Наталія Шевченко - Подвійні міражі

— Згода. Розколупаю на цеглини. Двадцять п’ять.

— Я гадав, ти старша.

Влада старанно закліпала віями.

— О, ну ти вмієш робити компліменти жінкам.

— Не блазнюй. Ти розумієш, про що я. У тебе очі сторічної баби-шептухи. І оця зморшка, — хлопець нахилився й окреслив пальцями дугу біля Владиних вуст. — Знаєш, що це? Рівчак для гірких сліз.

Влада смикнулася — як буває, коли неуважний стоматолог зачіпає відкритий нерв у зубі. Зморшка поглибшала.

— Ну, мій чоловік — знаний меліоратор.

— О, ти ще й заміжня?!

— А обручка на моєму… вибач. Я ж зняла її і продала, зовсім з голови геть. То була дорога цяцька і впадала у вічі.

— І наскільки дорога?

— Кілька тисяч баксів.

Тепер присвиснув Юрко — у нього це вийшло краще. Дзвінкіше.

— А ти думав! Дуже тупим лялькам — дуже коштовні цяцьки. Закон нашого ринку.

— Якого ринку?

— Клубного. Я танцівниця, і… грець із ним. Кого я хочу надурити, себе? Безглуздя. Я стриптизерка. А мій чоловік — власник нічного клубу «Кобальт», де я танцюю.

— Ясно, — куди більше, ніж рід занять, Бобиря збентежила звістка про заміжжя Влади. — Сімейний підряд. Я це схвалюю. Що ж до… стривай! «Кобальт», ти сказала?

— І що?

— Гниле місце, руда. Там торгують наркотою і дівками.

— Це лише чутки.

— Ні, не лише. І, перш ніж ти заявиш, що у всіх нічних клубах так роблять, я тобі повім, що так нахабно — тільки у вас.

Влада не могла зрозуміти, чому її так зачепила Юркова реакція.

— А ти в нас що купував? Чи кого?

— Я хотів працювати в карному розшуку, мала. Не смійся, але це мрія мого контуженого дитинства. А живу я… жив, — виправився юнак, — у ста метрах від «Кобальту».

— На Приорці?

— Точно так. А ще — маю очі, мозок і в ньому — розум. І, до слова, якщо там усе так добре, чого ж ти втікаєш?

— Я не…

— Я ж сказав, що не дурний. То все маскування. І не обтяжуй себе заявами, що це не моє діло. Стало моїм, хоча, — Юрко щиро зітхнув, — я цьому радий не більше від тебе.

Влада стулила повіки. Сперечатися не хотілося. Насправді, хотілося кричати.

— Це Антон. Мій чоловік… він хотів, щоби я…

— Танцювала стриптиз в акваланзі?

Влада гигикнула.

— Ти такий вигадник… Ні. Усе простіше. Усе так просто, що я дивуюся власній дурості. Усі казали мені те, що й ти. І Надійка. Я мусила дослухатися до неї. Це моя сестра. Вона теж торочила, що у клубі коїться бозна-що. А я не хотіла вірити. Так банально. Ні, я не сліпа, і не така вже наївна, та я думала… була певна — ті дівчата, що танцюють горизонтальне танго, роблять це добровільно. Їх ніхто не примушує.

— Може, й так. Наркоту теж купують добровільно. Однак це злочин.

— Згода. Отже, Антон… Наш шлюб утратив сенс — так сказав мені муж. Я не відробляю те, що в мене вкладається. Я могла б мати в сто разів більше грошей, якби розсувала ноги не лише на сцені. Спочатку це були загальні розмови, я називаю їх «бесіда зі стелею», знаєш? Коли піднімаєш погляд до неба і починаєш говорити із таким розрахунком, щоби всі тебе почули, але нібито ні до кого. Сам із собою нібито. А потім Антон став примушувати мене до сексу утрьох, і не у форматі «він-я-і-його-велетенське-альтер-его». Уже прямо, пряміше не буває, жодних натяків чи опосередкованих міркувань. Спочатку планувався якийсь лівий мужик, Антон і я, потім я, Антон і чужа баба, а потім… я не схотіла знати. Розумієш? Просто побоялася слухати далі його фантазії. І буцімто погодилася. Щоби виграти час.

— Кмітливо з твого боку. І, Владо… це не фантазії, це — діагноз. А твій Антон — козел, і він тебе не вартий.

— Я знала, що почую це від тебе.

Юрко не стримався і, нахилившись, поцілував Владу в кінчик носа.

— Вона ще й ясновидиця. Це не дівчина, а скарб. І їй ціни немає.

— Є, — заспокоїла Влада. — Усьому є ціна. Вхід до клубу — двадцять баксів, склянка віскі — стільки ж, а приватний танець.

Її мова урвалася, а дихання вирівнялося. Ще ніколи вона не засинала так, миттєво, мовби вимкнувшись, та все колись буває вперше. Бобир так і не дізнався, скільки ж склянок віскі йому буде коштувати танок у приваті.

І як багато він заплатить за те, що вперше в житті закохався. Він знав любов — завдяки Риті, та уяви не мав, що таке кохання. І не певен був, що хоче мати, хоча, як влучно зауважила Влада, тут залежить від його бажання?

Усі Юркові ровесники тремтіли за свою свободу. Під «свободою» вони розуміли можливість пити й трахатися з ким завгодно і скільки влізе. Для таких усе, що виходить за межі маминої спідниці і жінчиного обцаса, — дика, шалена, ледь не кривава воля. А для нього — дитячі забавки.

Серце не питає — він знав це з п’яти років.

Влада спала, а він сидів, боячись поворухнутися, слухав її дихання і напружено роздумував, чи те, що з ними діється, не має в собі ознак масового психозу?

— Ти ж казала, що всі ночуватимуть окремо, Мо!

— Пам’ятаю. Та я не можу їх розділити!

Інгольв різко повернувся до неї — зважаючи на ширину його рамен, це забрало деякий час.

— Себто як «не можеш»?

— А ти забув значення цього слова, Інгольве Всемогутній? — роздратовано поцікавилася Мойра. — У мене