Олександра Малінкова - Будинок не для щастя, Олександра Малінкова

     Може й на краще, що між нами нічого не було. Та після того, що побачила, навряд чи буде. Навіщо відкриватися чоловіку, який може ось так просто зрадити майже на твоїх очах з іншою. Чи коли немає ще зобов'язань, то це не рахується? От тільки, що йому завадить робити те ж саме зустрічаючись зі мною? Коли жінка справді потрібна, їй не влаштовують публічну виставу з приниженням її честі, гідності, та почуттів!

      Марічка обвела прискіпливим поглядом Катерину, потім Арта, й доторкнулася до моєї руки. Видно певний пазл склався і в її голові.

- Ти як? - Запитала дівчина.

- Наче тримаюся, ноги лише болять! - Відповіла колезі.

- Я зараз не про це! Між ними щось було, чи я помиляюся? 

- Звідки мені знати, слава Богу свічку не тримала!

- Може не слід робити поспішних висновків? От мій чоловік теж колись відгріб майже ні за що, бо я як в тому анекдоті забула, що його попросили помінятися і вийти у нічну зміну.

- Він же ж не повернувся зі слідами червоної помади… - Пошепки відповіла.

- Якщо просто спитати в нього!? Ну щоб пояснив! - Запропонувала вона.

- А це вже точно ні! - Категорично відповіла, намагаючись робити це якомога тихіше, досить вже “пікантних” подробиць мого життя для сторонніх очей. - Картинка на лице! Вірний вибір. Гарна дівчина з його кола. Зрозуміло, що офіціянтка з звичайної кав'ярні не самий ліпший вибір!

      У будь-якому випадку слід гідно себе поводити. Стою рівно, та виконую свої службові обов'язки. Ніхто не має знати чого мені це коштує, і що відбувається всередині.