НМ - Привид в гуртожитку, НМ

Натиск тривоги відчувався у повітрі. Дівчата стояли в тій тісній кімнаті, розуміючи, що зараз кожен їхній рух може мати вирішальне значення. Катя, все ще тримаючи книгу, перевела погляд на подруг, її очі були сповнені страху й рішучості одночасно.

— Нам треба швидко вирішити, — сказала вона, закриваючи книгу, щоб зосередитися. — Якщо ми не завершимо ритуал до півночі, можуть статися дуже страшні наслідки.

Віка нервово поглянула на годинник.

— Чи можемо ми справді це зробити? Чи готові ми до того, щоб все це припинилося? — її голос трохи зірвався, але вона намагалася не показувати сумніви.

Ася, яка до цього залишалася мовчазною, підійшла ближче до стіни, де були вирізані символи. Її очі виглядали глибокими, майже завороженими.

— Якщо ми не зробимо цього зараз, ми ніколи не будемо вільними від того, що нас переслідує. — її голос був спокійний, але від нього віяло відчуттям важливої місії.

— Але хто стане жертвою? — запитала Марі, не стримуючи своє занепокоєння. — Всі ми ж не можемо бути жертвами.

— Я не знаю, — відповіла Катя, намагаючись знайти правильні слова. — Це залежить від того, як ми виконаємо ритуал. Якщо ми щось зробимо не так, кожна з нас може стати тією самою жертвою.

Їхній погляд перетиналися, і в кожній з них відбивалася та сама думка: "Ми повинні це зробити разом. Інакше..."

І раптом у кімнаті відчули легкий подих вітру, хоча вікна були закриті, а двері — замкнені. Це був дивний, ледь помітний рух повітря, ніби щось або хтось намагається увірватися.

— Це не ми... — прошепотіла Віка, її обличчя стало білим. Всі замовкли, слухаючи ці непояснювані звуки. Кожен із них здригався, наче на межі чогось страшного.

— Потрібно поспішати, — сказала Катя, збираючи всю свою рішучість. — Всі беремо свої місця. Ми будемо виконувати ритуал, навіть якщо це означає, що хтось із нас стане жертвою.

Вони зібралися навколо центральної частини кімнати, де на підлозі були накреслені ще кілька символів. Катя встала посередині, витягнувши з сумки три старовинні свічки, які вона принесла. Вона поставила їх на відповідні місця в точках трьох сторін символів.

— Ми повинні правильно виконати кожен крок, — сказала вона, знову повертаючи книгу. — Читайте за мною.

Марі, Ася і Віка уважно стежили за її словами, хоча деякі частини заклинань були настільки складними, що вони вимовляли їх з помилками. Але чим більше вони читали, тим сильніше було відчуття, як темрява навколо їхнього світу починає рухатись.

Всі три свічки раптово загорілися одночасно, не зважаючи на те, що було без вітру в кімнаті. Із кожним новим словом ритуалу почали відбуватися дивні речі. На стінах з’являлися світлові плями, схожі на мерехтливі форми, і з кожним рухом Каті з’являвся дивний подих — ніби не тільки вони були тут.

— Що це? — прошепотіла Ася, її голос був наповнений тривогою. — Що ми зробили?

Катя мовчки дивилася на свічки, її руки здригалися. Всі навколо відчували, як стає все більш холодно. Вихід із цього починав здаватися не таким очевидним.

І тут вони почули його. Легкий шелест, звук, ніби хтось рухається по кімнаті. Потім, незважаючи на те, що вони були всі разом, в одній кімнаті, Марі побачила його перший. Силует, нечіткий, прозорий, повільно наближався до них.

— Це він! — закричала Марі, відступаючи назад.

Але Катя, не втрачаючи концентрації, продовжила вимовляти останні слова заклинання.

Світло від свічок вибухнуло яскраво, і вся кімната затряслася. Вони почули гучний вибух, і раптом, темрява розступилася, а перед ними з’явилася тиша. Як ніби все, що було, зникло.

Катя, втомлена і виснажена, стояла з затиснутою книгою в руках.

— Ми це зробили, — сказала вона, зітхаючи. — Але не знаю, чи було це правильно.

І ось, коли все здавалося б завершилось, Катя відчула погляд за її спиною. Чи це був привид, чи нещо інше... їхній кошмар лише починався.

Темрява у кімнаті затягувала їх у своє володіння, і навіть те, що вони перемогли, не давало відчуття повної перемоги. Світло свічок все ще горіло яскраво, відкидаючи тіні на стіни, але хтось із них не міг позбутися відчуття, що в кімнаті залишилось щось, чого вони не могли побачити.

Катя озирнулася, але кімната залишалася такою ж, як і перед тим. І тільки повітря навколо здавалося важким, сповненим невідомої небезпеки.

— Що це було? — запитала Віка, не знімаючи погляду з темного кута кімнати, де досі здавалось, щось приховане.

— Я не знаю, — відповіла Катя, але її голос був спокійним. — Можливо, це просто залишковий ефект ритуалу. Потрібно почекати.

Але навіть попри її слова, вони всі відчували цей дивний холод, що не покидав кімнату, і відчуття, ніби на них все ще хтось дивиться з того невидимого боку.

Марі підвела голову, її погляд був твердим і рішучим.

— Тільки не кажіть мені, що нам ще не вистачило сили. Ми справді перемогли чи ні?

Катя знову перевела погляд на книгу, де були написані всі заклинання та інструкції для ритуалу. Вона перегортала сторінки, намагаючись знайти відповідь.

— Можливо, ми зробили помилку в останньому кроку, — тихо сказала вона. — Але це не означає, що ми не маємо шансів. Можливо, це лише початок того, що нам доведеться пройти.

Ася, яка все це слухала, зробила крок вперед, обережно дивлячись на книги та свічки, що досі горіли.

— Нам не можна відступати, — сказала вона рішуче. — Ми вже в цьому. Тепер, або ми впораємось до кінця, або щось зламається.

Всі мовчки переглянулися, ніби в їхніх поглядах відображалася спільна думка: вони вже занадто далеко зайшли, щоб повернутись.

І в цей момент, коли здавалося, що все може затихнути, вони почули його знову.

Тонкий, ледве чутний шепіт, що звучав звідкись із темряви. Спочатку це було ледь помітно, але через кілька секунд усе стало чіткіше. Це був не голос. Це був лише звук — як шурхіт одягу, як доторк руки до холодної поверхні.

Марі завмерла на місці.

— Це... це не зникає, — прошепотіла вона, її голос тремтів.