Г. Л. Фальберг - Злочинця викривають зорі

Зітхнувши, Роньяр відповів:

— Цілісінький день мені ніщо не йшло на душу, але тепер я ладен підтримати вас.

— Ну от! — вигукнув господар і підвівся з крісла. — На жаль, моя економка сьогодні з половини дня вихідна. Тому я пропоную зараз усім трьом іти в кухню й подивитися, чи не знайдемо там чогось їстівного. Згода?

Вони всі разом вийшли з кабінету. Заглянувши туди-сюди, Гофстраат знайшов кошик з яйцями. Всі погодилися на яєчню з шинкою. Тербовен запропонував поділ праці: Роньяр мав кип'ятити чай і накривати на стіл; Петер — готувати бутерброди, а Гофстраат уже торохтів великою сковородкою, на яку збирався розбивати яйця. Він надів кухонний фартух і метушився, як справжній кухар.

Під впливом веселого настрою Гофстраата обидва гості гаряче взялися за діло. А за вечерею стало вже зовсім шумно й весело.

Наситившись, задоволені своїм господарюванням, друзі залишили по собі спустошене поле битви.

Тримаючи в руках три келихи, Гофстраат підморгнув Петеру:

— За чарочкою «Цінцано» краще обговорювати справи.

При цьому він поставив на стіл розпечатану пляшку вермуту. Наповнивши келихи, він звернувся до редактора:

— Коли добре поїси, то весь світ здається кращим. Правда ж, пане Роньяр?

Той давно вже переборов своє гірке розчарування.

— А правда! Однак давайте тепер подумаємо, як ми зможемо допомогти Тербовену.

Всі троє задумливо дивилися один на одного. Нарешті Петер Тербовен заговорив сам:

— З учорашнього вечора мені стало відомо, чому Нево усунув мого батька. Не знаю, чи пам'ятаєте ви, що мій батько в одному з своїх листів писав про дорогоцінні знахідки.

— Звичайно, і навіть цілком точно! — зауважив Гофстраат, а Роньяр додав:

— Але Нево твердив, ніби то були лише цінні археологічні знахідки — руїни палаців, тріумфальних воріт, піраміди. Він говорив, що ваш батько ніякого золотого скарбу не знайшов.

— І це була брехня! — схвильовано вигукнув Петер. — Учора ввечері він накинувся на мене в той самий момент, коли я побачив на екрані, як він стояв перед наметом з блискучою староіндійською статуеткою в руках. Очевидно, мій батько викопав золотий скарб, яким хотів заволодіти асистент. Ось чому повинен був зникнути мій батько!.. Так, я думаю, треба підходити до цієї таємниці.

Його очі блищали.

— У мене ще тоді виникла підозра, — сказав Гофстраат. — Ви ж пам'ятаєте, пане Тербовен, що під час випробування вашого нового приладу у Нево на пальці був рідкісний перстень у формі змії.

— Пригадую.

Адвокат продовжував:

— Перстень не європейської роботи, саме це мене й вразило. Він міг бути ліпне дорогоцінною знахідкою.

— Можливо, тут ви маєте рацію, — погодився з ним Петер. — Проте цей перстень лише підтверджує підозру, яка виникла у мене ще до того, бо я вже раніше напав на слід Нево.

— Що навело вас на цей слід? — поцікавився Гофстраат.

— Власне, ви, пане Роньяр. Саме ви розповіли мені про невдачу Нево, коли він того пам'ятного вечора раптом показав на екрані телевізора чотири фрегати.

— Ага! Значить, у мене ще тоді було правильне передчуття! — зрадів редактор.

— А чи не напали ви на цей слід ще раніше? — закинув питання Гофстраат.

Петер ствердно кивнув:

— Правильно! Але буде краще, якщо я розповім усе по порядку. Почалося з того, що наш колишній двірник і шофер Фельбі в одному магазині випадкових речей у Старому місті побачив синє пальто мого батька. Спершу він навіть не повірив своїм очам, потім придивився ближче. У внутрішній кишені він знайшов розрахунковий лист якогось боцмана на прізвище Стеен. Він негайно приніс цей папірець мені, і незабаром я вже знав, де шукати цього Стеена.

З той же день я пішов у портові квартали, на Західну набережну, щоб детальніше розвідати все про Стеена. Це було в той самий непогожий вечір, коли ми тут домовилися з вами про зустріч. Ви, певно, пригадуєте? Я ще тоді подзвонив вам по телефону, пане Гофстраат. Саме тоді зі мною трапилась хвилююча пригода. На темній вулиці, що веде до Західної набережної, я почув чиєсь «рятуйте!» і встиг своєчасно, щоб запобігти гіршому. Два негідники відпустили свою жертву, і я знайшов молоду жінку, що непритомна лежала на вулиці.

— Непритомних дівчат, мабуть, можна нерідко зустріти в портових кварталах! — іронічно посміхаючись, кинув редактор.

— Можливо! Але напад на цю дівчину справді пов'язаний з особливими обставинами.

І Тербовен розповів про свою небезпечну, проте безрезультатну пригоду в ту горобину ніч.

— І все виявилось марним, — закінчив він. — Однак пізніше ви дали мені нову зачіпку з цією історією про фрегати. Спершу я гадав, що ви помилилися, пане Роньяр, бо, оскільки я знав, прилад мого батька справді не міг показувати події з нових часів. Але потім я пригадав одну розмову з батьком кілька років тому. Мова йшла про те, як знову прийняти світло, що в свій час відбилося від Землі. Крім тих можливостей, яких мій батько вже досягнув, він назвав ще одну. На його думку, великі зірки повинні відбивати світло, і тому воно знову повертається на Землю. В такому разі час руху світла в обидва боки значно скорочується і, таким чином, можна було б побачити події недавнього минулого. На жаль, ця спроба не вдалася, бо ті зірки самі світяться і своїм світлом перекривають слабкі промені Землі. «О, якби існували великі так звані нерухомі зорі без власного світла…» сказав тоді мій батько. Я ніяк не міг викинути з голови цих слів, бо десь читав, що темні зірки справді існують. Тому я вирішив розшукати одного свого колишнього друга студентських років, який тепер керує астрономічним інститутом. Він підтвердив моє припущення й серед інших найближчих до Землі зірок назвав одну темну зірку, яка посилає інфрачервоні промені. Вона знаходиться в сузір'ї Оріона, і… уявіть собі моє здивування, коли я почув, що вона віддалена від нас всього на дві третини світлового року!

— Не розумію! Що вас могло тут здивувати? — нічого не розуміючи, спитав Роньяр.

— Як же ви не розумієте? Дні третини року потрібно для світла, щоб дійти туди, і літну дві третини для зворотного шляху до Землі — разом чотири третини світлового року або шістнадцять місяців.

— Шістнадцять місяців? — протяжно повторив Гофстраат. — Стривайте! Та саме ж шістнадцять місяців тому ваш батько…

— Правильно, саме тому я повинен був якомога швидше добути для себе певні відомості, — перебиваючи його, підтвердив Петер. — Мені треба було пересвідчитися, чи Нево зробив до апарата додатковий пристрій для уловлювання інфрачервоних променів. Якщо так, тоді найближчими днями я міг зважитись на дальший крок. Тому якось я вибрався на дах його будинку,