Г. Л. Фальберг - Злочинця викривають зорі

щоб оглянути приймальний прилад. Моє припущення підтвердилось: на великому приймальному дзеркалі виявився темночервоний інфрафільтр. Щоб упевнитись остаточно, мені залишилося ще оглянути апаратуру в лабораторії. Уже на другий вечір нагодився слушний для цього випадок, бо ви, пане Гофстраат, запросили нас усіх, у тому числі й Нево, до себе на маленьку вечірку.

— Пригадую, — усміхнувшись, скачав адвокат. — Ви подзвонили з лабораторії, бажаючи пересвідчитись, що Нево сидить у мене.

— Так ось що виявляється, — перебив його Роньяр сміючись. — Ви шахрай! Ви вдали, ніби до вас подзвонив якийсь клієнт у справі розлучення.

— В таких випадках обман дозволяється, — захищаючись мовив адвокат і знову повернувся до розповідача.

— Оглянути апаратуру мені не вдалося, бо я мало не впав, наштовхнувшись на великий ящик, який стояв перед пультом управління. Тут я збагнув, що треба поспішати: щасливий власник цієї апаратури збирався накивати п'ятами й забрати все з собою до Америки.

І справді, він уже на другий день зайшов до мене. Та ви, пане Гофстраат, були при тому, як він розповідав про свій намір з'їздити до США. Тим самим він хотів показати, ніби йшлося про звичайнісіньку поїздку, але мій енцефалограф викрив його.

— Правда, — тихо сказав Гофстраат.

Петер кинув на нього здивований погляд, однак продовжував далі:

— Учора ввечері я примусив Нево настроїти прилад на темну зірку Оріона, і телевізор справді-таки показав експедицію.

— Просто неймовірно, — вирвалось у Гофстраата.

Роньяр задоволено посміхнувся, ніби хотів сказати: «Я ж справді не помилився тоді з цими чотирма фрегатами!».

Тербовен продовжував:

— Після того, що я побачив учора на екрані, апарат, можливо, завтра або щонайпізніше післязавтра покаже кінець експедиції. Коли б я хоч трохи загаявся й не втрутився в справу своєчасно, було б пізно. Зірка найближчим часом допоможе нам викрити злочинця. І якщо ми пропустимо момент, тоді, при певних умовах, апарат покаже ці події лише через кілька століть. Тепер ви зрозуміли, пане Гофстраат, чому я діяв самостійно?

Адвокат, який весь час напружено слухав Петера, кивнув головою:

— Тепер усе виглядає зовсім інакше. Це був єдино правильний шлях.

Петер знову зосередився й повів далі:

— З сьогоднішнього ранку апарат працює безперервно. Наглядати за ним люб'язно погодився один асистент з університету. За експедицією весь час стежать, і якщо апарат витримає, ми вже незабаром дізнаємось, куди подівся мій батько. Вас обох, як своїх друзів, я просив би стати свідками цього моменту і завтра зранку бути зі мною біля апарата.

— Та це ж само собою зрозуміло! — в один голос запевнили його Гофстраат і Роньяр.

Задзвонив телефон. Адвокат зняв трубку й потім передав Петеру:

— Це вам, пане Тербовен. Вас просить комісар Альтман.

Сказавши лише кілька схвильованих слів, Петер спішно поклав трубку й знервований скочив з місця.

— Я повинен негайно йти туди. Тільки що Альтман повідомив мене, що під лабораторію Нево була спроба підкласти вибухівку.

— Що-небудь недобре скоїлось там? — спитав Роньяр.

— Ні, замах не вдався — його своєчасно розкрили.

Гофстраат також схопити з місця й запропонував:

— Ходімо, поїдемо туди всі разом!

23

— Введіть, будь ласка, того чоловіка в цю кімнату, — гукнув комісар Альтман до когось вниз, у клітку сходів. Він стояв у коридорі біля відчинених дверей лабораторії. — Домоуправитель також хай зайде сюди, — додав комісар і зайшов до протилежної кімнати. Це був невеличкий, але комфортабельно обставлений кабінет колишнього господаря.

В супроводі двох агентів кримінальної поліції ввійшла людина, одягнена в комбінезон, Це був кремезний присадкуватий чоловік. Прикутий до одного з агентів тонким сталевим ланцюжком, він, потупивши очі в підлогу, неохоче йшов за ним.

Слідом за цими трьома з'явився схвильований домоуправитель — без піджака і в кімнатних туфлях. Як видно, він не встиг навіть одягнутися.

— Підійдіть ближче! — наказав комісар арештованому.

До домоуправителя він промовив привітно:

— Прошу, сідайте, тут вистачить місця для всіх.

— Ви попередили Бронка? Як тільки прийде пан Тербовен, він повинен впустити його сюди! — звернувся комісар до одного з агентів.

Той відповів ствердно.

— Ну що ж, в такому разі можна й починати.

Цілком спокійний, Альтман запалив сигару і після кількох глибоких затяжок звернув свій погляд на домоуправителя, який усе ще скромно стояв біля дверей. Це був літній чоловік з відкритим, симпатичним обличчям.

— А ви не помиляєтесь, пане Якобс? Чи справді ця людина — шофер доктора Нево? — почав він допит.

— Та я ж його знаю. Це він і є, пане кримінальний комісар!

— Коли доктор Нево взяв його до себе на роботу?

— Цього мені довго не доведеться пригадувати, пане комісар: пан доктор привіз його тоді з собою.

— А з якого часу ви тут?

— Я прибув сюди на два тижні раніше і в цей час обставляв будинок, — відповів Якобс і досить невимушено продовжував — У мене мало спільного було з ним. Його важко було розкусити — він більше мовчав, але доктор Нево, здається, цінував його.

Шофер уколов його злим поглядом. У шофера було широке обличчя, низький лоб і кущуваті брови, що майже зрослися.

— Гм, а ви знаєте його прізвище? — запитав далі Альтман.

— Я тільки й знаю, що доктор називав його Білл. А як його повне ім'я — так і не знаю. Та мене це й не цікавило, пане комісар.

— Гаразд, пане Якобс, ви можете йти! Якщо ще будете потрібні, я звелю покликати вас.

Альтман почав розглядати арештованого, що похмуро дивився кудись убік.

— Ну, як вас звати?

— Ви ж тільки що чули, — не вагаючись огризнувся той.

— Значить, у вас зовсім немає прізвища?

Відповіді не було. Заарештований, ніби нудьгуючи, оглядав кімнату.

В своїй фаховій практиці комісар звик до всякого, і його не так-то легко було вивести з рівноваги.

— То, може, ви скажете мені, хто дав вам це завдання?

Він уважно спостерігав за чоловіком у синьому комбінезоні. В кімнаті було тихо, тільки олівець Альтмана рівномірно постукував по столу. Злочинець вперто мовчав, удаючи, ніби його зовсім ніщо не цікавить.

Альтман дав йому час подумати. Нарешті комісар суворим тоном сказав:

— Якщо ви й надалі гратимете роль німого, ви тільки погіршите своє становище. Подумайте про це!

Через деякий час він знову спитав:

— Де ви взяли портфель з вибухівкою?

Але відповіді не було. Незабаром у двері хтось постукав, і на порозі з'явився новий агент.

— Що там, Бронк?

— Пан Тербовен чекає внизу. З ним ще двоє — редактор Роньяр і пан Гофстраат. Привести їх сюди?

— Пропустіть їх сюди; так чи інакше ми вже скінчили.

Комісар ще раз суворо глянув на арештованого.

— Ну добре. Якщо ви не хочете