Г. Л. Фальберг - Злочинця викривають зорі

Професор Тербовен створює дивовижний апарат, що дозволяє зазирнути в минуле. Для перевірки дії приладу він відправляється в мексіканські ліси, де безслідно зникає…

Г.Л. Фальберг

ЗЛОЧИНЦЯ ВИКРИВАЮТЬ ЗОРІ

©

Художнє оформлення і малюнки Г. МАЛАКОВА

1

Елегантний чорний лімузин уповільнив хід, завернув праворуч на Марієнстраде і зупинився, тихенько похуркуючи, перед магазином випадкових речей. Веселе червонозолоте осіннє сонце заливало все навкруги світлом і теплом; своїми пестощами воно ніби хотіло відвернути думку про близьку вже холодну й спустошливу північну зиму і зберегти у людей веселий, життєрадісний настрій.

Фасади деяких будинків були знизу доверху повиті диким виноградом. Літо, минаючи, пофарбувало його листя в пурпурний колір, і тепер воно ніби палало на сонці. Навіть у цьому районі великого міста осіння симфонія фарб, ця прекрасно-журлива мелодія прощання з літом, примушувала заклопотаних людей піднімати голови і задумливо вдивлятися в глибоку й чисту блакить неба. Коли тут до запахів гавані — запахів водорості, риби, машинного масла й смоли — домішувався дим з камінів Старого міста або з приміських городів сюди доносився своєрідний запах спалюваного картоплиння, це означало, що літо вже минуло і треба готуватися до зими.

Все навколо дихало ласкою і добротою, і тиха щира радість струмилася з усіх закутків, провулків і з людських облич. Все це нагадувало скоріш якесь ідилічне містечко, а не старий район міста з портом світового значення.

Внизу, на воді каналу, що, мінячись і виблискуючи на сонці, злегенька брижилась під легким подихом південного вітру, ліниво й незграбно погойдувалися довгі темні човни, мов овальні плями на дзеркальній сріблястій поверхні. На деяких з них, наче вимпели, розвівалася різнобарвна білизна. З протилежного берега каналу долинав дитячий гамір.

Захлопнувши дверцята машини, водій попрямував до магазина. Там він опинився серед згромадження товарів, що надпливли сюди через моря й океани з усіх країн світу і були пов'язані з долею різних людей. На мелодійний звук дверного дзвоника з бокової ніші вийшов хазяїн.

— Чого пан бажають? — спитав він водія, середнього на зріст чоловіка з своєрідно смуглявим обличчям.

Почувши ці слова, той відвернувся од вішалок з старим одягом, що стояли посередині приміщення, ковзнув поглядом по розвішаній зброї, по керамічних і шкіряних виробах, прикрасах, масках та картинах і нарешті спинився на власникові цих різноманітних і рідкісних речей.

— Шукаю тепле пальто на зиму… Для їзди в автомобілі, — додав він після короткої паузи, пояснюючи свій намір.

— Будь ласка! Чи не хочете оглянути ось оці пальта? — Торговець показав на одну з великих гардеробних вішалок і підійшов до неї.

У приміщенні було небагато вікон, а тому ясний осінній день тут мало відчувався. Численні полиці та вішалки не пускали сюди світла ззовні. По кутках і нішах крилися сутінки. Разом з затхлим запахом старого одягу все це створювало незвичайно гнітючу атмосферу, що не могла не вплинути на шофера.

Торговець відсунув набік декілька пальт і повісив наперед коричньове шкіряне пальто. При цьому водій побачив вузькі і довгі, з восковими жовтими пальцями руки хазяїна, які різко відрізнялися від його власних міцних і смуглявих рук. Він мигцем глянув на шкіряне пальто і заперечливо хитнув головою.

— Тільки не шкіряне, мова може йти лише про пальто з матерії.

— Будь ласка, як пан бажають! — заметушився торговець і вже підхопив інше пальто.

«Вибір і справді великий», подумав покупець, швидко перебігаючи поглядом по довгому ряду розвішаного одягу.

Йому показали тепло коричньове касторове пальто. Ціна була не дуже висока. Він надів його, приміряв. Знімаючи пальто, сказав:

— Гаразд, беру.

Торговець потер свої бліді руки, начебто його морозило, потім узяв пальто і підійшов з ним до прилавка. Водій витяг бумажник; при цьому він мимохідь ще раз глянув на розвішаний одяг і раптом вп'явся поглядом в елегантне сине драпове пальто. Мов зачарований, він підійшов ближче, нерішуче тримаючи бумажник у руці. Похапцем одвернув полу пальта, побачив коштовну шовкову підкладку, нахилився трохи до неї і подивився на золоті літери, якими була вишита назва фірми: «І. Проскій, Варшава». Пальто було пошито у Польщі. Глянувши скоса на власника магазини і впевнившись, що той зайнятий упаковкою, водій обережно і нерішуче обмацав кишені пальта. З внутрішньої кишені він витяг зібганий і, очевидно, списаний клаптик паперу і сховав його у себе. Потім повільно обернувся. Обличчя його здавалось тепер блідим і кістлявим. Ледве розтуляючи рота, він видавив:

— А скільки коштує ось це синє пальто?

— Оте? Недешево — чудовий драп, до того ж мало ношене, — відкачав торговець, на мить підвівши очі. Не помічаючи динної аміни на обличчі спою клієнта, він і далі старанно зав'язував пакет.

— Дивно якось, навіщо люди продають такі речі, — вів далі шофер. — Мабуть, якийсь літній чоловік продав його, правда ж?

Він вичікувально нахилив голову вперед, ніби чатуючи на відповідь.

— Та де там! Помиляєтеся. Пальто це продав мені кілька днів тому простий матрос, — заперечив торговець і, підвівши голову, передав шоферові через прилавок пакет. Сплачуючи гроші, той спитав між іншим, ніби завершуючи тему:

— Це був ваш знайомий?

Власник магазина на мить наче заціпенів, потім рвучко підвів голову й здивовано глянув на покупця.

— У моєму магазині не заведено питати прізвища клієнтів! А чому вас це цікавить?

Він промовив це, недовірливо примруживши очі, готовий захищатися. Потім звичним рухом висунув шухляду каси і дав шоферові здачу. Той узяв гроші й, удаючи байдужого, сказав:

— Просто дивно, що звичайний матрос продає таке коштовне пальто.

— Авжеж, маєте рацію, але про все, що нас дивує, не напитаєшся. — Хазяїн магазина був явно задоволений з того, що питання про синє драпове пальто, очевидно, більше не цікавило його клієнта.

Шофер невиразно хмикнув і повернувся до дверей. Якусь мить здавалося, ніби він хоче щось додати, бо ще раз нерішуче обернувся до крамаря, але потім тільки торкнувся рукою кашкета й пішов з магазина.

З непроникливим обличчям торговець вклонився клієнтові і, коли той вийшов, зачинив за ним двері.

Надворі все змінилося. На горизонті громадилися важкі, сірі грозові хмари, швидко й загрозливо насуваючись на сонце. Гнітила задуха, і вода в каналі нагадувала розтоплений свинець. Її темний потік, тихо й одноманітно булькаючи, навівав сум. Сонце сховалося, і все навкруги знову набуло буденного вигляду. Сірим і похмурим від злиднів і старості був портовий квартал. Перші поодинокі краплі дощу падали і розбивалися на блискучій лакованій поверхні автомашини.

Швидкими кроками шофер підійшов до машини, рвонув