Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

важким тягарем лягало на плечі звичайних євреїв. Соломон поділив країну на 12 округів, які по черзі сплачували податки на утримання царського двору. Розміри податків постійно зростали. Звільнені від них були лише одноплемінники царя — юдеї. Це викликало неабияке невдоволення представників інших племен. Врешті-решт вони повстали проти царської влади. Заколот вдалося придушити, проте після смерті Соломона його царство розпалося на дві окремі держави — більший за розмірами Ізраїль та меншу Юдею, столицею якої залишився Єрусалим. Ізраїль та Юдея часто ворогували між собою, послаблюючи одне одного. Та й всередині кожної з держав було неспокійно. Цим користалися найближчі сусіди — арамеї, серед яких наймогутнішими вважали царів міста Дамаск.

Фінікійські міста-держави. Мудреці та пророки

1. Піднесення Фінікії. Завоювання більшої частини Ханаану прибульцями змусило багатьох його мешканців кинути свої домівки і шукати захисту в прибережних містах. Проте Фінікія і так була перенаселеною. Земель, придатних для землеробства, тут було обмаль. Щоб прогодувати усіх мешканців краю, навіть хліб тепер доводилося вимінювати у сусідів. Вільно чи ні, а ханаанеям, яких згодом почали називати фінікійцями, доводилося ставати не лише лісорубами, а й вправними рибалками, мореходами, ремісниками і торгівцями.

Великим попитом у сусідніх країнах користувалися фінікійські вироби зі скла. Деякі вчені навіть вважали, що і винайшли його ханаанеї, а не єгиптяни. Мешканці Угарита, ще до того як їхнє місто було зруйноване навалою «народів моря», навчилися виробляти надзвичайно стійку пурпурову фарбу. Добували її з особливих морських черепашок — подейкували, що рецепт фарби відкрив собака, який знайшов одну з них на березі моря і розгриз. Щоправда, з одного молюска вдавалося вичавити щонайбільше кілька краплин фарби, тому коштував пурпур надзвичайно дорого — не дивно, що в багатьох стародавніх державах пурпуровий плащ вважали символом царської влади.

Черепашка мурекс, з якої виробляли пурпурову фарбу

Торгували фінікійці не лише власними виробами. Вони швидко навчилися посередницької торгівлі — купували товари, скажімо, в Єгипті — і перепродавали їх у Месопотамії чи Греції. Навала «народів моря» на певний час перервала цей обмін, проте згодом він відновився і сприяв надзвичайному піднесенню фінікійських міст. Греки навіть єгипетський папірус називали «біблосом» на честь міста, де його зазвичай купували, — звідси походять слова «Біблія» (грецька назва Святого Письма) та «бібліотека» ( зібрання книжок). Не менше за Бібл були відомі південні фінікійські міста — Сідон і Тір. Сідон був розташований на мисі між двома зручними бухтами, перетвореними містянами на гавані, а Тір виріс на невеликих острівцях-скелях недалеко від узбережжя.

2. Мандри фінікійців. Поява абетки. Піднесенню морської торгівлі сприяв іще один винахід, який фінікійці запозичили у «народів моря», а можливо, й у критян. Вони навчилися виготовляти кораблі із кілем — продольною дерев’яною балкою вздовж усього днища. Кіль фінікійці робили із цілого кедрового стовбура. Такі кораблі були меншими за єгипетські, проте стійкішими та міцнішими, а відтак — придатними для тривалого плавання навіть у відкритому морі. Щоб рухатися швидше, весла на кораблях зазвичай розташовували у два ряди, а за сприятливого вітру розгортали ще й велике вітрило.

Фінікійський корабель. Рельєф з Ніневії (Британський музей)

У пошуках нових товарів та покупців фінікійці рушали все далі від рідних берегів. Їхні кораблі ретельно дослідили усі куточки Середземного моря, виходили до Атлантичного океану та зрештою досягли навіть Канарських островів. Не дивно, що до послуг фінікійських мореплавців часто зверталися й володарі інших країн. Розповідали, що за дорученням одного з фараонів фінікійці якось пропливли навколо всієї Африки — ця подорож тривала майже три роки.

Торгівцям постійно доводилося спілкуватися з людьми, що перебували далеко від них, іноді навіть в інших країнах та на інших континентах. Для листування і ведення господарських записів купцям було потрібне зручне письмо. Клинопис, який ханаанеї запозичили у мешканців Месопотамії, не підходив: адже в ньому було надто багато знаків для позначення слів та складів, і, щоб вивчити усі їхні значення, потрібно чимало часу. В Угариті клинопис спростили — знаками, або ж, як їх іще називають, літерами, почали позначати лише окремі склади, потім — тільки звуки. А згодом фінікійці замінили клинописні знаки зручнішими малюнками. До того ж, позначали тільки приголосні. Оскільки у фінікійській мові приголосних було тільки 22, запам’ятати таку кількість знаків значно легше.

Щоб іще більше спростити навчання, літерам дали власні назви і запам’ятовували їх у визначеному порядку. Першою вважалася літера алеф (фінікійською — «бик»), другою — бет (фінікійською — «дім»), третьою — гімел (фінікійською — «верблюд») і так далі. Такий порядок називають абеткою, а письмо, в якому знаками позначаються окремі звуки, — абетковим.

Фінікійська абетка

Винахід фінікійців запозичили й їхні сусіди — мешканці Сирії, Палестини і Греції, а згодом — і більшість народів світу. Щоправда, чи не в кожного з них тепер є своя абетка, пристосована до особливостей їхньої мови і письма. Якщо, скажімо, мешканці Близького Сходу, як і фінікійці, звикли писати справа наліво, то європейці роблять навпаки. Греки — а за ними й ті, хто створював абетку за грецьким зразком, — почали позначати літерами і голосні звуки. Тому, наприклад, в українській абетці, на відміну від фінікійської, аж 33 літери.

3. Державний устрій. Міські громади. Фінікія ніколи не була єдиною державою, її найбільші міста залишалися незалежними одне від одного. Містяни зазвичай називали себе «людьми», або ж «синами» Тіра, Сідона, Бібла тощо. Разом «сини» певного міста складали міську громаду. Для ухвалення найважливіших рішень скликали загальні збори громади. Щоправда, брати участь у таких зборах могли лише повноправні громадяни, з кола яких були виключені переселенці з інших місцевостей, мешканці сільської округи та підлеглих місту земель, що вже казати про невільників. Збори громади скликали нечасто, і зазвичай від її імені виступала Рада, яка складалася з представників знаті.

Жертвоприношення. Рельєф із саркофага біблського царя Ахірама (Національний музей у Бейруті)

У більшості міст-держав зберігалася й царська влада. Цар керував військом і чиновниками та мав цілковиту владу над міською округою і приєднаними землями. Проте в самому місті влада володаря була обмежена, і він змушений був діяти лише за згодою Ради та зважати на рішення, які ухвалювали загальні збори громади.