НМ - Привид в гуртожитку, НМ

Віка подивилася вбік, але нічого не побачила.

— Чому воно все ще з нами? — запитала вона, страх відчувався в кожному слові.

Ася виявилася найбільш рішучою з усіх. Вона підійшла до середини кімнати, де ще залишалися залишки свічок і символів, і оглянула їх.

— Ми не можемо залишити це так, — сказала вона твердо. — Нам треба завершити те, що ми почали.

Катя похитала головою.

— Ти права, але не знаю, чи вистачить нашої сили, щоб розірвати це. Це вже не просто ритуал. Це більше.

Але їхній страх уже був занадто глибоким, щоб не діяти. Всі вони знали, що є тільки один шлях — продовжувати.

І тоді знову з'явився він. Той самий темний, нечіткий силует. Тільки цього разу він не залишався в тіні. Він наближався.

Їхні серця забились швидше.

— Готові? — Катя подивилася на подруг, її очі палають рішучістю.

Всі кивнули, хоча в їхніх поглядах можна було прочитати занепокоєння. Вони знали, що це було не просто змагання зі страхом. Це була боротьба з чимось набагато сильнішим.

— Тоді закривайте очі, — сказала Катя. — Давайте завершимо те, що ми почали.

І вони почали співати. Кожен їхній голос звучав в унісон, що здивувало навіть їх самих. Чи була це відчайдушна спроба впоратись з тим, що переслідувало їх, чи справжня віра в ритуал, — вони не могли сказати.

Світло стало яскравішим, і темрява в кімнаті зникала поступово. І хоча щось все ще залишалося, вони відчули, як із сердець спадає важкий тягар. І навіть коли останній шепіт призрака вигубився в нічній тиші, вони знали, що не все ще завершено.

Тепер їм залишалося лише зберегти спокій і чекати.

Коли вони закрили очі, все затихло. Повітря, що ще хвилину тому здавалося важким і насиченим чимось темним, стало легким і прозорим. З кожною секундою, що проходила, страх і напруга розвіювались, і тепер дівчата відчували лише тишу, яка огортала кімнату. Ніякого шепоту, ніякого руху в темряві — просто спокій.

Марі, перша, хто відкрив очі, поглянула навколо і не могла повірити. Кімната була такою ж, як і раніше, але без того страшного відчуття, яке їх переслідувало. Всі предмети, які раніше здавались наляканими чи невидимими, тепер здавалися просто речами.

— Це... це справді все? — прошепотіла Віка, не вірячи власним відчуттям.

Катя, яка тримала в руках книгу, оглянула свічки та символи на підлозі. Вона почала повільно посміхатися.

— Так, — сказала вона. — Виглядає так, ніби нам вдалося. Виглядає, що привид більше не з нами.

Ася, яка стояла найближче до вікна, зітхнула з полегшенням, глянувши на темне небо, що тепер не виглядало таким загрозливим.

— Мабуть, ми зробили це, — сказала вона з усмішкою. — Виглядає, що все нарешті припинилось.

Всі трохи здригнулися, коли ще одна хвиля тиші огорнула їх. Вони могли чути лише свої дихання та віддалені звуки з коридору, які вже не мали того надприродного забарвлення.

— Ну, якщо це справжнє завершення, — сказала Марі, дивлячись на своїх подруг. — Тепер можна й відпочити. Думаю, нам потрібно буде трохи часу, щоб отямитись від цього всього.

І вони посміхнулись, нарешті відчуваючи, що знову контролюють ситуацію. Те, що сталося, було страшним і незвичайним, але вони пройшли через це разом.

Марі ще раз глянула на кімнату — нічого не змінилося, але все було по-іншому. Вона відчула, як важкість, яка не покидала їх з першої зустрічі з привидом, поступово зникала. Відчуття розслаблення поверталося до неї, і разом з ним — впевненість, що вони зробили правильне рішення.

— Може, це був знак, — сказала Катя, задумливо. — Що ми повинні залишити те, що було, в минулому і рухатись далі. Привиди... вони можуть бути лише відголосками минулого.

Всі кивнули, розуміючи, що ці слова мали сенс. Вони були тут і зараз, і їхні уми вже починали звикати до думки, що вони нарешті здолали все це.

— Як на мене, — сказала Ася, — пора випити чаю і забути про це. І наступного разу давайте вибирати менш страшні забавки.

Усі сміялися, і навіть відчуття страху, яке все ще залишалося в глибині душі, почало відступати. Вони знали, що подолали випробування, і що вже в змозі йти далі. Тепер все залежало лише від того, як вони захочуть повернутися до нормального життя.

І так, з цією думкою вони сіли за стіл, розслабляючись і вперше за довгий час відчуваючи, що їм більше не потрібно ховатися від чогось, що знаходиться поза межами їхнього розуміння. Вони були готові до нових випробувань, але вже з новим розумінням — у них є сила, щоб подолати будь-яке зло.

Кімната нарешті стала справжнім домом.

Всі дівчата повернулися до Максима, коли він тихо увійшов до кімнати, його обличчя було серйозне, і вони одразу відчули, що щось не так.

— Що сталося? — запитала Віка, поглядом проводячи Максима до стільця. Їхні серця були сповнені неспокою, адже вони ще не зовсім оговталися від пережитого вчорашнього досвіду з привидом, коли сюрпризи не припинялися.

Максим не відповів одразу. Він сів на стілець, важко зітхнувши, і його руки затремтіли.

— Ната і Егор... вони померли, — сказав він, наче відчуваючи, як ці слова важко виносяться. — І це... це не було випадковістю. Вони загинули за дивних обставин.

Дівчата застигли на місці, не вірячи своїм вухам. Спочатку було мовчання, а потім Ася, злегка похитуючи головою, запитала:

— Як це... що сталося? Ви впевнені?

Максим зітхнув і поглянув на них, здавалося, що цей погляд не несе нічого доброго.

— Ми розслідуємо, але поки що маємо мало фактів. Виявилося, що Ната і Егор були знайдені в своїй квартирі... обидва без свідомості, а потім з'ясувалося, що їхні серця просто зупинилися. Я підозрюю, що це не природна смерть. Я не хочу лякати вас, але це має зв'язок з тим, що відбувалося тут... із цими дивними подіями.

Віка поклала руку на стіл, намагаючись заспокоїтися, але її пальці тремтіли.

— Ви хочете сказати, що це якось пов'язано з привидом? — спитала вона, не вірячи в те, що чує.