НМ - Привид в гуртожитку, НМ

Один з хлопців, Андрій, вирішив залишитися. Він хотів розкрити таємницю і з'ясувати, що сталося з дівчатами, адже ніхто не міг зрозуміти, чому вони зникли і чому не було жодних слідів їхнього існування.

Андрій залишався в кімнаті однієї з дівчат, розбираючи старі записи, зібрані ними за останні тижні. Він натрапив на дивні нотатки, записані у щоденниках дівчат. Усі ці записи описували ті самі події: появу загадкових людей в масках, а також таємничі знаки і сновидіння, що повторювалися ночами.

Одна з дівчат, Ася, писала, що в неї було відчуття, наче вона спостерігає за кимось із майбутнього, наче ці люди в масках приходили з іншого часу чи виміру. Вона згадувала, як чула у снах голоси, які її кликали, а також голоси тих, кого вже не було серед живих.

Андрій вирішив, що він повинен дізнатися більше, і не дивлячись на свій страх, він вирушив уночі до місця, де, за словами дівчат, з'являлися ці дивні люди. Це була стара підсобка у підвалі гуртожитку, яку ніхто не відвідував вже багато років. Але те, що він там знайшов, не могло бути пояснене раціонально.

На стінах були графіті, які виглядали так, ніби вони змінювались прямо на очах. Строки змішувалися, перетворюючись на слова, яких не існувало в жодній мові. Він вирішив доторкнутися до одного з написів, і одразу ж відчув, як його тіло оволодіває холод, а потім світло навколо згасло.

І в темряві, він почув кроки. Чиїсь тіні рухалися по підлозі, а його серце забилося швидше. І тоді він зрозумів: щось невидиме наближалося. І це було не просто примарою — це була реальність, що стирає межу між життям і смертю.

Це був той момент, коли розкривалася темна таємниця цього місця. І, можливо, всі, хто залишався, вже ніколи не зможуть втекти від того, що чекає їх у цьому страшному світі.

Це не був кінець, а лише новий етап у таємничих подіях, які накрили гуртожиток. Хлопці та інші студенти почали відчувати дивні зміни в поведінці місця. З'явилися нові, непояснені звуки: шелест, ледь чутні кроки в коридорах, двері, що замикаються самі по собі. Іноді навіть здавалося, що на стінах виникають чорні плями, які швидко зникали, наче їх не було.

Захоплені страхом, студенти почали залишати гуртожиток, один за одним, намагаючись втекти від чогось невидимого. Але це не рятувало їх — як тільки вони йшли, їх переслідували ті самі кошмари, що виникали в нічних видіннях.

Один з хлопців, Андрій, вирішив залишитися. Він хотів розкрити таємницю і з'ясувати, що сталося з дівчатами, адже ніхто не міг зрозуміти, чому вони зникли і чому не було жодних слідів їхнього існування.

Андрій залишався в кімнаті однієї з дівчат, розбираючи старі записи, зібрані ними за останні тижні. Він натрапив на дивні нотатки, записані у щоденниках дівчат. Усі ці записи описували ті самі події: появу загадкових людей в масках, а також таємничі знаки і сновидіння, що повторювалися ночами.

Одна з дівчат, Ася, писала, що в неї було відчуття, наче вона спостерігає за кимось із майбутнього, наче ці люди в масках приходили з іншого часу чи виміру. Вона згадувала, як чула у снах голоси, які її кликали, а також голоси тих, кого вже не було серед живих.

Андрій вирішив, що він повинен дізнатися більше, і не дивлячись на свій страх, він вирушив уночі до місця, де, за словами дівчат, з'являлися ці дивні люди. Це була стара підсобка у підвалі гуртожитку, яку ніхто не відвідував вже багато років. Але те, що він там знайшов, не могло бути пояснене раціонально.

На стінах були графіті, які виглядали так, ніби вони змінювались прямо на очах. Строки змішувалися, перетворюючись на слова, яких не існувало в жодній мові. Він вирішив доторкнутися до одного з написів, і одразу ж відчув, як його тіло оволодіває холод, а потім світло навколо згасло.

І в темряві, він почув кроки. Чиїсь тіні рухалися по підлозі, а його серце забилося швидше. І тоді він зрозумів: щось невидиме наближалося. І це було не просто примарою — це була реальність, що стирає межу між життям і смертю.

Це був той момент, коли розкривалася темна таємниця цього місця. І, можливо, всі, хто залишався, вже ніколи не зможуть втекти від того, що чекає їх у цьому страшному світі.

Андрій спробував відшукати вихід, але підлога під ним почала тріщати, а стіни здригались, наче їх охоплював невидимий тиск. Кроки ставали чіткішими, і з кожним рухом він відчував, як температура в кімнаті падає. Тіні наближались, і він розумів, що це вже не просто примари.

Здається, все стало частиною нескінченного циклу: тут були вони — дівчата, і навіть ті, хто покидав гуртожиток, вже стали частиною цієї страшної гри, і всі вони виявлялися лише маріонетками в руках сили, що не піддавалася розумінню. Він згадував усі записи, усі загадки, і навіть передчуття тих, хто прийшов раніше. Але тепер, він був там, і все це стало частиною його власної долі.

Раптом, перед ним з'явилася остання тінь. Тінь, яка раніше не мала обличчя, стала чіткішою, і він побачив на її губах напис: «Ви всі стали частиною цього місця. І тепер ви ніколи не покинете його».

І тоді, серед темряви, Андрій відчув, як його свідомість почала розмиватися. Це було не просто втрата відчуттів, це було щось більше — відчуття, що його не існує. Світло згасло остаточно. Тіні поглинули його. І більше ніхто не дізнається, що сталося з Андрієм та іншими.

Гуртожиток залишався пустим. І навіть коли його хтось відвідував, вони більше не знаходили слідів того, що колись тут існувало. Залишились тільки темні стіни та тіні, що спостерігали з темряви, чекаючи на наступну жертву.

І ці тіні не перестануть повертатися, поки не заберуть усіх.

Кінець