Джен Сінсеро - Крутість тобі личить: як перестати сумніватися в собі й почати жити на повну

зекономиш свій час і гроші у тривалій перспективі, адже не будеш витрачати додаткових годин на якісь непотрібні чи зайві речі, незважаючи на те, якою невдалою була твоя перша спроба.

Найми бізнес-тренера, попроси свого друга, який заодно з тобою та успішніший за тебе, знайди консультанта з тайм-менеджменту, а якщо жодна з цих порад не діє, то читай далі:

ПОВЕРНИСЯ ДО РЕАЛЬНОСТІ

Інколи ми беремося за більше справ, ніж можемо подужати. Невже світ розпадеться, якщо ми не зробимо всього самі? Хіба ми станемо поганими, неприємними людьми, якщо не здійснимо вісім мільйонів задумів, які намагаємося втілити? Повернися до реальності: чому ти робиш усе, що ти робиш? Невже необхідно зробити абсолютно все, за що ти взявся? Причому в один і той самий момент? Може, щось почекає? Чи, може, якусь справу передати комусь іншому? Звалилося все разом? Якщо ж ти мусиш це виконати, то як зробити процес цікавішим для себе?

Так само, як ти ділиш на шматки час, поділи й завдання, які змушують тебе шаленіти. Такий підхід дасть тобі можливість зі всім упоратися. Ось кілька порад, як ти можеш це зробити:

Напиши перелік справ і подивися на нього з такого боку:

Що потрібно зробити саме зараз?

Що може почекати?

Створи два окремі списки. Сховай список із завданнями, які можуть почекати.

Які найважливіші справи у твоєму списку нагальних робіт?

Які з них дрібні та банальні?

Доручи ці прості обов’язки комусь іншому і заощадь собі кілька годин, а цілий день витрать на те, щоби зробити найважливіші справи. Це розставляння пріоритетів!

Що коротший список, з яким ти працюєш, то краще будеш почуватися.

І пам’ятай: ти ніколи не зробиш усього. Тож припини нервувати.

Роби те, що можеш, із радістю, і не намагайся робити цього страждаючи.

ПЕРЕДАЙ ПОВНОВАЖЕННЯ. БУДЬ-ЯКОЮ ЦІНОЮ

Один із найкращих способів полегшити свій тягар — припинити все контролювати і/чи бути жаднюгою.

Найми собі когось для допомоги. Чи поділися своїми повноваженнями з тими, хто навколо тебе.

Ти не зможеш організувати успішного бізнесу, отримати високої посади і стати класним партнером, бо ти точно посивієш до того часу, якщо будеш намагатися робити все сам.

З’ясуй, які завдання ти ненавидиш виконувати, які справи тобі ніколи добре не вдаються чи на які ти не маєш часу, і знайди когось, хто зробить це для тебе. Я усвідомлюю причину, чому ти ще так не вчинив. Імовірно, тому що ти не можеш дозволити собі найняти когось, чи думаєш, що зробиш усе краще за всіх, чи ти схиблений на контролі і хочеш сам за всім наглядати. Як і на безліч інших запитань, відповідь часто нескладна: ти просто не дивишся на проблему належним чином.

Якщо дійсно потребуєш допомоги, якщо це питання життя чи смерті, що ти робитимеш? Ти можеш знайти асистента у місцевому коледжі. Попросити про допомогу свого друга чи родича. Продати щось, а отримані гроші витратити на помічника. Чи позичити необхідну суму. Або змусити себе її заробити. Ти можеш передати обов’язки штату службовців, і нехай це буде вже їхньою проблемою. Ти можеш попросити свого чоловіка чи дружину забрати тарілки з посудомийної машини чи сказати синові-підлітку, аби навів лад у гаражі, щоб у тебе з’явилося більше часу.

Допомога завжди поряд, інколи отримати її просто, потрібно лише подивитися на все з іншого боку й так легко не здаватися, якщо щось не вдається з першої спроби.

