Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

Месопотамії, потім переселилися до Ханаану і зрештою облаштувалися в долині Нілу — тут вони знайшли багаті пасовиська для своєї худоби.

Коли єгиптяни повстали і вигнали загарбників, частина євреїв повернулася до Ханаану, але кілька племен залишилися в країні. Щоправда, ставлення до чужинців з боку фараонів було зовсім не таким, як за гіксоських володарів. Євреїв вважали царськими рабами і примушували виконувати найважчу роботу, зокрема, під час будівництва каналів і фортець.

Люди в традиційному єврейському одязі серед підданих фараона. Розпис поховання Сеті I біля Фів

Легенда розповідає, що один з освічених євреїв на ім’я Мойсей, який був вихований при царському дворі, вирішив врятувати одноплемінників. Він звернувся до фараона з проханням випустити їх із країни, аби вони знову оселилися у Ханаані. Фараон відмовив. І тоді Мойсей закликав євреїв залишити Єгипет без царського дозволу, сказавши, що цього вимагає від них бог.

Мойсей перед смертю дивиться на долину Йордану. Малюнок на поштівці

Згодом розповідали, що військо фараона кинулося навздогін, але море розступилося, пропустивши втікачів, а потім зімкнулося, поглинувши єгипетських вояків. Надалі переселенців чекали важкі випробування. Їхні мандри тривали понад 40 років, і навіть Мойсей не дочекався здійснення своєї мрії. Перед смертю він тільки побачив Ханаан здалеку.

Міська брама Мегіддо кінця II тис. до н. е. (сучасний вигляд)

Втім зрештою втікачі з Єгипту об’єдналися з тими євреями, які повернулися до долини Йордану раніше, та створили союз під назвою Ізраїль. Разом вони почали завоювання Ханаану. Одночасно з півночі до країни вдерлися племена арамеїв. Місцеві мешканці чинили відчайдушний опір. Але перемогу здобули прибульці. Непідкореною залишилася лише вузька смуга узбережжя на північному заході країни, відома як Фінікія.

Завойовники облаштувалися в захоплених містах, розподіливши здобуті землі між собою. Південна частина Ханаану, заселена євреями, почала іменуватися Ізраїлем, північна, арамейська, — Арамом. Частина переселенців так і залишилися скотарями, але більшість із них стали землеробами.

2. Релігія давніх євреїв. Ізраїль за доби суддів. Євреї та мешканці підкореної ними країни розмовляли схожими мовами і розуміли одне одного. Своїм богом прибульці вважали Ягве — в ханаанеїв так звали божество річок і джерел. Щоправда, євреї вірили, що невдовзі після їхньої втечі з Єгипту Мойсей на горі Синай від імені одноплемінників уклав з Ягве особливий священний договір, або ж Заповіт. За ним бог узяв євреїв під свій захист (тому вони називали себе «богообраним народом»), натомість у відповідь дістав клятву суворо виконувати усі його настанови. Серед цих настанов особливе місце мали десять заповідей, які, за легендою, були накреслені на кам’яних плитах — скрижалях:

— шанувати одного бога Ягве;

— не робити ідолів — тобто будь-яких зображень, яким можна було вклонятися як богам;

— не згадувати імені божого даремно;

— працювати шість днів на тиждень, а у сьомий — відпочивати;

— шанувати батька та матір;

— не вбивати;

— не чинити перелюбу;

— не красти;

— не свідчити неправдиво;

— не жадати нічого, що належить іншому.

Окрім десяти заповідей, існувало безліч інших настанов і правил, за дотриманням яких уважно стежили жерці — священики. Вже згодом ці правила, разом з історичними переказами та легендами, записали до книг Святого Письма, які також дістали назву Заповіту. Правила ці були настільки ретельно виписаними, що тривалий час євреї обходилися без законів. Царів у них також не було, владу над Ізраїлем здійснювали верховні жерці, або ж судді (єврейською це слово звучить як «шофет»), які під час війни були й військовими ватажками.

Скінія — святилище Ягве. Гравюра XVIII ст. Філістимлянський вояк. Рельєф з храму Рамзеса III в Мединет-Абу

Невдовзі після переселення євреї змушені були захищатися від нових ворогів. Під час навали «народів моря» на березі Середземного моря оселилися войовничі племена філістимлян. Їхні міста-держави були об’єднані в міцний союз. Маючи залізну зброю, філістимляни швидко підкорили й сусідів, поширивши свою владу аж до Йордану. Усі підкорені ними землі, за їхнім ім’ям, почали називати Палестиною. Євреї не змирилися зі своєю долею і постійно повставали проти загарбників. Проте остаточне звільнення стало можливим лише після утворення справжньої держави.

3. Ізраїльське царство та його розпад. За переказами, першим царем Ізраїлю обрали пастуха на ім’я Саул. Але після смерті Саула проти його синів спалахнуло повстання. Очолив його ватажок племені юдеїв Давид. Він ще за юності зажив слави великого вояка, бо переміг найкращого воїна філістимлян на ім’я Голіаф. Той, за переказами, був справжнім велетнем, але спритний Давид влучив йому в голову каменем із пращі. Побачивши, що Голіаф убитий, філістимляни розбіглися з поля бою.

Цар Давид. Скульптура А. Тадоліні

Проте коли Давид вирішив боротися за владу, він охоче скористався підтримкою філістимлян, і зрештою домігся проголошення царем. Ставши володарем Ізраїлю, Давид близько 1000 року до нашої ери здобув добре укріплене місто на горі Сіон — Єрусалим — і перетворив його на столицю своєї держави. Володар створив постійне військо з найманців — переважно чужинців, запровадив податки, збір яких був покладений на чиновників, а для того, щоб ніхто не уникнув сплати податків, вперше переписав усе населення Ізраїлю.

Храм Ягве, зведений Соломоном. Малюнок XX ст.

Після смерті Давида царську владу успадкував його молодший син Соломон. Він правив за 965—928 років до нашої ери й уславився насамперед великим будівництвом. За царювання Соломона були зведені нові, міцніші мури навколо Єрусалима та інших великих міст Ізраїлю, а в столиці збудований пишний палац і велетенський храм бога Ягве, оздоблений коштовним деревом, золотом і дорогоцінним камінням.

Соломона вважали мудрим правителем. Він майже не воював, проте йому вдалося утримувати під своєю владою не лише Ізраїль, а й навколишні землі. З сусідніми державами цар підтримував мирні стосунки, а фараон навіть погодився видати за нього заміж свою доньку. Ізраїльтяни торгували з далекими країнами — зокрема, з Південною Аравією, звідки до Єрусалима привозили золото та інші коштовності.

Проте пишне життя володаря