Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

Бібл на межі II і I тис. до н. е.

Ніякої майнової рівності між громадянами одного міста не існувало. Статки найзаможніших фінікійців дозволяли їм власним коштом будувати кораблі й відправляти їх разом із царськими до далеких країв за товарами. Та й збагачувала торгівля насамперед царя та великих торгівців — ті самі «поважні родини», які становили міську Раду. Пересічні мешканці міста — ремісники, моряки, дрібні торгівці й селяни — жили незаможно. До того ж, їхнє життя було непевним: якщо торгівля була жвавою, а стосунки з сусідами — добрими, то вони мали роботу й хліб, якщо навпаки — залишалися без засобів до існування.

Усміхнена фінікіянка. Статуетка зі слонової кістки (Британський музей)

Усі фінікійці вшановували давніх ханаанейських богів. Проте в кожного міста був і власний «небесний захисник». У Сідоні, скажімо, особливо шанували Ешмуна, в Беріті (сучасному Бейруті) — Ягве, а покровителем Тіра вважали Мелькарта (ім’я цього бога з ханаанейської перекладають як «володар міста»). Жерці зберігали чималий вплив, а іноді навіть ­зазіхали на царську владу. Тож і царі намагалися не сваритися зі служителями богів. І не шкодували щедрих пожертв храмам.

4. Боротьба за владу у Тірі. Поступово більшу частину фінікійської торгівлі прибрали до своїх рук купці міста Тір — у давнину його навіть називали «торжищем народів». Накопичені статки дозволили тірському царю Хіраму (він правив за 969—936 років до нашої ери) не лише розширити володіння Тіра на узбережжі, а й розпочати велике будівництво в самому місті — на землі, яку тірійці відвоювали у моря. Були зведені нові храми Мелькарта й Астарти, укріплені міські мури. Гостей міста вражали житла тірійців, які мали кілька поверхів і нагадували казкові вежі.

Хірам уклав союз із ізраїльським царем Давидом. А Давидовому сину Соломону надіслав будівничих та деревину для палацу і храму Ягве.

Проте в самому Тірі було неспокійно. Незаможні містяни вимагали надати їм земельні ділянки для ведення власного господарства. А знать остерігалася «надмірного» зміцнення царської влади. Коли трон успадкував онук Хірама, представники «поважних родин» змовилися між собою і вбили володаря. Розправилися змовники й з усіма царськими родичами. Врятуватися вдалося лише одному — його нібито сховав від убивць власний раб. Саме цього врятованого й проголосили новим володарем, коли заколот було придушено.

Поховання Хірама біля Ханавая (сучасний вигляд) Тірський цар перед містом. Зображення на воротах палацу в Балаваті (Британський музей)

Заворушення, однак, не припинилися. Вже за кілька десятиріч нащадків Хірама таки усунули від влади, а царський трон захопив жрець храму Астарти Ітобаал.

5. Фінікійські мудреці та єврейські пророки. Як і в Єгипті чи Месопотамії, літописцями, дослідниками та вченими у Фінікії спочатку були жерці. Проте з часом наука у цій країні вийшла за межі храмів і стала світським (тобто не пов’язаним із релігійними відправами) заняттям. Найвідомішим з-поміж фінікійських мудреців був Мох із Сідона, який досліджував природу і першим висловив припущення, що світ складається з неподільних часток — як книжки з літер. Інший мудрець, Сангун’ятон із Беріта, вивчав насамперед історію. І дійшов висновку, що більшість богів, яких вшановували фінікійці та їхні сусіди, колись були людьми, які відзначилися особливою мудрістю або уславили себе корисними винаходами, тому були пізніше обожнені вдячними нащадками.

Мудрець. Фінікійська статуетка зі слонової кістки (Британський музей)

Фінікійці охоче запозичували та використовували культурні здобутки інших народів. І самі були зразком для сусідів. Царі Ізраїлю та Юдеї, скажімо, вражені багатством та блиском приморських міст, охоче одружувалися із тірськими принцесами і будували в своїх державах храми фінікійських божеств — Баала та Астарти. Місцеві жерці, щоправда, чинили цьому відчайдушний опір. Мандрівні проповідники закликали євреїв бути вірним «своєму» богу — Ягве. Найвідомішим ватажком невдоволених був пророк Ілія. Разом із учнями та послідовниками він нищив «чужинські» святилища та розправлявся з жерцями Баала.

Водночас знайомство з фінікійською мудрістю й знаннями сусідів про навколишній світ сприяло появі в Ізраїлі та Юдеї власних письменників і релігійних мислителів. Їх, так само як і Ілію, називали пророками. Але вони у своїх проповідях та повчаннях намагалися переосмислити стародавню віру співвітчизників.

Печатка з написом «Амос, писець» (Музей Ізраїлю)

Релігійні мислителі походили з різних верств суспільства. Пророк Амос, скажімо, називав себе звичайним скотарем. Але попри своє просте походження, він одним із перших висловив тверде переконання, що бог у всесвіті насправді єдиний, і всі народи рівні перед ним. Обраність своїх співплемінників — євреїв — Амос розумів насамперед як особливу відповідальність у виконанні божих настанов. Пророк засуджував визиск і пригноблення, жадібність та марнославство ізраїльської знаті, які вважав блюзнірським порушенням заповідей Ягве. Правду і справедливість Амос оголосив важливішими за дотримання ритуалів.

Пророк Осія був жерцем. Утім, як і Амос, він наполягав, що жертви без щірої віри є образою бога. Людським гріхам Осія протиставляв милосердя Ягве.

Цілісності й стрункості вченню пророків надав найславетніший із них — Ісайя. Він жив за 765—685 років до нашої ери і належав до знатного юдейського роду, а можливо, був навіть далеким родичем царів. Тому однаково вільно почувався і на міській вулиці, і у палаці володаря. Ісайя був рішучим прихильником єдинобожжя (або ж монотеїзму), яке він проголосив суттю «Мойсеєвого заповіту» і невтомно протиставляв племінним віруванням та забобонам, або ж язичництву. Ісайя переконував, що навіть свій обраний народ бог суворо каратиме за відступництво від віри. І врятується лише невеликий «залишок» вірних, беззастережно відданий божим заповідям. Коли здаватиметься, що загибель неминуча, пророкував Ісайя, Ягве спрямує до своїх вірних рятівника, або ж месію, який переможе зло і встановить царство справедливості.

Пророк Ісайя. Скульптура Дж. делла Порта

Володарі ставилися до проповідей пророків із пересторогою. Цар Єзекія погодився на реформи, запропоновані Ісайєю, лише після того як кілька разів переконався у дивовижній передбачливості проповідника. Однак діяв володар нерішуче та непослідовно. А після смерті Єзекії більшість нововведень скасували. На Ісайю чекала жахлива страта — легенда стверджує, що його розпиляли навпіл. Остаточно єдинобожжя в Юдеї було запроваджено лише 622 року до нашої ери — за правління царя Йосії. Підданим оголосили, що під час ремонту в храмі Ягве в Єрусалимі