, гетьман, легко кепкуючи, стежив непевним оком за маленькою скринькою, повною паперів, що стояла при ньому. Петро все своє життя шукав за тим скарбом, не попавши на його слід, і історики теж не мали досі більше щастя. Перед гетьманським ліжком стояли дві бочілочки, повні дукатів, а з-під подушок старця визирали два мішочки з дорогоцінностями. Войнаровський у сусідній кімнаті ждав, щоб прибігти на кожний поклик.

Скін почався 1 жовтня вечором. Мазепа втратив пам'ять, і маячня його тривала майже цілу добу. При ньому залишився тільки священик, Орлик, Войнаровський і Сольдан. Вони чули, як він кликав свою маму, говорив про битви і кілька разів повторив: «Скринька, скринька, треба заховати скриньку». Після цього його уста почали мимрити невиразні слова.

Звістка про близьку смерть Мазепи почала поширюватись у Бендерах. Від полудня 2 жовтня юрба тривожно збиралася довкола гетьманського дому. Були там шведи, поляки, турки, але найбільше козаків, які в повній мовчанці ждали сумної звістки. Орлик, що за ці страшні дні дозрів і передчасно постарівся, почував уже на своїх плечах тягар, залишений йому його вчителем. Він дбав за все, видавав заздалегідь відповідні накази і казав підготовити коні для вістунів.

Пополуднє в 4-й годині Карло XII прийшов востаннє попрощатись зі своїм союзником і другом, який не пізнавав уже нікого. З ним прийшли офіціальні представники Англії і Голландії. Коли він відійшов, почалась злива і справжній хмароліс навис над Бендерами впродовж цілого дня — і цілої ночі. Так-то шум розгнузданої стихії заглушив останній віддих великого