Марія Кореллі - Спокута сатани

в житті побачила щось настільки непристойне, що ніколи не в змозі цього забути. Стиснуті вуста, круглі безбарвні очі, застиглий вигляд ображеної цноти − ось що створювало таке враження. Неможливо було довго дивитись на міс Шарлотту без того, щоб не почати дивуватися, що ж такого трапилося в її далекій молодості і що так образило її чистоту й залишило на обличчі незгладний слід. Щоправда, відтоді мені доводилось зустрічати багатьох англійок, які мали на обличчях саме такий вираз, − особливо серед старих і негарних дам вищого світу.

Зовсім іншим було веселе, гарненьке личко молодшої дами, якій нас відрекомендували потім; вона, ледь підвівшись зі свого зручного фотеля, усміхнулась до нас із підбадьорливою фамільярністю.

− Міс Даяна Чесней, − промовив сквапливо граф, − ви, княже, можливо, знаєте її батька, принаймні чули про нього: знаменитий Нікодем Чесней, один із наймогутніших залізничних королів.

− Безперечно, я знаю його, − тепло відповів Лючіо. − Хто його не знає! Я часто зустрічав його: чудова людина, обдарована дивовижним почуттям гумору та життєрадісністю. Я дуже добре пам'ятаю його. Ми нерідко зустрічались у Вашингтоні.

− Справді? − проказала міс Чесней якось байдужно. − Як на мене, він великий дивак: щось середнє між білетером та митним офіцером. Я не можу дивитись на нього без відчуття, що маю от-от вирушити в дорогу: здається, всі залізниці відбиті на його обличчі. Я йому про це кажу. Я кажу йому: «Якби ти не мав на обличчі від битків залізничної служби, ти мав би кращий вигляд!» І ви вважає те, що він цікавий?

Сміючись із цієї нової вільної манери, з якою юна особа критикувала свого батька, Лючіо протестував.

− Я не вважаю, що він цікавий, − зізналася міс Чесней, − можливо, тому, що всі його анекдоти чула безліч разів, крім того, багато з них надруковано в книжках, тому для мене вони не становлять великої цінності. Деякі з них він принагідно переповідає принцові Вельському, але мені вже не намагається їх повторювати. Однак він дуже спритна людина, він швидше за інших здобув капітал. І ви маєте цілковиту рацію стосовно його життєрадісності: сміх його відлунюється у ваших вухах до наступного тижня.

У її очах сяяла веселість; вона озирала наші усміхнені обличчя.

− Ви думаєте, що мені бракує шанобливості, чи не так? − вела вона далі. − Але, знаєте, він зовсім не схожий на класичного «сценічного батька» з розкішними сивими кучерями, який роздає благословення; він сам би не хотів, щоб до нього надто шанобливо ставились. Сідайте, панове! − і вона кокетливо повернула гарненьку голівку до графа: − Посадіть їх, лорде Ельтон; ненавиджу, коли чоловіки стоять. «Вища стать»! А ви й без того дуже високі, − до дала вона, з неприхованим захватом окинувши поглядом гарне обличчя й усю постать Лючіо. − Дивитись на вас − усе одно, що яблуні дивитись на місяць!

Лючіо щиро розсміявся та сів коло неї; я сів з іншого боку. Старий граф досі стояв біля каміна, розставивши ноги та всіх нас осяваючи своєю прихильністю. Безумовно, Даяна Чесней була чарівним створінням, однією з тих удатних американок, які морочать голови чоловікам, не збуджуючи в них пристрасті.

− Отже, ви славнозвісний містер Темпест? − спитала вона, кидаючи на мене критичний погляд. − Знаєте, це чудово! Я зав жди кажу, що лише замолоду варто мати купу грошей. Старі багатії лише наповнюють грішми кишені лікаря за його намагання відремонтувати їхні горопашні слабкі тіла. Я знала одну бабцю, яка отримала у спадок сто тисяч фунтів стерлінгів, коли їй самій було дев'яносто п'ять років. Бідолашна, вона плакала! Вона мала достатньо розуму, щоб уявити, як добре могла б вона раніше пожити з цих грошей! Вона не залишала ліжка, і єдиною її розкішшю була півпенсова перепічка до чаю, розмочена в молоці. Це було все, чого вона бажала.

− Ста тисяч фунтів вистачило б на багато перепічок! − сказав я, посміхаючись.

Гарненька Даяна засміялася.

− Але ви, містере Темпест, я гадаю, прагнете чогось більшого! У розквіті сил є сенс володіти багатством! Ви тепер один із найбагатших людей, чи не так?

Вона поставила питання з неповторною наївністю і, здавалось, не вбачала в цьому проявів недоречної допитливості.

− Я міг би бути одним із найбагатших, − сказав я, й тієї самої миті в мене промайнула думка, що нещодавно я був одним із найубогіших, − але мій друг, князь, значно багатший за мене.

− Невже? − і вона витріщилась просто на Лючіо, який зустрів її погляд із напівпоблажливою, напівглузливою посмішкою. − Добре! Після цього мій батько − жебрак! Ну що ж! Цілий світ біля ваших ніг!

− Майже так, − відповів Лючіо серйозно, − але, люба міс Чесней, світ так легко покласти до ваших ніг! Без сумніву, ви це знаєте. − І він підкреслив слова виразним поглядом своїх незрівнянних очей.

− Я вгадую комплімент. Загалом я їх не люблю, але цього разу пробачу вам.

− Пробачте, будь ласка! − промовив він зі сліпучою усмішкою. Вона, перервавши свою балаканину, дивилась на нього з подивом, немов заворожена.

− І ви однолітки з містером Темпестом? − спитала згодом вона.

− Даруйте, я на багато років старший!

− Справді? − вигукнув лорд Ельтон. − Ніколи б не сказав! Як ви вважаєте, Шарлотто?

Покликана у свідки, міс Фітцрой піднесла до очей елегантну лорнетку та почала критично розглядати нас обох.

− Я б сказала, що князь трохи старший за містера Темпеста, − зауважила вона тоном вишуканої вихованості, − але тільки трохи.

− Принаймні, − вела своє міс Чесней, − ви достатньо молоді, щоб насолоджуватися вашим багатством, чи не так?

− Достатньо молодий чи достатньо старий, як волієте, − сказав Лючіо, безтурботно знизавши раменами, − але, на жаль, я не насолоджуюся ним!

Тепер міс Чесней втілювала суцільне здивування.

− Що роблять для нас гроші? − вів далі Лючіо, і очі його, розширившись, прибрали того дивного виразу задуми, який так часто збуджував мою цікавість. − Світ, можливо, й буде біля ваших ніг − але що це за світ? Мішурна брила з грубої речовини. Багатство − лише дзеркало, яке показує людську натуру в її най гіршому вигляді. Люди плазують перед вами, підлещуються до вас, брешуть, аби здобути вашу прихильність задля власного пожитку; принци крові охоче принижуються та йдуть до вас позичатися. Внутрішня гідність (якщо ви її маєте) не береться до уваги: