Ніколь Кові - Небезпечний, Ніколь Кові

СОФІ КЕРР

Це так дивно. Прокинутись поряд з Тернером, снідати з ним, їхати в одній машині.

Я розглядаю вулиці з вікна. Ми минаємо Паял і вʼїжджаємо в Норрботтен. Чомусь мене охоплює дивний страх. Я зовсім не готова повернутись в святу Марію, знаючи, що про мене там говорять. Дивно, але в Паялі я відчуваю себе якось спокійніше.

-Я чекатиму тут.-каже мені Тернер, зупинивши свого мерседеса на парковці. Насправді, я б не хотіла, аби він тут лишався. Це викличе ще більше розмов про мене. Але інша частина мене кричить, щоб він зайшов зі мною всередині. Кемерон ніби захисний жилет для мене. Я відчуваю себе в безпеці поряд з ним і ловлю себе на думці, що ще кілька днів назад було навпаки.

-Добре.-тихо відповідаю я і вихожу з авто.

Руки тремтять від того, яке забите подвірʼя коледжу. Здається ніби всі дивляться лише на мене.

І стає ще гірше, бо в кишені вібрує телефон. Я дістаю, дивлюсь на екран і бачу це...
 

«Лишився тиждень, крихітко. Сподіваюсь ти вже знайшла гроші.»

Вимикаю телефон і переборюючи тремтіння в руках іду далі доріжкою з бруківкою до корпусу і моє серце починає вириватись з грудей, коли я помічаю знайомі обличчя.

-Софі!-кричить знайомий голос і я обертаюсь.

-Інес.-відповідаю я, обертаючись на голос.-Рада тебе бачити.

-Ти давно не зʼявлялась!-вигукує вона і обіймає мене за плечі.-Нік казав, що тебе відрахували.

-Я поновилась.-відповідаю я і роблю крок назад.

Довге темне волосся Інес зібране в тугий хвіст, а сіра сукня, не дивлячись на те, що закрита зверху, відкриває вид на стрункі ноги.

Ми ніколи не були подругами, але непогано приятелювали. Нік завжди питав, чому я розмовляю з нею, адже тоді над дівчиною насміхались, але причиною я ніколи не цікавилась. Вона непогано вчилась і була приємна в розмові, тож мене це не турбувало.

Та тепер, після усіх пліток, я зовсім не знаю кому можу довіряти.

-Це чудова новина!-посміхається вона і поправляє сумку на своєму плечі.-Ти багато пропустила. Джейсон почав зустрічатись з Ліз, а Джулія виявилась лесбійкою, уявляєш! Стільки пліток!-каже з посмішкою вона і трохи піднімає брови.-До речі про тебе теж пліткують. Кажуть ти живеш в Паялі.

-Насправді я поспішаю.-оминаю цю тему я.-Була рада побачитись, Інес.

-До зустрічі.-відповідає вона і я прямую далі.

Зустрічаю ще кілька знайомих, які холодно зі мною вітаються і нарешті опиняюсь в кабінеті секретаря. Роблю кілька підписів, отримую новий розклад і уважно слухаю які предмети мушу перескласти в кінці семестру.

Вийшовши з кабінету, кидаю папірці у портфель і прямую на вулицю. Хочеться швидше вшитись звідси. Та щойно підхожу до парковки, бачу натовп біля мерседеса Кемерона. Чорт...

Підходжу ближче і чую сміх дівчат, та голоси хлопців.

Нарешті Тернер мене помічає. Він щось говорить натовпу навколо себе і ті прощаючись, розходяться. Я чекаю трохи поодаль, аби не світитись поряд з хлопцем. Він сидить на капоті, курить і коли всі розійшлись манить мене вказівним пальцем до себе. Я трохи вагаюсь, та все ж підходжу.

-Впоралась?-запитує він.

-Так. Давай вже поїдемо.-відповідаю я і всідаюсь в машину. Хлопись кидає недопалок на землю і нарешті теж сідає за кермо.

-Ти якась напружена.-сміється він і виїжджає з території.

-Всі дивляться на мене, як на хвору і шепочуться за спиною, а тут ще й ти. З натовпом.-відповідаю я.

-Старі знайомі.-пояснює хлопець і я дивуюсь.

-Ти теж тут вчився?-запитую я і Кемерон стримано киває, звертаючи з головної дороги.

-Не хочу про це говорити.-відповідає він і я замовкаю.

Певно вчорашньої розмови буде достатньо. Він і так багато про себе пояснив. Я маю почекати, доки він зможе розкритись повністю.

__________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Софі сидить поряд на сидінні і обіймає руками коліна. Я бачу яка вона пригнічена після поїздки в Святу Марію, але їй слід зрозуміти, що світ жорстокий і звикнути до цього. Вона не завжди зможе тікати від проблем. Колись доведеться їх вирішувати. І якщо потрібно, це робитиму я.

Нарешті припаркувавшись біля мого будинку, я дістаю ключ з авто і Керр підіймає на мене здивований погляд.

-Я думала ти відвезеш мене додому.-каже вона і я підіймаю кутикгуб вверх.

-На те маленьке ліжко? Нізащо.-відповідаю я і дівчина червоніє.-Виходь, пташко.

Вона слухняно вилазить з машини і підходить до мене. Щось всередині так жадібно просить торкнуться до цієї блондинки, що я не витримую і беру її руку в свою, переплітаючи пальці. Відчуваю, як вона ахнула і закусила нижню губу.

Це таке незвичне почуття, що я й сам приємно дивуюсь. Я ще ніколи не водив нікого за руку.

Ми підходимо до дверей, я відчиняю їх і ми нарешті вдома. Керр кидає свій портфель на підлогу і розгублено оглядає коридор.

-Навіщо ти мене сюди привіз? Я б мала йти працювати в салон Ремі.-починає вона.-До того ж завтра в мене заняття.

-Ти не працюватимеш в салоні Ремі.-відповідаю я і нарешті хапаю її за пояс джинс, підтягуючи до себе.-Не хочу аби ти торкалась до якихось придурків.

-Я заробляю цим гроші.-відповідає дівчина і намагається мене відштовхнути.

Ці цікаві відносини між нами страшенно мені подобаються. Така неслухняна пташка... їй геть не хочеться сидіти в моїй клітці.

-Ти більше не думаєш про гроші.-кажу я і перехоплюю її руки піднімаючи їх у повітря, аби вона припинила мене відштовхувати.-Думай про навчання.-я нахиляюсь до її вуха.-І про мене.

Софі важко ковтає і ми зустрічаємось поглядами.

-Я краще повернусь до себе.-тихо відповідає вона.

-Не мрій.-відповідаю я і впиваюсь в ці солодкі пухкі губи, які чекав ще зранку. Керр секунду пручається і нарешті відповідає. Її тіло мʼякне і я кладу її руки собі на плечі і обіймаю за талію, притискаючи до вхідних дверей.

-Це якось... неправильно.-шепоче вона, ледь відірвавшись від поцілунку.-Я ж навіть не давала згоду, бути твоєю...-вона мнеться.-...дівчиною.