Рішення, що ти не можеш мати того, що тобі потрібне, чи того, що ти хочеш, миттєво відрізає тобі шлях до його появи так само, як і віддаляє від тієї мрії, яка захопила тебе із самого початку. Як тільки ти думаєш: «Я не можу», Всесвіт думає так само: «Тоді все нормально, тут не потрібна моя допомога, побачимося пізніше». Навіть якщо в тебе немає жодної ідеї, звідки може прийти поміч, залишайся відкритим для будь-якої можливості підтримки, і ти будеш здивований тим, щó можеш створити і яку велику допомогу отримати. Виріши, що ти маєш це одержати, повір, що тобі це доступне, зроби все, що можеш, аби знайти спосіб змусити це трапитися. І тоді з’явиться відповідь на запитання, як це трапиться.

ПАМ’ЯТАЙ, ЩО ТИ № 1

На перше місце став свої пріоритети: не перевіряй пошти чи голосових повідомлень, не зазирай у «Фейс­бук», поки не завершиш усіх справ, які мав виконати впродовж дня. Не відповідай на телефонні дзвінки, не пиши ніяких повідомлень, коли працюєш. Потреби інших людей можуть забрати всю твою увагу, і, якщо ти дозволиш їм, вони так і зроблять.

3. Я ВИСНАЖЕНИЙ

Переконання, що відгул зруйнує все твоє життя, не тільки нездорове, а й дуже самовпевнене. От побачиш, світ продовжить рухатися навіть тоді, коли ти зупинишся і не будеш працювати. Якщо ти не робитимеш собі пауз, твоє тіло незабаром повстане, і ти можеш захворіти. Тіло так завжди робить. Стрес може стати причиною раку, серцевого нападу, печінкової недостатності, нещасного випадку, поганого настрою, може навіть заважати тобі дихати.

Окрім фактору здоров’я, подумай про те, як витрачати більше часу на приємні речі, котрі тебе надихають. Це має бути твоїм пріоритетом, бо, гм, навіщо тоді жити? Який сенс усвідомити у вісімдесят п’ять років, що ти «не зміг знайти часу», аби зробити своє життя цікавішим? Що б ти робив, яку б цікаву справу вибрав замість усіх своїх обов’язків? Це не розкіш, що доступна тільки для людей, які багатші, розумніші чи мають менше труднощів, ніж ти. Це можливість для людей, які витрачають час на те, щоби спланувати цікавіше життя.

Використовуй поради, які я дала тобі в цьому розділі, щоби мати час на відпочинок і цікаві моменти, які ти хочеш пережити, щоби ти міг насолоджуватися своїм дорогоцінним життям, поки ще його маєш.

4. ЛЮБИ СЕБЕ

Ти — молодець.

Розділ 20. Страх — тільки для лузерів

Упродовж усього життя ми ходимо навшпиньки, сподіваючись зробити його якомога безпечнішим.

Невідомий

Коли я жила у Нью-Мексико, одна з моїх подруг захотіла пройтися зі мною у печеру в горах Джемез. «Фактично та печера схожа на велику нору в землі, — сказала вона, — але я чула, що там справді круто». Їй не дуже добре вдалося розрекламувати мені це місце, особливо тоді, коли вона почала розповідати, що нам доведеться рачкувати всередині. Але я просто її не слухала. Печери мене не цікавлять, і не важливо, якого вони розміру. Я просто хотіла піти на прогулянку та піднятися в гори, і там було чудове місце, де можна з’їсти бургерів, на яке я натрапила, коли востаннє там гуляла. Печера була лише проміжним елементом нашої мандрівки, як зупинка на заправці.

Після того як ми із захватом проїхали під нескінченним небом Нью-Мексико і пройшлися червоною ґрунтовою стежкою через сосновий ліс, ми дісталися печери. Вона була точнісінько такою, як її описувала моя подруга: маленька нора в підніжжі невеликого пагорба, але достатніх розмірів, аби туди проповзти. Подруга кинула мені пару наколінників і ліхтарик та полізла першою. Я рушила за нею навкарачки, тримаючи ліхтарик у зубах, і через десять хвилин нашого перебування в печері я відчула,