Ханна Еванс - Ти не мій брат, Ханна Еванс

Настя

Наступні дні стають дійсно "пеклом". І це ми ще, під одним дахом не живемо. Артур не дає мені спокою, постійно намагається образити. Кидає їдкі коментарі у мій бік. Звичайно Лінка мене захищає. Хоч я їй і кажу, що не потрібно. Я ж розумію, чому він те робить. Стає боляче за себе і за нього. Але у Лінки своя думка. Вона каже, що він їй не подобається.

А ось Арс з ним спілкується. Так, він мене розуміє, але підтримує бік Артура. Каже, що я боягузка. Я й не заперечую. Тому, що дуже слабка і не боролася за нас, а здалася. Мої друзі нічого не знають про Вадим. Адже, коли б вони знали, то розказали про все Артурові. А я боюся того, що він піде розбиратися з ним. А той в свою чергу, зруйнує стосунки між матір'ю і Олегом Антоновичем. А вона тільки почала жити. Бачу, яка мама щаслива і як "сяє". Знаю, що вона пережила, адже все те бачила і переживала разом із нею. Я не можу так егоїстично, вчинити з матір'ю. Тому і мовчу, нехай він краще мене ненавидить, аніж знає правду.

Бачу з яким холодом і ненавистю Артур на мене дивиться. Від того, хочеться постійно плакати, але я себе стримую. Розумію, що сама винна. Адже не змогла нас відстояти перед сім'єю. Я навіть не спробував за нас боротися. Тому й кожну ніч мучуся в кошмарах, або взагалі спати не можу.

Мені зараз важко і без того, а Артур задає ще більше болю. Адже фліртує з дівчатами у мене на очах, або цілується з ними, не соромлячись. А у моїй голові, наш перший поцілунок на закинутому майданчику. 

" Як мені його забути? "

Серце розривається. Більше так не можу. Це не в моїх силах, я дуже слабка.

* * * * *

Сьогодні п'ятниця. Вже два тижні, як ми з Артуром розійшлися. Заходжу у свою квартиру і чую голоси на кухні.

 - Настя, доню, це ти?

 - Так мам.

Мама виходить і за спини появляється Олег Антонович.

 - Сподіваюсь, я не завадила?

Вони переглядаються.

 - Ні, звичайно! Доню, а чому ти так рано повернулася? На дворі така гарна погода, погуляла б з Аліною чи Арсеном.

 - Не хочеться. Я буду у себе. Не хвилюйтеся, я вам не заважатиму.

Вони розсміялися. А тоді заговорив Олег Антонович.

 - Настю, ти нам не заважаєш. До речі, за ці вихідні, ви з мамою повинні переїхати до нас.

 - Що?!

У мене шок. Я знала, що колись цей день настане, але не зараз.

" Я не зможу жити під одним дахом з Артуром. Моє серце не витримає. "

 - Доню, у нас на наступні вихідні, реєстрація шлюбу. Тому за цей тиждень, ми повинні перевезти всі речі. У будні в тебе навчання, а у нас робота. Олег вже про все подбав. Навіть знайшов людей, які будуть знімати нашу квартиру. А гроші за неї, будуть тобі на навчання.

 - Але Марино, я ж казав, що без квартири допоможу фінансово, Насті!

 - Ні, це не обговорюється! Для нас важливо понад усе, бути незалежними. У мене робота, колись і в Насті буде. А доки вона навчається, то гроші з квартири будуть їй на навчання. Антоне, вибач, але утриманками ми не будемо.

 - Марино, люба, ну ти що? Які утриманки?

 - Антоне, будь - ласка. Зрозумій мене.

Тоді він здається, та ніжно цілує маму у щоку.

Я прокашлююсь...

 - Звісно я розумію, що ви вже все вирішили. Але я би хотіла, жити окремо, якщо можна? Я сама впораюся. А щоб оплачувати за навчання, піду в офіціанти і...

Не встигаю договорити, як мама мене перебиває.

 - Ні! Навіть не думай. Я не залишу тебе одну. Ось закінчиш навчання, вийдеш заміж, тоді і вирішуй сама. А зараз, ми будемо жити в одному будинку і крапка.

Мама ввімкнула "татка". Вона так часто робить. Напевно боїться, що мені його не вистачає. Так, мені важко без батька. Але я вже доросла, тому й дурниць ніяких робити не буду.

 - Я думаю, вам потрібно поговорити, як матері і доньці. А я заїду завтра. Сподіваюсь, ви будете готові, щоб перевезти хоча би половину речей. 

З розумінням ставиться Олег Антонович. Мені він сподобався. Не думала, що колись те скажу, але мама обрала гідного чоловіка.

Артур зовні схожий на свого батька. Вони обоє чорняві і з темно - карими очима. Коли дивлюсь на Олега Антоновича, то стає важко на душі. Розумію, як "розбила" Артурові серце і зробила боляче. Ще й та брехня, що Вадим наговорив, внесла свої корективи. За весь час, я не шукаю з ним зустрічі і не виправдовуюсь. А навіщо? Артур і сам справляється з тим, щоб мені було боляче.

Коли Олег Антонович виходить, мама одразу до мене підходить і обіймає.

 - Доню, що з тобою відбувається? Не поділишся зі мною? Можливо, я допоможу?

Декілька сльозинок котяться по моїх щоках. Я трималась і не хотіла, ось так розплакатись. Але мамине тепло, турбота, голос, заставляють розслабитись. Тому й не можу себе стримати.

 - Хто цей хлопець, доню? Бачу, він для тебе дуже важливий, якщо ти так себе "гризеш".

З нерозумінням дивлюсь на матір, вона усміхається.

 - Так доню, я здогадалася. Адже так страждають тільки ті, хто сильно закоханий.

Тоді з полегшенням видихаю, адже тепер не потрібно приховувати хоча би те. І нарешті хочу скинути з себе, хоч трохи важкості на серці.

 - Тільки, не все так просто. Я зробила йому боляче.

 - Ти? Знаючи тебе мила, мені в те, мало віриться.

 - Значить, не така я хороша мам, як ти про мене думаєш.

 - Доню, та що ж з тобою сталося, якщо ти себе так звинувачуєш?

 - Я зробила найгірше, відпустила і не боролася за нас.

 - А він?

 - Боровся. Тільки того разу, здався.

А те, що зненавидів, сказати не можу. Я й так багато розповіла. Чого раніше, ніколи не робила. Мені зараз дуже важко. Хотілося з кимось поділитися своїм болем. Звичайно Лінка все знає, усе крім Вадима і підтримує мене. Але хочеться щось почути від мами, якусь пораду. Це для мене, дуже важливо.

 - Доню, якщо він тебе дійсно кохає, то зрозуміє і пробачить. А я тебе завжди і в усьому підтримаю.

 - Але тільки не в цьому...

І починаю плакати.

 - Ти про що, мила?

 - Мам, вибач, я не можу сказати.