Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

Франсуа Рене де Шатобріан (1768–1848) – відомий французький письменник, «батько романтизму», державний діяч, що виступав проти Наполеона, давав поради Людовіку XVIII, відмовлявся від співпраці з іншим французьким королем – Луї-Філіпом (незважаючи на настійливі прохання) і виконував таємні доручення матері вигнаного спадкоємця престолу – герцогині Беррійської.
«Замогильні записки», які Шатобріан дозволив опублікувати лише після своєї смерті, – за жанром звичайна автобіографія, та водночас це грандіозна історична хроніка, в якій ідеться про один з найбурхливіших періодів в історії Франції (Революція, Імперія, Реставрація, Сто днів, друга Реставрація, Липнева монархія), змальовано портрети Мірабо і Лафаєта, Талейрана і Наполеона, описано Ніагарський водоспад і швейцарські Альпи, Лондон 1794-го, Рим 1829-го і Париж 1830 року…

Франсуа Рене де Шатобріан
Замогильні записки
«Наше все» французької літератури

Двадцять років тому, вперше потрапивши на Паризький Книжковий Салон, я звернув увагу на те, що у Франції немає будь-якого значного видавництва, яке б у своїй діяльності не зверталося до творчості Франсуа Рене де Шатобріана (1768–1848). Тут були і дешеві видання його повістей та романів у м’якій обкладинці, що досі входять до шкільної програми («Атала», «Рене» та інші), важкі коментовані томи його духовних творів («Геній християнства» і «Мученики»), видання його перекладів (наприклад, «Втрачений рай» Мільтона), віршів, численних дорожніх нотаток і біографій його сучасників. І, звичайно, окремо стоять багатотомні видання у шкіряних палітурках ручної роботи його мемуарів – «Замогильних записок». Це видання репрезентує лише фрагменти багаторічної праці письменника, ми не можемо вмістити в одну книгу 12 томів мемуарів людини, яка брала більш ніж активну участь у житті французького суспільства, починаючи від служби в армії з 1788 року, перед самою Революцією, і до виходу у відставку в 1829 році з посади міністра закордонних справ і відмови після Липневої революції від титулу пера Франції. Між цими датами були і співчуття Революції, і від’їзд до Америки, подалі від насильства, що запанувало у Парижі, і повернення, що завершилося важким пораненням у бою, у складі армії роялістів, і тривала еміграція в Англії, і наступне повернення на батьківщину після оголошеної Наполеоном амністії, дипломатична й адміністративна кар’єра, жорстка критика режиму і подальша опала. Його памфлет «Про Бонапарта та Бурбонів», написаний перед крахом Наполеона, котрий став бестселером на книжковому ринку того часу, за словами Людовіка ХVIII, коштував цілої армії. Двічі міністр, тричі посол Франції у столиці світу, багато разів опозиціонер і нещадний критик влади, Шатобріан у 1830-му остаточно розірвав з активною політикою і у поважні 62 роки повернувся у літературу. Він близько був особисто знайомий з усіма поколіннями французьких політиків від Наполеона і до прихильників узурпатора Луї-Філіпа, був учасником подій, і, безумовно, його мемуари (а перші розділи були написані ще в 1810 році) могли стати інформаційною бомбою в суспільстві того часу, зруйнувати кар’єри тих, хто стояв біля керма Франції в ті роки. Він був небезпечний сам для себе як носій таємниць свого часу і прийняв рішення не публікувати свої «Записки» за життя. Первинне бажання закрити текст від нащадків на 50 років після смерті було змінено важким матеріальним становищем Шатобріана, який відмовився від титулу пера і чималого грошового забезпечення, яке цей титул передбачав. З цієї ситуації він знайшов дотепний вихід. У 1836-му, в 68 років, він продав права на посмертне видання своїх «Замогильних записок» видавцям Деллуа і Сала, що створили спеціальне акціонерне товариство, яке сплатило 156 000 франків на покриття боргів Шатобріана, а також виплачувало письменнику чотири роки після цього гонорар за написані нові частини по 12 000 франків на рік, а потім – по 25 000 франків на рік до самої смерті автора. Та й тут Шатобріан переграв долю, переживши більшість акціонерів. Акціонерне товариство, що практично розорилося, змушене було продати право першого видання великому масовому газетному концерну «Прес». В останні роки життя Шатобріан купив окремий острівець біля рідного Сен-Мало у Бретані для своєї могили й багаторазово дописував і відредаговував рукопис мемуарів спеціально для газетного й окремо для книжкового читача. Таким чином, книга була написана в трьох часових пластах – час, про який іде мова, час, коли книга писалася, і час, коли автор вносив правки при передачі рукопису адвокатові після чергового заповіту. Шатобріан ще встиг привітати чергову Французьку революцію 1848 року, яка викинула з політики небагатьох до того часу живих героїв його мемуарів на узбіччя історії і остаточно поставила крапку в мінливій французькій історії першої половини XIX століття. Квітчастість і жвавість «Записок» можна охарактеризувати реплікою однієї з численних героїнь мемуарів – старої аристократки пані де Куален, яка так відреагувала на смерть кількох королів: «почався падіж вінценосної худоби». Революція, Імперія, Реставрація, Сто днів, друга Реставрація, Липнева монархія – один з найбільш насичених періодів історії Франції – тепер виходить в українському перекладі.

Олександр Красовицький

Передмова

Переглянуто 28 липня 1846 року

Париж, 14 квітня 1846 року

Sicut nubes… quasi naves… velut umbra [1].

Йова

Позаяк мені не дано знати заздалегідь, коли прийде на мене остання година, позаяк у мої літа кожен дарований людині день – то є милість, чи, точніше, кара, я мушу дещо пояснити.

4 вересня мені виповниться сімдесят вісім років: настав час покинути цей світ, який покидає мене і з яким я розлучаюся без жалю.

«Записки», що відкриваються цією передмовою, поділені на частини, які відповідають основним віхам мого життя.

На жаль, скрута, яка вічно тримала мене за горлянку, змусила мене продати мої «Записки». Ніхто не в змозі зрозуміти, скільки я вистраждав через те, що зважився закласти власну могилу; але, щоб не порушити своїх клятв і не відхилитися від обраного шляху, я повинен був принести цю – останню – жертву. Я, можливо, через легкодухість, приріс душею до цих «Записок» і бачу в них повірника, з яким мені боляче розлучатися; я мав намір заповідати їх пані де Шатобріан і дозволити їй або опублікувати їх, або знищити – сьогодні мені, як ніколи, втішна ця друга можливість.

Ах! якби перед смертю мені поталанило знайти багача, котрий повірив би в мене, викупив акції Товариства і, на відміну від цього Товариства, не став би поспішати видавати мій твір одразу після того, як по мені віддзвонить дзвін! Одні акціонери – мої друзі, інші – вельми ласкаві люди, які хотіли зробити мені послугу, але, що не кажи, кожен з них може продати акції або поступитися ними людям, котрих я не знаю і котрі опинилися у скрутних обставинах; вони, звичайно, вбачатимуть у моєму довголітті якщо не прикру перешкоду, то джерело збитків. Тим часом, коли б я був господарем цих «Записок», я залишив би їх у рукописі, а якби захотів опублікувати їх, то відклав би друкування на п’ятдесят років.

Ці «Записки» створювалися в різний час і в різних краях. Звідси – необхідність вступів, де я описую місця, які були у мене перед очима, почуття, які хвилювали мене тієї миті, коли я знову починав свою розповідь. Таким чином, мінливі форми мого життя переплелися між собою: у пору безтурботного, спокійного життя мені траплялося згадувати про часи вбогості, у дні злигоднів