Г. Л. Фальберг - Злочинця викривають зорі

дверцята, кинув пакет на заднє сидіння і сів за руль. Заревів мотор. Водій круто завернув у вулицю ліворуч. Великий чорний лімузин швидко ковзнув вздовж вулиці. Шофер вправно вів машину крізь плетиво зигзагоподібних завулків гавані і нарешті досягнув магістралі, по якій помчав, переганяючи інші автомобілі. Наблизилися тихі квартали вілл; він завернув ще разів зо два і різко зупинив машину перед кованою залізною брамою, за якою в садку, захований у зелені дерев, стояв будинок.

2

Різкий, поривчастий вітер мчав з моря по вулицях міста, стогнав і завивав, вириваючись із-за будинків, свистів і вищав, огинаючи фронтони. Постукувала черепиця, і віконниці одбивали такт цієї пекельної нічної симфонії. Тьмяний, забризканий дощем вуличний ліхтар скрипів, колихаючись на іржавому дроті над калюжею, по якій штормовий вітер одну за одною гнав хвилі, що під ударами густих крапель дощу здригалися, розходячись у вуличному болоті. Крізь завісу дощу в напівтемряві виступали розпливчасті контури будинків і пакгаузів. Скрізь по кутках крилися підозрілі чорні тіні.

Цієї бурхливої ночі вулиця біля Західної набережної, яка взагалі мала сумнівну славу, справляла те більш похмуре і моторошне враження. Тільки зрідка видно було перехожих, які наважилися вийти на слизький брук вулиці; буря шарпала й штовхала їх у всі боки й поливала дощем. Незабаром зник і останній з них, поглинутий темрявою, він ніби розчинився в туманній завісі дощу. І знову було чути тільки, як скрипить ліхтар та періщить дощ по дощатих стінах довжелезного складу. Ця будівля тягнулася аж до рогу вулиці. Навпроти неї стояли старі похилені двоповерхові будники, навіть при неясному й нерівному світлі вуличного ліхтаря можна було помітити їх жалюгідний стан. Чорні очиці вікон дивилися мертво й порожньо, тільки ліворуч унизу слабке світло просочувалося крізь шпарки в дверях. Крізь забруднені й побиті шибки сусіднього будинку пробивалося жовте сяйво.

Темні ворота відчинилися, з них вийшли дві сірі постаті і спинилися в під'їзді, куди не досягав дощ. Ворота за ними з скрипом зачинилися. Світло вуличного ліхтаря скоса падало на постаті невідомих, але їх обличчя ховалися під низько насунутими кашкетами.

Вітер свистів. Здалеку доносився глухий рев моря. Дощ трохи вщух, і обоє хотіли вже вийти з під'їзду, коли праворуч у темряві почулися кроки. Невідомі безшумно метнулися назад в непроглядну тінь під'їзду.

Кроки наблизились, і в світлі ліхтаря з'явилася молода жінка, що кудись поспішала цим страхітливим провулком. Струнка, закутана в мокрий плащ з капюшоном, вона швидко йшла серединою вулиці, обминаючи калюжі.

Дві постаті виринули з темного під'їзду і пішли слідом за нею. Спочатку буря заглушувала їх стримані кроки, але коли вони майже наздогнали свою жертву, дівчина, здригнувшись, злякано обернулася. Відчувши недобре, вона хутко перебігла на протилежний бік вулиці і в перший момент уникла рук своїх переслідувачів. Проте її крик про допомогу поглинули буря й дощ. Дівчина крикнула ще раз і спробувала втекти, але суб'єкти наздогнали її, і почалася нерівна боротьба.

Одразу ж було видно, що не так легко двом чоловікам упоратися з дівчиною. Вона була спритна й гнучка, до того ж відчайдушна мужність подвоювала її сили. Однак двох вона не могла здолати. Та саме в цей момент в темному провулку почулись чиїсь поспішні кроки. Голосно гукаючи, наближався якийсь чоловік. Дівчина, ще раз напруживши сили, вирвалась і побігла в темряву на голос незнайомого. Невідомі з прокльонами погналися за нею. Втікачка спіткнулася і впала. Обидва переслідувачі вже нахилилися над жінкою і хотіли потягти її з собою, як підбіг незнайомий. У темряві ночі його постать здавалася надмірно великою й загрозливою. Яскраво блиснув промінь кишенькового ліхтарика — і обидва напасники, засліплені, кинулися в темряву, яка одразу ж поглинула їх. Тепер світло ліхтарика падало на постать дівчини, яка нерухомо лежала з закритими очима на брудній портовій вулиці.

— Проклята наволоч! Невже я спізнився?

Невідомий люто заскреготав зубами, озирнувся, шукаючи допомоги, й підняв безживне тіло.

— А може, вона лише знепритомніла, — пробурмотів він сам до себе, напружено розмірковуючи, що ж робити далі. На його дужих руках лежало худеньке тіло непритомної незнайомки. З її плеча навскіс звисав плащ: під час нападу кілька ґудзиків було відірвано.

«Хто вона?» думав він, відчуваючи тепло її тіла. На ній було плаття з м'якої, гладкої матерії, його охопило дивне почуття радості і водночас невпевненості. Він міцніше притиснув її до себе й напружено вдивлявся в темряву. Проте було видно тільки чорні силуети будинків, було чути тільки, як свистів вітер і скрипів, гойдаючись, ліхтар.

Він повернув назад, великими, твердими кроками пройшов вуличку і вийшов на широку, досить людну площу. Зітхнувши з почуттям безпеки, невідомий уповільнив кроки і спинився під освітленими вікнами якоїсь портової пивнички. Тут він обережно повернув обличчя дівчини до світла. Червона смуга йшла від лівої брови вгору навскіс до темного волосся, що злнплося від крові. З-під блідих напіврозтулених губ видно було низку прекрасних зубів. Навіть у такому стані обличчя незнайомки приваблювало своєю небуденною красою. Сповнений внутрішнього збудження, чоловік питав себе, що саме могло привести цю дівчину вночі в той страхітливий портовий провулок. І все ж її принадна зовнішність справила на невідомого сильне враження. Поряд із жалістю його охопило тепле почуття прихильності; серце забилося частіше.

В цей момент двері пивнички розчинилися навстіж. Дихнуло пивними випарами і тютюновим димом. П'яний спів і верескливі жіночі голоси вивели невідомого із задуми. Лише тепер він зрозумів, що вся ця пригода може стати для нього небезпечною. Тому, коли якийсь п'яний матрос з'явився в освітленому отворі дверей, він міцніше обхопив свою ношу і швидко рушив далі, поспішно міркуючи, де б знайти лікаря. Він проминув кілька бічних завулків, що нагадували темпі, страхітливі ущелини, і, дійшовши до кінця вулиці, де освітлення було краще, побачив на дверях дощечку, на якій чорним по білому було написано:

«Ф. Кубе, лікар-практик та акушер»

Незнайомий зупинився і глянув на фасад будинку. Але там небагато можна було побачити. Будинок здавався дещо не таким занедбаним, як сусідні. Чоловік безпорадно глянув на бліде обличчя дівчини, потім угору на темні вікна і нарешті зупинив спій погляд на старомодній ручці дзвоника коло дощечки з написом. Не випускаючи своєї ноші з рук, він рішуче шарпнув за погнуту латунну ручку. В нічній тиші різко пролунав хрипкий дзвінок.

Але минуло чимало часу, поки вікно верхнього поверху розчинилося і хтось, покашлюючи, грубо спитав:

— Чого вам треба? Може, ви думаєте, що в мене немає іншого діла, як тільки