Ігор Михайлович Бондаренко - Жовте коло

Під час війни, як і належить німецькому патріотові, Клінген-Еніхе хоробро бився на фронті. В сорок четвертому році працював льотчиком-випробувачем у секретному авіаційному центрі «Маріїне».

Кінець війни застав його в Швейцарії, куди він був направлений з важливим дорученням уже під прізвищем Клінген.

У сорок сьомому році, невдовзі після Нюрнберзького процесу, Клінген-Еніхе повертається до Західної Німеччини. Тут його запрошують на аудієнцію високопоставлені військові і роблять найвигідніші пропозиції. Такі люди, як він, цінуються високо: блискучий офіцер з бойовим досвідом, чудовий льотчик, і хоча з сорок четвертого року і служив у СС, бо секретний авіаційний центр «Маріїне» знаходився у віданні СС, не заплямував себе діями, що кваліфікувалися міжнародним трибуналом як злочинні.

Клінген-Еніхе був дуже релігійним. Політикою цікавився мало. Нацистську ідеологію в її потворних аспектах не підтримував.

Такий тип колишніх військових був до зарізу потрібний бундесверу. Якоюсь мірою можна було сказати, що для них це була не людина, а ангел. Тому Гарвей і назвав цю справу «Справа ангела».

І все-таки в бездоганній біографії справжнього німця були деякі деталі, які привертали увагу Гарвея. Спочатку він звернув увагу на дивний збіг: батьки Еніхе загинули під час бомбардування Постлау в сорок четвертому році. І незабаром після їхньої загибелі в Постлау з'являється Отто Еніхе, засмучений, вбитий горем син. Встановлено, що Емма і Гюнтер Еніхе справді загинули під час повітряного нальоту, а не були вбиті якось інакше. Його приїзд після загибелі, а не на день раніше міг бути простим збігом, але могло бути і так, що, дізнавшись про смерть стареньких Еніхе, підставного Отто і послали в Постлау.

Люди з кришталевими біографічними даними завжди викликали в Гарвея сумнів. Пітер знав, як старанно готували його самого перед тим, як послати в Німеччину. Все було перевірено до дрібниць, і не винна американська розвідка, що він попався. Його згубила одна з тих випадковостей, передбачити яку просто неможливо.

Було б, звичайно, смішно підозрювати всіх людей з хорошими біографіями. Але коли така людина потрапляла на очі Гарвею, він прискіпливо перевіряв її.

Звичайно, коли б цей бовдур Фріче і раніше так захоплювався читанням, як останнім часом, то замітку про Клінгена-Еніхе він прочитав би ще два роки тому. А незабаром після цієї замітки Клінген їздив до Радянського Союзу і ось там-то і треба було не зводити з нього очей. Гарвей намагався підійти до Клінгена через його зв'язківців. Повинен же в нього бути зв'язок! Щоб з'ясувати це, довелось вмонтувати в стіл у робочому кабінеті книговидавця маленький мікрофон. Певна річ, без Маргарет Еллінг зробити це було б майже неможливо. А її довелося дуже довго умовляти. Вона всіляко відмовлялась, і треба було добряче притиснути її, щоб домогтися згоди.

Гарвей не шкодував часу, щоб покопатися в її минулому і загнати в кут. Виявилось, що в Парижі Еллінг була зв'язана з радикально настроєними студентами в Сорбонні. Багато хто з них був під помітним впливом комуністів. Свого часу Еллінг брала досить активну участь у їхніх справах і двічі її затримувала поліція з нелегальною літературою. Все це було зареєстровано в паризькій префектурі. Потім Еллінг відійшла від червоних, але червона пляма лишилась у її біографії. Гарвей знав, що вона хоче виїхати в Америку. А червоний колір на американських чиновників імміграційної служби діяв, як яскравий плащ тореро на бика. Якщо ж він втрутиться в цю справу, то Америки їй, звичайно, не бачити і ніколи не отримати американського паспорта.

Гарвей так і сказав Еллінг. У Гарвея був досвід. І не такі, як Еллінг, врешті-решт погоджувались…

— На жаль, мікрофон, вмонтований у кабінеті Клінгена, нічого цікавого не розповів. Клінгена немовби оточувала порожнеча. Точніше, ті люди, з якими він спілкувався по службі, не викликали підозри. Але тут відбулася зустріч Клінгена з Зейдліцом. Цей старий лис Зейдліц нагадував Гарвею Гобсека, який сидить на своїх скарбах і не тратить жодного цента. Розмова в «Монастирській корчмі» була підслухана Гарвеєм, і він вирішив поки що не порушувати питання про арешт Клінгена. Адже через нього можна одержати секретні документи Зейдліца, документи «Спілки колишніх офіцерів». Чому б йому не спробувати цього зробити? Гарвей відразу ж повів із Клінгеном війну нервів. Він знав по собі, що людина навіть з дуже міцною волею починає нервувати, коли відчуває, що за нею стежать, і саме в цей час може допустити будь-яку помилку, як це трапилось із ним самим. Тому в Англії Гарвей поспішив зробити візит Ескіну, розраховуючи на те, що той, без сумніву, розкаже Клінтону про те, що ним зацікавилась контррозвідка НАТО.

Для цього ж у Парижі Гарвей змусив Маргарет поритися в Клінгенових речах. Якби вона знайшла в них щось таке, що заслуговувало уваги, було б дуже добре. Якщо ж ні — зайвий натяк на те, що за ним стежать, повинен був, на думку Гарвея, ще раз ударити Клінгена по нервах. Гарвея непокоїла непевність, що Клінген, отримавши секретні документи Зейдліца, спробує втекти із Австрії на територію, де юрисдикція контррозвідки НАТО не розповсюджується. Але і на цей випадок було вжито необхідні заходи…

Гарвей усе ще стояв біля вікна готелю «Діана» і спокійно роздивлявся перехожих. З Італією, з Римом у нього були пов'язані приємні спогади. Він хотів би дізнатися про долю Софі, чарівної, трохи екзальтованої італійки, яка тоді так прикрасила йото хистке, повне небезпеки життя в цьому вічному місті.

Софі чомусь завжди призначала йому побачення в Пантеоні, біля могили Рафаеля. Він і досі пам'ятає слова, що були викарбувані на надгробному камені великого художника: «Тут лежить людина, якої боялась природа. Тепер, коли цієї людини не стало, природа осиротіла…» Призначати побачення в Пантеоні? Це було в дусі Софі! А нині вона, мабуть, зробилася товстенькою лепетухою, як більшість італійок у її віці.

Ні! Зустрітися з нею він би не хотів! Йому шкода було руйнувати образ, який зберегла його пам'ять. І враз Гарвей подумав, що старіє, що спогади все частіше і частіше відвідують його.

Там, у «Метрополі», все ще тривала розмова. Зараз у ній було щось цікаве.

Колишній полковник, щоб показати,